Глава 3

Школа, малювання, музика, проблемы зі сном, сварки, так і пройшов перший місяць навчання. Нічого особливого, лише Поля стала добріша напевно. Ми трохи спілкуємось, та й все.

Я нарешті закінчив малювати свою картину, на ній я зобразив старий пятиповерховий будинок, поряд з ним ріс клен, в будинку горіло світло, було видно силуети людей, та силует людини, що гуляла з собакою біля будинку. Картина не одна з найкращих моїх робіт, але всеж вийшло не погано. 

Я дивився у вікно, дивовижний вид з 8 поверха, на вулиці було темно і тихо. На годинах було вже 21:58. Доволі пізно, тому я вирішив піти провітриться. Я зібрався, взяв навушники і пішов до парку. На вулиці було ні душі, лише я і мої думки. Небо було ясне, добре було видно зірки, а великий місяць заворожує своєю красою, він  дійсно був великий і теплого золого відтінку. Я був уже в парку, сів на лавку і просто думав, думав про свое життя. Я глибоко поринув у свої думки, як тут мене хтось відволік. Я подивився трохи в гору,  та побачив силует хлопця . Я не міг добре розгледіти його, бо було погане освітлення. Я зняв свої навушники і спитав:

— Ви щось хотіли?

— Вогника не знайдеться? - запитав незнайомець 

— Ні, вибач

— Це сумно, я сяду, ти ж не проти‽ 

Він сів біля мене, взяв цигарку і запальничку, він почав смикати запальничку туди сюди, для того щоб з'явилася іскра. Цей хлопець просто хотів курити, і  в нього вдалося підпалити цигарку, він зробив одну затяжку, а після цього сказав:

— Чого ти тут так пізно сидиш? 

— Подобається ніч, коли тихо, темно і тебе ніхто не турбує, тому це ідеальний час для прогулянки . А ти чому?

— Та, так вирішил подихати свіжим повітрям, ну і не тільки ахах . Шо ти, як хоч звати тебе?

— Міша, а тебе ?

— Я Антон, тепер знайомі. - він повернувся до мене і простяг свою руку для рукостискання. 

Я  потис йому руку, а потім запитав :

— Скільки тобі років? 

— 17, а тобі?

— 15 

Після моєї відповіді, було незручне мовчання, яке здавалося тривало вічність. Новий знайомий робив глибокі затяжки, та видихав багато диму . 

— Чим ти займаєшся? Ну я мав на увазі, яке в тебе хобі? - промовив Антон .

— Малювати і все, а в тебе?

— Малювання це круто, я колись в художку  в дитинстві ходив, але потім так склалося що більш не малював . А так зараз нічим, навчанням тільки, хоча я розумію що це не хобі. Колись на рукопашний бій ходив, але то було 2 роки тому. 

— Зрозумів.

Антон докурив цигарку майже до фільтра, та викинув її. Дістав телефон з кишені, та поглянувши в екран промовив: 

—Ого вже 22:34, мені вже час йти. Тому приємно було познайомитися, ну і просто побалакати. Дай свій телеграм, може ще якось поговоримо. 

—Так, час вже пізній, добре, записуй мій нік @******* 

— Добре, я завтра чи після завтра напишу тобі, бувай.

— Бувай. 

Вдягше навушники, я пішов додому, грала моя улюблена пісня, я дивився навколо, була чудова атмосфера. Я думав про нового знайомого, та що буде далі. Нажаль додому я дійшов швидко, я подивився на місяць, він дарував надію на краще. Як тільки я переступив поріг своєї квартири, то одразу почув крики мами :

— Ну і де ти вештався‽ Чому ти по дому нічого не зробив, я цілий день була на роботі, я втомилася ! Хоча б вечерю приготував, чи я все повинна робити ‽

— Так ти ж сама кажеш, щоб я не підходив до кухні, бо я "тільки продукти переводжу" ! І в чому моя провина ?

— Ти прав, твоєї провини тут нема, це моя провина, провина – що тоді не зробила аборт ! Хоча мені всі казали роби ! Але я всеж вирішила дати тобі життя, а ти не цінуєшь це. Ти найгірше що трапилося у мене в житті ! 

— Знаешь, ще років 3 назад, я би зараз плакав через твої слова, але зараз мені обсулютно все одно, я це чую кожен день, тому я вже звик, придумай щось вже інше, щоб образити. Надобраніч ! 

Вона ще там якусь дурню казала, але я вже її не слухав, я умився, перевдягнувся і пішов спати. На диво цього разу заснув швидко, тому що втомився.