4 Захар

#того ж вечора, в домі Лілі, годину тому

Я поважав Висоцького, він прекрасно розбирався в бізнесі, вмів вкладати гроші. Для мене він свого часу став прикладом того типу бізнесменів, до якого я намагався наблизитись. Саме його успіх свого часу мене надихнув.

Ми з ним непогано здружились за ці роки, хоч і мали деяку різницю у віці. Зазвичай я схвалював більшість його авантюр, навіть щиро захоплювався, як він все провертає, але сьогодні він дивує мене далеко не в позитивному ключі:

— Нарешті з моєї Лільки буде якась користь, — каже він. — Бо стільки років тільки витрачався на неї. Думав, отримає екомічну освіту, але вона не зриває зірок з неба в навчанні… Тільки постійно треба оплачувати той універ. 

— Що за користь? — питаю, відпиваючи з склянки. 

— Баби створені, щоб народжувати. От і Лілі я знайшов нареченого, вона своє призначення виконає, я бізнес Леонберга підімну. 

— Леонберга? Серйозно? Йому ж, здається, вже сімдесят? — чесно, я дуже здивований. — І ти віддаси йому доньку?

— Старий жеребець борозду не псує, —  Висоцький усміхається. А потім серйозно додає: — Швидше коні двине, старий пень. Швидше все моєму внуку дістанеться. Лілька ще дякувати буде за такий подарунок. Вона, як вдова, теж буде в шоколаді. 

— І все ж, вона твоя донька, — кажу з сумнівом. — Хіба це єдиний вихід? 

Лілю я бачив ще підліткою, вона була дуже милою дівчиною, світлою і доброю. Такої долі я б їй не хотів, хоч і знав її мало.

— Я знайшов їй чудового багатого чоловіка. Це дуже гарний вихід в цій ситуації. А вона молода, в голові вітер і романтика… Знайде собі якось жебрака з гітарою і приведе мені в будинок на мої гроші? Ні, я вирішив як краще. І для неї і для сім’ї. 

Я все ж сумніваюсь в тому, чи це на краще. Особисто я б точно не зміг вчинити так зі своєю дитиною, ну, добре, що в мене дітей ще нема. Але ці думки тримаю при собі, все ж, Володимир вже все вирішив, йому не треба мої поради. 

— Ну, це ваші справи, — кажу врешті-решт, але настрій чомусь псується і я встаю з-за столу. — Добре, мені вже час їхати, — простягаю йому руку. — До зустрічі…

***

Я не знаю, як краще вчинити з цією дівчиною. З одного боку, мені її шкода. Але з іншого — це не моя справа. Лягаю спати і вирішую, що зранку розберусь з тим, як краще вчинити. 

Якщо вона не дурна, то може вивезу її кудись на таксі, а там далі вона щось придумає. Хоча, я сумніваюсь, що дівчина, яка втекла в піжамі, може щось придумати… В будь-якому разі, ранок вечора мудріший, з такими думками я і засинаю…

Зранку, коли я розплющую очі, бачу щось дивне. Блондинка лежить на другій половині ліжка в своїй піжамі і якось дивно дивиться на мене.  

— Ти чого це в моєму ліжку? — насуплююсь, залишки сну одразу проходять. Все ж, вона дуже нахабна. 

— Доброго ранку,— каже. — Як тобі наша ніч? Мені було трохи боляче, але все інше… Ти космос. 

— Яка нафіг ніч? — я аж приймаю сидяче положення. 

— Перша ніч. Уяви, що скаже мій тато як дізнається, що ти накоїв перед весіллям. Леонберг так мріяв про незайману наречену. Мене навіть в клініку звозили на обстеження. 

— Я з тобою не спав, обманщице, — насуплююсь. — Ти знаєш, що такі штуки в лікарні перевіряють? Тож покажу тебе ще раз і там доведуть, що я з тобою не спав.

— А якщо не доведуть? — питає вона хитро. — Ось кров на ліжку… Ось у мене фото є, де ми голі лежимо… 

Невже ця дурепа сама собі зробила дефлорацію? Ні, вона до такого б не додумалась… Чи додумалась? 

— А потім тебе посадять на крісло і побачать, що там все, як було, — кажу і чекаю на її реакцію. Ну, вона не могла додуматись. Точно ні. Чорт, треба було включити запис аудіо на мобільному.

Вона насуплюється. 

— Я готова пройти, і що буде з тобою, якщо виявиться, що я кажу правду? Леонберг захоче тебе вбити. Мій батько розірве всі зв'язки зі зрадником, який мене збезчестив…  

— Ти кажеш неправду, я це точно знаю, бо ми з тобою не спали, — насуплююсь ще більше.

Але розумію, що частина правди є в її словах. Її батько дуже розізлиться… А мені це не треба…