Глава 11

Він не заблокував мене, не сьогодні, не завтра, не 1 грудня. Дивно, може, він забув ‽. Хоча маю сумнів, що про таке можна забути. Я хотів би з ним поспілкуватися, але поки боюсь писати. Раптом він насправді забув додати мене до чорного списку, а коли я йому напишу, то одразу опинюсь там. Мені, якщо чесно, не хочеться цього. Не знаю чому не байдуже. 

В останній день вихідного, тобто в неделю: я залишився вдома. Справ у мене немає, йти також нема куди. На вулиці йшов сніг, у деяких вікнах вже було видно новорічні гірлянди. Новий рік через місяць, а у людей вже новорічний настрій. У магазинах також повно його, новорічна музика, іграшки, ялинки, подарунки. А в мене його практично завжди немає, навіть напередодні різдва чи нового року. Не знаю, з чим це пов'язано, може тому що - це сімейні свята, у мене хоч і є вона, але ми як не рідні. Сестра та мама, батько – мені не відомо де. Я думаю: нікому не відомо. Та й насправді байдуже, я пам'ятаю лише один день, який ми провели разом.

 Якось в дитинстві, на мій день народження, мені виповнилося 6. Він прийшов на мій день народження, подарував великий подарунок - це була величезна коробка конструктора, та багато солодощів. Насправді, та коробка не така вже й велика, просто так в дитинстві здавалося, але в мене досі є той будинок, який потрібно було збудувати з того конструктора. Я пам'ятаю, як ми бавилися, гуляли в той день, як він сплачував в той день все що я хотів. Пам'ятаю, той травневий сонячний день, а ось як виглядав тато, зовсім ні. В голові лише розмитий силует, ні обличчя, ні фігури. Це був останній раз коли я його бачив. Потім він зник безслідно. Навіть коли я підріс, то питав у мами де він, але вона й сама гадки не має, а може й знає, та приховує це. А якщо вона дійсно знає, тоді навіщо брихати? 

В дитинстві мене м'яко кажучи недолюблювала сестра, а коли ще зник тато, то вона вирішила що це через мене. Батько жив з нами, поки мені не виповнилося 3 роки. Я обсулютно не пам'ятаю той період часу, а сестра пам'ятає. Вона завжди казала, що батьки сварилися кожного дня через мене. В дитинстві я так і вважав, бо мама ніколи не розмовляла зі мною на цю тему. Я хотів, а вона завжди відмовлялась говорити про це. Казала : "Ти поки малий, нічого не зрозумієш ". Лише 2 роки назад, розвоповіла, що батько не хотів працювати і "сидів у неї на шиї", про те, як він взагалі нічого не хотів робити, якось розвиватись, що вона багато працювала, та тягнула сама двох маленьких дітей, і його. Тому вона подала на розлучення, а батько був не проти. Через деякий час в нього з'явилась інша жінка, та через не великий проміжок часу, він став заробляти великі кошти. Мама розвоповідала, що він часто гуляв з Кірою (моя сестра), водив її всюди, та задаровав подарунками. Мене теж в образі не залишав, хоч я був маленький і ми не могли гуляти в парку розваг, аквапарку, в кінотеатрі так само, як з сестрою, але він теж дарував мені подарунки, але тільки вони не завжди до мене доходили. Тому що, він їх передавав через Кіру, а якщо їй щось сподобалося, то вона це залишала собі і нічого не казала мені. Тому мені рідко щось доставалось. Кіра тата дуже любила. Та коли він пішов, вона зненавиділа мене, та досі в неї є якась образа на мене. Хоча я обсулютно впевнений, що це все не через мене. 

Скільки себе пам'ятаю, ніколи не було в нас теплих стосунків, ми все дитинство бились, сперечались, та іноді сварки були дійсно серйозні. Коли вона з'їхала до свого хлопця, то був мій найкращий день. Нарешті настав спокій, ну майже... Бідний той хлопець, як він взагалі з нею живе‽ Хоча, може вона інша поряд з ним ? Напевно, так воно і є. 

Нам з сестрою дуже часто казали, що ми схожі. Та ми обидва це заперечували, хоч десь ми були згодні один з одним. Вона : З густим, не довгим каштановим волоссям, навіть зараз в неї коротке волосся, як і в дитинстві. Сірі, лисячі очі, та маленький носик, обличчя м'яке. Я : волосся більше світліше чим у неї,  вони як солома. Також сірі, круглі очі, звичайний ніс, обличчя більше витончене, в міру видно скули. Ну и зростом я набагато вищей. Але коли я переглядав наші дитячі фотографії, хоча у нас їх не так багато, то зрозумів, що ми дійсно були схожі, навіть дуже. А зараз - це вже зовсім не так. 

Я знаю і відчуваю, що сестра ненавидить мене. Мене багато хто ненавидить, але пару людей у моєму житті все ж, мабуть, не такі як всі інші. Поля і Антон. 

Антон - незнайомець, який розповів мені, те що ніколи нікому не говорив. Росказав про свою важку долю. Антон: розумний, симпатичний хлопець, він високий, ріст десь 193, та спортивний. Я так і не зрозумів, якого кольору в нього очі. Волосся коротке, чорне. А ще, він людина, яка навчила курити, та дала мені першу сигарету. Він цікава, багатогранна особистість, який легко може знайти тему з будь-якою людиною. В нього багато друзів, була не одна дівчина, багато цікавих історій. В нього багато друзів... але він чомусь вирішив розповісти про свою трагедію мені. Скоріше за все, тому що зі мною буде легко попрощатися. Я знаю одне: я хочу з ним дружити, хоча і наслідки можуть бути на дуже. Не знаю, чому так думаю, просто щось усередині підказує. 

Поліна - новенька, та єдина людина з классу, яка спілкувалася зі мною. Та на справді, я би хотів більше ніж спілкувалиння, я хочу дружити з нею. В неї темне, пряме волосся, щенячі, карі очі, і не великі щочки. Зовнішньо вона мила, та здається в середині також, вразлива, довірлива та надто наївна натура. Хоча характер свій вона має, особливо коли роздратованна. Так, я колись попадав під її горячу руку. 

За вікном вже було темно, хоча на годинах лише 17:43. Снігу насипало вже багато, та снігопад ще не збирався закінчуватися. Зима така тьмяна, холодна, диприсивна і особливо відчуваєш самотність. Хоча самотність і так завжди зі мною. Багато людей люблять зиму через атмосферу, за їхніми словами, не дивлячись на холод за вікном – це тепла пора, коли зігріває не сонце, як літом, а рідні своєю любов'ю. 

В мене справ не було, тому я вирішив піти в душ. Взявши усе що потрібно. Я закрився в душовій кімнаті, зняв з себе одяг, та встав під горячий потік води. В мої голові коївся безлад, а потім... "Любов" - ага любов, ніби мені хоч раз дарували цю любов. Я розлютився і хотів щось ударити, але поки думав що, гнів пішов у сльози. Мокрий, та опікаючись гарячою води, я плакав і сердився на всіх, а потім на себе, та подумки сказав : "А я хоч раз, комусь дарував цю любов?".