Глава 10

22 листопада. День який змінив моє життя, та погляд на нього. Минулого вечора, я написав своєму знайомому. Це було доволі імпульсивне рішення, я навіть почав шкодувати що зробив це. Причин, напевно, не було в мене, але я хотів відволіктися може. На моє здивування, він навіть не блокував мене, та майже одразу відповів. Він запитав, де я пропадав, чому не писав, але я не мав відповіді на ці питання, може тому що не хотів, а чому сам тоді не писав ‽ Ми не так багато спілкувалися, бо цій вельможі не подобається спілкування в чаті, тому ми домовились завтра зустрітися. 

Ми зустрілися біля будинку на якому були востаннє, це була моя ідея там зустрітися. Зустрілись ми о 20:30, хоча він і запізнився на хвилин 10. Спочатку ми мовчали, бо не знали про що говорити. Одна справа я: у мене немає спілкування, друзів, історій та якихось розваг у житті, а він то чому мовчав ‽ У нього точно, є друзі, дівчина, різні історії з життя, але він лише в своїх думках. Він був сумний, на його обличчі була байдужість, а його очі кричали від суму. Навіщо було назначати зустріч, якщо він не хоче спілкуватися і взагалі, ми буквально мовчимо! 

Коли ми піднялися на дах, то страху висоту я майже не відчував. Я сів біля стіни, а він біля мене, при цьому ближче до краю, і так само мовчав, дивлячись в нікуди. 

— що трапилося? -сам не усвідомлювавши що зараз сказав .

— Давно ще трапилося, хоча такий стан в мене що року. 

— Вибач, мабуть це не коректно, але ти можеш мені розповісти. Розумію, що...

— Та помовч.- перебив мене співрозмовник. - Якщо я розповім тобі, то я заблокую тебе.. Це не маніпуляція, просто після цього, навряд чи я зможу спілкуватися з тобою. Хоча з іншого боку, втрачати мені вже нема чого. Тому якщо твоя цікавість сильніша ніж мати єдиного друга, то тоді дай відповідь Так чи Ні? 

— Ти мені не друг, а просто знайомий. Тому розповідай.-відповів я 

— Тоді кури разом зі мною. Тому що складно без заспокійливого - він протяг мені сигарету

— На стільки все серйозно? - чекав поки він підпалить її 

— Набагато більше, ніж ти думаєш.- він тяжко зітхнув, та продовжив - Сьогодні, рівно 4 роки я померла моя сестра...

— Співчуваю - з сумом відповів я 

— Тихо, не перебивай. Коли розповім до кінця, тоді можешь вже щось казати. Хоча навіщо взагалі я це розповідаю. Годі, раз почав то вже розповім, все одно я мабуть в останній раз бачу тебе, хоча мабуть це не аргумент. - він зітхнув, та швидко переключився з гніву на свій сум. Він курив, та тихим голосом розповідав. - Їй було всього 8 років, а зараз... зараз могло було бути 12. -по його щоці стекла сльоза - Вона тяжко захворіла, батьки відчайдушно намагалися вилікувати її, та й я допомагав чим міг, ми боролися із хворобою майже рік. Моя сестра дуже мучилася, ми молилися щоб вона видужала і вона перемогла хворобу, але ні. Хвороба забрала її! - він уже не міг здержувати емоцій, та підвисив голос   - Нещадно забрала її ! Та тоді, я думав що гірше вже не може бути, але це "гірше" сталось. Після її смерті, батьки впали в депресію, я теж. Батько почав пити, постійно пити, мама хотіла допомогти йому, вона розмовляла з ним, ходила до фахівців, психолога, врешті решт, звернулась до центру допомоги, але він все одно не виходив з запою. Мати с часом набридло з цим боротися, бо зрозуміла, що якщо він сам цього не схоче, то йому нічого не допоможе.Тому вона постійно пропадала на роботі, вдома вона майже не була і я її розумію. Незабаром я й сам перестав перебувати "вдома", постійно був на вулиці, в школі, ночував у друзів, але вони не завжди мене могли прийняти. Одного вечора коли я збирався залишитися спати в друга, мені подзвонила мама пізно ввечері і сказала що батька більше немає. Він загинув від отруєння , змішав якісь ліки з великою кількістю алкоголю. Коли приїхала швидка, то вони нічого не могли вже зробити, бо він уже помер. - він тяжко зітхнув, та закурил ще одну цигарку. 

— А що далі ? - тихо спитав я

Він лише поглянув на мене, та продовжив: 

— А потім, потім ми його поховали. Я любив його, його всі любили, мені його дуже не вистачає я так скучив за ними. -він плакав, а я не знав що робити в такій ситуації, як підтримати‽ тому мовчав,  а він одразу продовжив- Після його смерті, мати мала взагалі плачевний стан. Вона постійно казала :  " Це я у всьому винна. Чому я не врятувала його? Чому вони пішли від мене? ". Більше за все, я не хотів ще втратити маму. Тому я сказав щоб вона ходила до психолога, не попросив її, а наказав їй. Вона на відміну  від батька, не торкалася алкоголю, розуміла що це не допоможе. Вона розуміла, що їй не можна здаватися, тому що, в неї є ще син. Тому вона звернулася за допомогою до психолога і майже через рік, вона вийшла з дипресії. Я не ходив до психолога, думав що сам впораюся, може й так, через пів року, я став відпускати потроху, але щороку знову згадую про це. Це безглуздо, розумію, але я нічого не можу з цим вдіяти. Я так скучив за ними, я так хочу до них. 

— Мені шкода, я навіть не знаю що сказати... - тихо промовив я. - Одне можу сказати, що ти дуже сильна людина. Найсильніша з усіх, кого я знаю. Коли ми тільки познайомилися, та коли гуляли, то ти був такий веселий, життєрадісний, від тебе прям віяло доброю енергією. Я б навіть ніколи не подумав, що в тебе така доля... Ти через стільки пройшов, але все одно намагаєшся не сумувати, і знаходити у всьому щось хороше. Чесно, я захоплююсь такими людьми як ти . 

— Занадто рано я став таким сильним... 

Він підвівся і пішов до краю, сів і звисів ноги. Я безсумніву пішов до нього, мало що йому спаде на думку, раптом впаде, розіб'ється, а потім на мене вбивство вішатимуть, майже забувши про страх. Я сів біля нього, він ніяк не відреагував, а все продовжував дивитися гору. Люди дивляться в гору коли їм боляче. Я не знав, що ще йому сказати, розмова ніби закінчилася, як раптом, заговорив він: 

— Чому ти завжди такий сумний? Я бачу, що тебе щось мучить, що в тебе трапилося і не смій заперечувати, що нічого не трапилося. Я ж розповів про свою долю, тепер ти мусиш розповісти. Розкажи мені.