Глава 15. Загадати бажання

Все, що вона хотіла зараз — побачити чарівну усмішку Друга. Нехай відчує та зрозуміє, що Єва може підтримати, не тільки фізично, а й морально. Міцно обіймаючи хлопця за спину, чула, як збивається втомлене дихання, як тремтять коліна, і як сильно Віталій намагається не здатися.

— Парасолько, а знаєш, я можу так простояти цілий день! — підморгнула, лукаво піднімаючи брови.

— Я теж! — нарешті всміхнувся, поклавши руку їй на плече: — Коли-небудь, я станцюю з тобою...

— І це буде найкращий танець! — залившись рум'янцем, прошепотіла Єва, опускаючи погляд.

Віталик, стиснувши губи, не бажав показувати нинішню слабкість, але ноги більше не могли витримати навантаження. Вони обидва сіли на підлогу, тримаючись за руки. Вона гладила його гарячі пальці, намагаючись вгамувати втому та напругу. Тренер подала йому пляшку з водою, похваливши несподівані результати.

— Які в нас сьогодні плани? — радо запитала Єва, підгинаючи під себе ноги.

— Ми поїдемо в найнадзвичайніший магазин Праги, де нас дещо чекає.

— Мої походи по магазинах не закінчуються вдало, — засміялася, повертаючись до Віталіка спиною і показуючи розірвану куртку.

— Потрібно оптимістичніше дивитися на будь-яку ситуацію. Порвала куртку — удача. Привід купити нову.

— Або просто зашити, — зареготала Єва, притискаючись щокою до плеча друга.

— Я не вмію…

— Яке щастя! — вигукнула, потираючи долоні.

— Чому? — здивовано глянув на неї Віталик.

— Як же? Адже це привід навчитися шити!

Засміявшись, вони забули про існування всього навколо. Їх не хвилювали чужі погляди, те, як швидко біг час, і те, що вони сиділи на підлозі в реабілітаційному центрі й голосно сміялися.

Через годину Віталій привіз подругу на інший берег міста. Насолоджуючись видами, Єва натхненно розповідала хлопцеві, в який захват її приводить Прага. Проходячи по Карловому Мосту, Парасолька запропонував зупинитися, щоб здійснити туристичну традицію.

— Тут є три місця, в яких можна загадувати бажання. Пропоную одне з них використати на двох.

— Цікаво, давай!

Єва невпинно милувалася вечірніми вогнями, шумом невеликих хвиль річки Влтави під мостом, і гулом людей, що проходили повз. Впізнавані емоції, такі ж як відчувала вона, читалися на обличчях перехожих.

— Можна загадати бажання на середині мосту. Там є місце, з якого Яна Непомуцького скинули у Влтаву.

— Дуже радісний привід, щоб загадувати бажання... — пробурчала, розглядаючи статуї уздовж парапету.

— Дивись, без твоєї допомоги я не зможу загадати нічого, — всміхнувся Парасолька. — Потрібно пальці правої руки покласти на п'ять зірок, ті, що навколо голови святого. Ліва рука при цьому повинна бути на ногах Непомуцького. А правою ногою потрібно наступити на це...

Віталій вказав на бруківку, де у світлі помаранчевих ліхтарів, помітно блищав натертий золотий цвях.

— Всі три умови потрібно виконати обов'язково, інакше бажання не збудеться!

— І як же ми це зробимо? — здивовано подивилася на нього Єва.

— Ти сядеш до мене на коліна. Я покладу ліву долоню на ноги, ми візьмемося за руки, ти покладеш праву на зірки й ногу поставиш на цвях. І загадаємо одночасно...

— А давай, звучить цікаво, хоч і виглядати буде дивно, — всміхнулася, сідаючи на ноги Віталіка.

Вони сплели пальці між собою й виконали задумане. «Хочу бути щасливою!» — замружившись, подумала Єва і, розплющивши очі, побачила перед собою ласкаву усмішку Віталія. На протилежному березі несподівано загуркотіли феєрверки. Різноманітної форми, червоні й золоті, білі й сині. Вогні сяяли у вечірньому небі в супроводі радісних оплесків відпочивальників.

— Нічого не розумію, але це так... казково! — прошепотіла дівчина, обіймаючи друга за шию обома руками.

— Ти загадала салют? — обхопив її за живіт, удаючи, що дивиться в небо, а сам роздивлявся милі риси дівчини.

— Ні, я думала це ти, — захихотіла Єва, повертаючи голову до нього.

Обличчя були так близько, що гаряче дихання відчувалося на шкірі. Довго дивлячись один одному в очі, зачаровані моментом, не звернули уваги, як навколо закружляв пухнастий сніг.

Сутінковий бузковий захід і сплески феєрверків супроводжували шлях. Єва йшла поруч, постійно тримаючись за плече Віталія.

Ще трохи прогулявшись і купивши куртку, друзі прийшли до незвичайного магазину. Усередині все було заповнене ляльками-маріонетками. Дивовижні та всі такі різні: від страхітливих скелетів, до милих тваринок, від сумних музикантів з акордеоном або гітарою, до казкових персонажів.

— Моторошно, правда? — запитав Віталік, з усмішкою спостерігаючи за реакцією Єви.

— Це найнезвичайніша прогулянка в моєму житті, — притиснула долоні до щік, намагаючись вгамувати жар від цікавості та непояснених почуттів.

— Ні, почекай, все ще попереду... Нас чекає майстер-клас гри з цими ляльками.