26 Захар

Діана бере шампанське з таці офіціанта. 

— Що ти маєш на увазі? — питає у неї Артур. — Ти щось знаєш? 

— Звісно ні, — вона нервово п’є. — Просто ми з нею дружили і вона ніколи не розповідала, що їй є куди йти… їхати. До когось  в іншому місті, —  дівчина все більше нервує. 

— Може, потанцюємо? — дивлюсь на дівчину.

Мені хочеться увести Діану від Артура, щоб вони не говорили. Він надто близький член родини Лілі, мені не можна, щоб він почув щось зайве. 

— Так… Бо мій Костя десь з своїми партнерами… Кинув мене як завжди. Він взагалі мене водить як аксесуар, — додає з образою. Кладе руку мені на передпліччя. І повертається до Артура. — Сподіваюсь, у вашій родині все владнається. 

Артур киває, але дивиться чомусь на мене. Чи може в мене вже просто параноя?

Беру Діану за руку і веду подалі від Артура.

— Ді, ти памʼятаєш, що маєш мовчати? — шепочу їй на вухо. — Якщо хтось дізнається про Лілю, ти підеш на дно з нами. Ти, і твій охоронець. Твій Костя вас обох вбʼє сам, мені навіть нічого робити не буде треба.

— Ти мене шантажуєш! — вона наступає мені на ногу. Наче випадково але відчутно. — Костя мене не вб’є. Я занадто дорога прикраса його статусу, — каже нарешті. — Тільки спробуйте мене видати. 

— Може, тебе і не вбʼє, — погоджуюсь. — Але от твого охоронця прикінчить стовідсотково. Якщо тебе це влаштовує… 

Вона блідне. Робить кілька напружених рухів, які зовсім не схожу на па танцю. Потім впевнено каже. 

— Ти маєш його захистити. Його зараз прооперували, але з клініки його забреш ти. Якщо ти в усе це вліз, ти і будеш розгрібати. А інакше — я вас здам. 

— Не здаси ти нас, — насуплююсь. От ще придумала, шантажувати нас?

— Здам. Напишу анонімний лист Висоцькому. Щось придумаю. Забери мого Назара. І подбай про нього. Щоб Костя не дістав. 

— Не дочекаєшся, щоб я ще робив все так, як ти хочеш, — насуплююсь. — Я мовчу про коханця, ти мовчиш про Лілю. От і все, дівчинко, це справедливий обмін. І не дай Боже ти хоч щось десь не те ляпнеш. Тоді я біля Кості теж ляпну, затямила?

— Дарма ти так. Тобі є що втрачати, —  Діана стискає моє плече. 

— Тобі теж є, — хмикаю. 

— Так. Але Назар не винен. Він просто опинився не в тому місці… Він такий наївний і ніжний. Закрив мене собою, коли стріляли. 

— Назар не винен, а я не твоя фея-хрещена. Зі своїми проблемами розбирайся сама. Але так і бути, про твою таємницю я мовчатиму. Поки мовчиш ти, крихітко.

Діана зло дивиться на мене з-під лоба і ображено сопить решту танцю. Але коли музика закінчується, вона вже тримає емоції під контролем. Розтягує губи в посмішці і махає своєму чоловіку, який зайшов в зал. 

— Передавай привіт Лілі, — шепоче, покидаючи мене. 

Далі вечір проходить спокійно. Я в принципі виконав головну ціль, тож щойно перші гості починають розходитись, теж йду. 

Коли вже їду в машині, на телефон приходить повідомлення від моєї секретарки. На світлофорі я його розкриваю і бачу, що вона прислала якесь посилання.

Клацаю на посилання і бачу фотку себе і Ді на танцювальному майданчику:

“Два зрадники в танці”. 

Закочую очі і відправляю смайл з закоченими очима секретарці.

Приїжджаю додому, паркую машину і заходжу в будинок. Ліля має бути задоволена, я до десятої прийшов, певно, це був мій найшвидший благодійний вечір.

Але коли я вже проходжу до вітальні і бачу її, то розумію, що вона стривожена. 

— Він знову писав, — каже вона мені. І ми обоє розуміємо про кого мова.  

Як вам новий розділ? Діліться враженями в коментарях)