25 Захар

Я пишу повідомлення, коротке і чітке:

“Що ти хочеш?” 

Якщо він хоче викупу, а скоріш за все, так і є, то рано чи пізно він має назвати суму. А до того часу я сподіваюсь, що зможу вирахувати його. Треба звернутись до свого айтішника. Хоча це теж небезпечно, не хочеться, щоб хтось дізнався про Лілю. 

Він не відповідає. Тим часом вже мій телефон дзвонить і я віддаю мобільний Лілі їй назад і беру до рук свій. Дзвонить моя секретарка:

— Захаре Михайловичу, ваш костюм приїде за годину, — каже вона спокійним голосом. — Для сьогоднішнього благодійного вечора. 

Я зовсім забув про це. Ми щопівроку проводили з дружніми фірмами благодійний аукціон, на якому збирали гроші на якусь клініку і лікування дітей, чи щось подібне. Такі заходи були перед новим роком і влітку, на початку липня. 

— Захаре! Треба поговорити з Діаною, — тим часом каже Ліля. — Їй треба пояснити, що не можна про мене розповідати. І… дізнатися, кому вона вже розповіла. Той, кому розповіла і є цей псих, що нам пише! 

— Твоя подружка ходить на світські заходи? — запитую.

— Звісно! Її чоловік відомий політик, вони постійно відвідують якісь заходи. Уяви яка вона дурепа, так підставилась з тим коханцем… Хто він, цікаво? 

— Значить, на благодійному вечорі сьогодні вона теж має бути, — відповідаю. — Я поговорю з нею особисто, не по телефону сьогодні. Скоро приїде мій костюм. 

— Ти йдеш на вечірку? — її губи смішно надуваються. 

— Це щорічний захід, наша фірма — одна з організаторів. 

— Знову мені одній сидіти. 

— А що ти пропонуєш? Тобі не можна виходити. 

— Та нічого… Проте нудно… Ладно. Іди, збирайся. І пригрози Ді…

***

Костюм приносять прямо перед виходом. Я швидко вдягаюсь і поспішаю до дверей в гараж, але коли проходжу повз Лілю, помічаю, що вона ледь напружена і дивиться на мене якось… дивно. 

— Що? Хіба ти сама не сказала мені збиратися і йти?

— Сказала. Іди. 

— Ну, добре. Сиди тихо будь ласка. І якщо тобі знову напише той придурок, не відкривай емейл без мене, домовились? 

Ліля киває. Але все одно продовжує стояти напружено, ледь стиснувши губи і схрестивши руки на грудях. 

Я вирішую не розбиратись з цим зараз. Тому просто йду до машини. В першу чергу зустрітись з Ді. Так, я маю це зробити сьогодні, сподіваюсь, вона прийде…

***

На благодійному вечорі як завжди галасно, багатолюдно і дорого. Всі жінки виряджені в дорогі новомодні сукні, чоловіки — в костюми. 

Спочатку проводять аукціон з різними лотами. Це в основному не дуже дорогі витвори мистецтва. Але багато з них продається в декілька, або і в десятки разів дорожче своєї ринкової вартості, бо всім хочеться покрасуватися, що вони от такі всі з себе благодійники.

Бачу в першому ж ряді Ліліного “нареченого”. Леонберг скуповує все підряд. 

Її батька чомусь не видно. Аукціон завершується доволі швидко, бо всі тут більше налаштовані саме на продовження.

Ми виходимо в іншу залу з закусками і музикою. Я починаю шукати поглядом Ді. Якщо я зустрінусь з нею в рамках цього вечора, це не має бути дивно. Просто відведу її вбік і скажу, щоб помовчувала.

Я помічаю її біля офіціанта, який дає їй шампанське.

Йду прямо до неї, але перед тим, як доходжу, прямо за мить, до неї підходить інший чоловік. 

Впізнаю Артура, Ліліного зведеного брата. То от чому Висоцький не прийшов. Прислав пасинка вести справи. 

Це не дуже добре, чомусь мене охоплює певна тривога через інфантильність подружки Лілі. 

Вони мене помічають. Тож я вітаюсь.

— Привіт. А ми саме обговорювали Петра Леонберга, — каже Артур. — Чоловік змінився, раніше на таких заходах завжди був з якоюсь кралею, але як заручився з моєю зведеною сестрою, то постійно сам. Шкода, що ця дурепа втекла і змушує жениха нервувати. Де б вона могла ховатися? — і чомусь дивиться прямо мені в очі. 

— Мені здається Ліля десь недалеко, — белькоче Діана. — Вона не могла покинути місто…