Глава 17. Новорічні дива

Тиждень-другий, аж ось, вже й передодні свят. Віталій останнім часом з'являється дуже рідко на зв’язку, мабуть, образився або заклопотаний справами з презентацією відеогри. Залишатися без роботи Єва не могла, хоч батьки й пропонували дати коштів на перший час, але вона відмовилася. Треба бути відповідальнішою!

Одного вечора до неї зателефонував Максим, з проханням повернутися на роботу. Обіцяв більше не діставати та підвищити зарплатню, аби лише дівчина на свята не залишала його кафе без смачної кави, а тобто й без купи клієнтів. Тому, погодившись, вже через кілька днів, Єва знову вдягла чорного фартуха й прийнялася за улюблену справу.

Та тепер її не радувало нічого. Працювала без задоволення. Варячи каву, постійно згадувала пражські присмаки. Сумувала за тим настроєм, який відчула тільки поряд з Парасолькою. Попри те, що він не може ходити, лише з ним могла бути собою. Не цуратися власного характеру і непосидючості, радіти наче дитина, не соромлячись показувати емоції.

Спершись на лікоть, дивилася, як за вікном пливе течія щасливих перехожих. Хтось ніс ялинку додому, хтось важкі пакунки з подарунками й продуктами. Дійсно, адже зараз вечір тридцять першого грудня!

Сніг вкрив землю густим килимом, в якому потопали ноги. Пухнасті крижинки злітали з неба без зупинки. Вони лягали великими купами на високих ліхтарях, ніби вдягаючи їх у білі шапки. Кожна гілочка була оповита. Вуличні коти бігали містом немов казкові персонажі, струшуючи з шерсті мільйони маленьких холодних зірочок.

— Єво, мрійнице, твій загадковий настрій передається й мені! — дружньо звернувся Кен.

— Мені сумно, що я маю зустрічати новий рік на роботі… — підвела очі, роздивляючись святково вбраного Макса.

— Я ж теж на роботі, — знизав плечима.

— Але ти відпочиваєш у компанії друзів, а не самотньо стоїш за стійкою.

— То приєднуйся, — всміхнувся, простягаючи руку до неї.

Єва вдячно похитала головою, ховаючи долоні до кишень фартуха. Найменше зараз їй хотілося сидіти в чужому колі, особливо з Кеном, який виконував обіцянку не залицятися, але все одно постійно задивлявся на неї та мимоволі все ж приділяв зайву увагу.

— Як хочеш, бунтарко, — промовив Макс. — Тоді, загадай бажання, бо скоро дванадцята… Зі святом!

Він усміхнувся й квапливо почав повертатися до столу, адже з екрана телевізора почало лунати «десять, дев’ять, вісім…». Всі підняли келихи з шампанським. Кафетерій був вщент заповнений молоддю. Веселі вигуки та привітання заполонили приміщення. «З новим роком!» — гучно лунало навкруги.

За вікном небо сколихнулося від салютів і засвітилося мільйонами вогнів. Єва заплющила очі й загадала: «Хочу ще раз зустрітися з Віталієм!». Хтось легенько торкнувся її руки. Від несподіванки вона широко розплющила очі, сподіваючись, що дива трапляються, й бажання виконуються миттєво… Однак, перед нею стояв Максим, всміхаючись, простягнув їй келих. На його шиї висів сріблястий дощик, щира усмішка була гарною та все одно не радувала дівчину.

— З новим роком, Єво!

— З новим роком, Максе! — ввічливо відповіла, засмучуючись.

Зробила кілька ковтків. Кен попросив приготувати шість порцій кави. Почавши наливати напій, взяла знову келих, надпила шампанське, слідкуючи за приладами. Зітхнула, розвернувшись спиною до залу. Раптом Максим знову покликав її. Закочуючи очі, обернулася. Він тримав невеличку коробочку в руках, загорнуту в червоний папір з малюнками оленів та великим бантом з шовковистих стрічок.

— Це тобі! — закусив нижню губу, стримуючи сміх.

— Що це? Ой, ні, Кене, дійсно, годі! Я не візьму від тебе жодного подарунка! Навіть, якщо там додаткова зарплатня!

— Я не знаю, що там, чесно. Повір мені, хоча б сьогодні!

— Я виллю цю каву тобі на сорочку, якщо ти з мене знущаєшся!

Єва вихопила подарунок, й знервовано почала розривати обгортку. Під нею була звичайна картонна коробочка. Відкрила кришечку. У середині лежав тюбик суперклею.

— Я не розумію… — подивилася розгублено на Макса.

— Якщо чесно, я тим паче… — засміявся хлопець, вхопив Єву під лікоть, почавши виводити її з-за барної стійки. Вона ледь встигла поставити келих, не зронивши його на підлогу.

— Гей, гей, що ти…

Але Макс міцно тримав однією рукою за зап'ястя, іншою за талію. З вішалки зняв її шапку з великим бубоном та впевненим рухом натягнув їй на голову так, що очі були прикриті тканиною. Вдягнув на неї куртку.

— Та що це коїться?! Це якийсь розіграш? — закричала Єва, намагаючись підняти шапку з обличчя.

Проте, вже відчула, що вони на вулиці. Мороз вдарив по щоках, а вологі сніжинки одразу почали торкатися рук. Кен відпустив її, так ні слова й не сказавши. Розлючена, вона поправила шапку, розплющуючи очі…

Перед нею, на засніженій галявині кафетерію стояв Віталій. Лівою рукою він спирався на тростину, праву сховав у кишені штанів. Почав всміхатися, роблячи кілька кроків до Єви. Вона ніби заклякла, здивовано дивлячись на Друга. Під розстебнутою курткою був той самий червоний светр з оленями. І тільки зараз зрозуміла, опускаючи погляд на подарунок. Губи одразу розтягнулися в щасливій усмішці.