Глава 10. Авантюра

Затишне кафе було наповнене відвідувачами. Жодного вільного столу! Кульки біля входу миготіли та намагалися зірватися з місця від поривів сильного вітру. Несподівана хуртовина на початку грудня змусила людей швидше зануритися в тепло кав'ярні.

Єва стояла на робочому місці й мигцем поглядала то на бійку куль між собою, то на Максима, який сидів за кутовим столом разом з друзями. Сьогодні Кен був у всій красі: укладене темно-каштанове волосся, білий джемпер і джинси, нова непомітна сережка у вусі. Він увесь вечір всміхався, зустрічав знайомих, які прийшли на відкриття, пригощав великі компанії безкоштовними напоями та був у центрі уваги всіх особин жіночої статі.

Але, його погляд раз у раз повертався до Єви. Стримана усмішка, трохи примружені очі. Не говорив з нею, але змушував хвилюватися, коли в черговий раз підходив до стійки, щоб показати знайомим разючий асортимент.

— Дуже добре справляєшся, — запнувся, бажаючи додати звичне грайливе слівце, — кава з твоїх рук особливо смачна!

Макс потягнувся до келиха, знову нібито ненавмисно, торкнувся її пальців. Єва хотіла перекинути каву йому на руки, але помітивши, що багато хто спостерігає за ними, стрималася.

Збоку потягнуло прохолодне повітря, хтось увійшов в кафе. Обидва розвернулися до дверей. Змусивши дівчину обімліти від подиву, на порозі з'явився Влад. Класичне пальто, штани й туфлі, а ще величезний, немов з тисячі білих троянд, букет. По тілу стало гаряче від хвилювання. «Який він сьогодні гарний! Але навіщо?! Навіщо знову прийшов?».

— Поговорімо! — впевнено промовив Влад, не дивлячись на Максима, який був трохи вищий та міцніший за статурою.

— Я працюю! — відвернулася до кавового апарату.

— Всього хвилину!

— Іди, я підміню, — раптом сказав Кен, заходячи за стійку та майже впритул притискаючись до спини Єви, пройшов до посуду і техніки.

Його швидкоплинний погляд на Влада був занадто красномовним. Він посміхався, відчуваючи себе начальником ситуації й, власне, самої Єви.

Кисть дівчини була в спеціальній пов'язці, а не в гіпсі, що дозволяло працювати обома руками. Вона вийшла з-за стійки, й через хвилину вийшла вже в куртці до Влада, квапливо схопивши його за рукав пальто та потягнувши до виходу.

— Навіщо ти прийшов до мене на роботу? Тим більше в день відкриття? Хочеш, щоб мене звільнили? — тихо прогарчала, обіймаючи себе і намагаючись зігрітися. — Даремно купив дорогі квіти. Я і їх не прийму.

— Це не тобі! — очі Єви мимоволі стали ширше.

— Треба ж!

— Так, лише прийшов ще раз вибачитися. Я розібрався з проблемами. Боргів більше немає.

— Як ти за тиждень все зміг вирішити? — Єва обернулася, відчувши погляд. Макс спостерігав за ними, навіть коли наливав молоко в чашку.

Влад невпевнено тупцював на місці, розглядаючи свої сліди на снігу. Заметіль досі засипала місто та очі, вітер гудів, ніби озлоблений і сумний одночасно.

— Це не важливо. Просто хотів сказати, що тепер все буде добре, — перш ніж Єва встигла відкрити рот, Влад продовжив: — І якщо ти раптом захочеш до мене повернутися, пам'ятай, що я буду чекати.

Пролунав легкий скрип, за спиною з'явився Кен, торкнувшись плеча дівчини, голосно запитав:

— Все в порядку, крихітко?

— Максиме! — крикнула на нього без нотки збентеження, всупереч тому, що він її роботодавець.

— Мабуть, я не вчасно... — розчаровано прошипів Влад, розглядаючи по черзі Єву та Макса. Його губи стиснулися від болю або відрази, їй не вдавалося зрозуміти почуттів на обличчі хлопця.

— Підемо! — строго сказав Кен і хотів взяти Єву за руку, але та, обернувшись, стукнула його кулаком в груди.

— Максе, я ж просила тебе! Владе, ти не так зрозумів...

Але... Влада вже не було. На столі, усипаному густим пухнастим снігом, лежав букет білих троянд. Єва притиснула долоню до чола, скрушно всміхнулася, згадуючи слова коханого: «Після фрази «ти не так зрозуміла», виявляється дійсно все не так, як ввижається»...

Повернувшись у кафе, Єва без роздумів підійшла до Кена. Взяла зі стійки келих з недопитою кавою, й сміливо вилила напій на його білий джемпер. Він навіть не встиг обурено підняти руки та зробити крок назад. Очі стали розлюченими. Максим, важко наступаючи, підійшов до дівчини та міцно обняв за спину так, що волога тканина миттєво відбилась плямою на білій сорочці Єви.

Він нахилився до її обличчя, майже торкаючись носом щоки, несподівано гнів змінився на усмішку:

— Маленька бунтарка!

— Ти знову все зіпсував, Кене!

— Іди до мене, я тебе заспокою, — Макс поклав долоню їй на потилицю, і вп'явся губами.

Однак, на цей поцілунок Єва відреагувала миттєво —  лівою рукою нещадно ляснула його по щоці та одразу заверещала від болю. Виявилося, що браслет годинника Кена заплутався в її волоссі й від різкого руху головою, шкіру ніби пронизало струмом.

— Бачиш, навіть час не хоче, щоб я тебе відпускав.

Він почав знову нахиляти обличчя до Єви, але вона міцно обхопила його зап'ястя на потилиці та потягнула за собою в підсобне приміщення.