17 Захар

Мені не подобається це повідомлення. Воно викликає неприємні відчуття. Хто це в біса такий і що йому треба від Лілі? Це точно не її батько і не той старий хрич. Ці двоє приїхали б і забрали її одразу, а не стали писати анонімні повідомлення. Більш того, вони б зробили це з галасом. Це повідомлення зовсім не вписувалось в той патерн, який я уявляв.

— Сам текст не схожий на текст, написаний твоїм батько, чи на текст від того стариганя, — продовжую. — Не в їхньому стилі.

— А ти впевнений, що мова про мене? — Ліля кусає нижею губу. — Може про машину чи щось ще… 

— "Вона в тебе", — повторюю я. — Яка нафіг машина? 

— Так запитай чого він хоче? Грошей? 

— Хоча, може це якась перевірка. Що як це твоєму батькові хтось порадив так зробити, — припускаю я. — Щоб дізнатись щось. 

— Тоді краще заігнорити. Твої люди з’ясують хто це? — вона відсовуєтья від мене і хмуриться. — Мені це не подобається. 

— Мені треба щось вирішувати з охороною. Поки ніхто не знав, що ти у мене. У мене є всього двоє людей з охорони, яким я можу повністю довіряти. Але є такий вислів "коли про секрет знає більше, ніж двоє, це вже не секрет". 

— А твоїй охороні обовʼязково знати увесь контекст, щоб відслідкувати людину? — схиляє голову до плеча. — В кінах все це показують дуже легко.

— Ти хіба не розумієш, що це повідомлення викличе питання? — хитаю головою. 

— А ти звітуєш? 

— Я просто не хочу робити ніяких кроків, які можуть розкрити щось про тебе. Ти маєш бути мені вдячна. Я, на відміну від тебе, головою думаю. 

Ну, насправді, через неї головою я думав мало, саме тому я зараз і в дупі. Тому що не вигнав Лілю. 

— Добре, я можу звернутись до того детектива. Того, який якраз прислав мені компромат на фіндира твого батька. 

— А він є? Що там цікавого? — відразу підтримує зміну теми. Тільки по скуим плечам ясно, що вона в стресі. 

— Компромат є. Він косить під порядного сімʼянина, але періодично буває в певних закладах. А його дружина з заможної родини і у них якийсь там трастовий фонд. Я не дуже розібрався, але якщо він зрадить, то залишиться без копійки. І своє не забере вкладене. І тим паче не отримає нічого від неї.

— Думаєш, мій батько цього всього не знає? Думаю знає, тому  і тримає його на повідку. Кого він обере зрадити першим? Його чи нас? 

— Резонно, — погоджуюсь. — Він сказав ще дещо, що там є якісь схеми. Але для того розслідування треба більше часу. Детектив натякнув, що фіндир щось мутить. Але нам доведеться довше чекати, щоб дізнатись, що саме він там мутить. 

— Ідея з Швейцарією все ще здається мені дуже привабливою, — Ліля встає і проходиться кімнатою. 

— Але якщо у нас буде той компромат, через який твій батько може влаштувати фіндиру швидку смерть, у того не буде вибору, окрім як допомогти  нам. Йому не буде що втрачати. Можливо, це дійсно хороший варіант, — не погоджуюсь я. 

— І що ми тоді зробимо? Вкрадемо установчі документи і перереєструємо їх на мене? — вона зупиняється. — Чи одразу на тебе? 

— Ти так кажеш, ніби вже передумала допомагати мені. Хоча це я тебе витягнув звідти, Лілю, — я насуплююсь. — І без мене далеко ти не втечеш. 

— Це і бісить, — киває, дивлячись мені в очі.