Глава 8

Після закінчення 3 уроку, велика перерва тривалістю 20 хвилин, моя знайома завжди йшла кудись на перерві, але сьогодні був виняток. Після вчорашнього, вона була сама не своя, тому я хотів все ж таки дізнатися що вчора сталося : 

— Полін, що вчора трапилося? Тільки не тікай від відповіді. 

Вона лише глянула не мене, глибоко вздихнула и опустила голову, та щось бубніла собі під ніс. 

—Я не розумію що ти говориш, говори гучніше. 

— Вчора, в мене повинна була бути зустріч, але він не прийшов. Я їхала взагалі на інший кінець міста, щоб побачити його, чекала його майже 3 години, але він не прийшов, та став ігнорувати мене. - з байдужістю сказала вона. 

— Покидьок. І ти ось через нього так убивалася‽

— Він мені дуже подобався. 

— Ти впевнена? Скільки він тобі вже подобається? 

— Так, звичайно впевнена, ну десь 2-3 місяці. 

— Так це мало. Слухай, кинь цього недоноска, у чорний список, бо якщо й далі так принижуватимешся перед ним, то він у твоєму житті залишиться лиш шрамом. Забудь про нього. Повірь, воно того не вартує. Знаєш, як одного разу сказала велика, але не дуже хороша людина: Те, кого ми любимо найбільше за все, нас і вбиває. 

— Зрозумій же, не так просто за клацанням пальця забути людину яку любиш! - вона розлютилася. 

— А ти хоча б знаєш що таке любити? 

— Звичайно знаю, на відміну від тебе, можна подумати, що ти колись любив ! 

— Любив... - пошепки відповів швидше самому собі. — Я лише хотів запитати тебе чому ти така сумна і якось підтримати, а не свариться з тобою! 

—... вибач, я розумію. Вибач справді. 

— Я не злюся на тебе. 

Більше ми не розмовляли сьогодні. Так і пройшли наступні 5 уроків. 

Коли я повернувся додому, дім знову пустував. Мама, певно знову на роботі, чи десь зустрілася з кимось, але так навіть краще для мене. Ніхто не буде кидати свою образу на життя на мені . Хоча іноді хочется щоб "сім'я " була як у всіх, повна, любляча і підтримуюча. Але не в моєму житті, не в моєму.