Глава 5. Нові шанси

Все навколо було таким знайомим та звичним. Круглі темні столики й зручні глибокі крісла, картини в пастельних тонах, і немов домашні вазони з квітами на вікнах. Більшість відвідувачів були знайомі з Євою, тому частина відпочивальників всміхалися дівчині та вітально кивали. Всі знали, що такої смачної кави, як у Єви, годі й шукати в місті. Душа компанії, сміхотуха, немовчуща співрозмовниця та просто гарна людинка — ось як відгукувалися про дівчину знайомі. Ніхто і ніколи не бачив її сумною. При цьому вона не дозволяла переступати межі її особистості.

— Привіт, друже! — почулося з дальнього кута приміщення.

Молодь розвернулася до кричущого, хлопець радісно махав рукою. Кен підняв долоню догори, відповідаючи, але лише розсмішив увесь зал.

— Та ти до чого? Я Єві сказав! — хлопчина єхидно посміхнувся, почавши щось тихо говорити товаришу за столом.

— Дивлюся, тебе прийняли дуже тепло, — піддражнюючи, констатувала Єва, із задоволеною усмішкою.

Кен був високий, на голову вище ніж вона. Його погляд з-під опущених вій бентежив дівчинку. З чого б така реакція? Ах, так, адже він красень, яких Голлівуд не бачив! Закусила губу, сідаючи на високий барний стілець. Було дуже незвично перебувати з іншого боку стійки. Вона уважно роздивлялася колишнє робоче місце, немов відкриваючи для себе незнайомі деталі кав'ярні.

Новий бариста неквапливо зняв кашемірове пальто кольору осіннього листя, пригладив скроні долонями, вимив руки й, підкотивши рукава чорної сорочки, почав готувати. Через кілька хвилин перед Євою стояв келих кави по-ірландськи, з густою апетитною пінкою зі збитих вершків на поверхні.

«Хочеш мене здивувати, нумо, спробуй!» — подумала Єва, надпиваючи та миттєво хмурячись, тому що кава виявилася смачною.

Несподівано, Кен нахилився над стійкою, і простягнув руку до обличчя Єви, ніжно торкаючись пальцем над верхньою губою, змусивши дівчину завмерти на місці. Не рухаючись, вона дивилася на нього широко розплющеними очима, здивовано кліпаючи віями.

— Пінка... — у пів тону промовив Кен, після чого облизав палець, яким щойно торкався її губи. — Як тобі?

— Нічого незвичайного, — не червоніючи, збрехала Єва, приховуючи щосили хвилювання.

«Не можна! Не можна! У мене ж є Влад! Не можна кокетувати! Тим більше він зайняв моє місце. Влад...» — згадуючи з сумом вчорашні події, задумалася, чи має вона право реагувати на оману? «Ні, я люблю, як і раніше, потрібно просто заспокоїтися та дізнатися, що Кен хоче від мене».

— Що там з діловою розмовою?

— Я зрозумів, що втомився працювати на когось за кілька років. Хочу купити приміщення та відкрити свій ресторан або кав'ярню.

— Хочеш, щоб я працювала в тебе? — зробила невеликий ковток, не зводячи очей з хлопця.

— Яка ти прямолінійна... Так, хочу.

— Ти розумієш, що зіпсував мені життя вчора, а тепер хочеш мною командувати в ролі начальника?

Її погляд впивався в нього, від чого повинні були зніяковіти обидва, але вони вперто продовжували дивитися один одному в очі, не поступаючись.

— Я тобі зіпсував життя? — здивовано хмикнув, здавшись від напористого погляду Єви.

— Ти знав, що будеш планувати щось «своє» і так нахабно зайняв моє місце. Міг би й не влаштовуватися сюди, я б жила спокійно...

Єва опустила голову, катаючи келих денцем об поверхню стійки. Насправді вона розуміла, що новий бариста не винен, що в неї вчора був жахливий день. Не винен, що її коханий виявився зрадником, не винен, що вона по своїй дурості потрапила під машину... Не винен, але зараз він єдиний, на кому можна зірвати свою злість і невдоволення.

— Як тебе звати? — нарешті прокинулася.

— Максим.

— Тобі підходить це ім'я...

Вона загадково подивилася на Кена, думаючи, що можливо, доля її підштовхує вперед, відкриваючи нові шляхи та варіанти розв'язання проблем, які нахлинули.

— Добре, Кене, тобто, Максе, працюймо разом. Я готова допомогти тобі з пошуками приміщення та й взагалі, підтримати починання.

— Я знав, що ти погодишся! — ласкаво всміхнувся, торкнувшись руки Єви, немов випадково, коли забирав порожній келих.

— Поговоримо про це пізніше, — похитала головою, закотивши очі. — Май на увазі, Кене, що я нікому не дозволю себе ображати!

Гордо піднявши підборіддя, вона здула прядку волосся, що невчасно впала на обличчя, завзято дивлячись на Максима. Якщо все складається саме так, потрібно скористатися шансом.

Прогулюючись містом, Єва відчувала, що їй стало трохи спокійніше. Місяць і у неї буде робота. Залишилося лише поговорити з Владом. Витримати, щоб не плакати перед ним. Плакати, точно! Похапцем дістала з кишені жовтого пальта телефон.

Кому: Парасолька

11:32

«У мене все налагоджується. Запропонували нову роботу. І найважливіше — я не плакала! Я молодець?»

Від кого: Парасолька

11:32