Глава 3. «Ти не так зрозуміла»

Настрій «сумувати» Єва залишила на потім. Зараз потрібно було зібрати всі речі Влада, щоб коли він прийшов додому, заціпенів від побаченої валізи на порозі.

Намагаючись зав’язати шовковисте волосся однією рукою, почала дратуватися через власну незграбність.

— Пф! — видихнула, схиляючи голову перед дзеркалом. Подивилася на своє відбиття: обличчя бліде, на щоці подряпини, а зелені очі охопила журба. — Це все через твою нестабільність, Єво!

Прокричавши на саму себе, жбурнула шпильку в скло, й затнула русявий жмуток волосся під футболку на спині, щоб не заважало.

Двокімнатну квартиру в центрі міста закохані винаймали для суспільного проживання, вартість ділили порівну, попри те, що Влад працює в успішній фірмі, й має більшу зарплатню. Він постійно обіцяв, що коли його підвищать, то Єві не прийдеться вкладати власні кошти у житло. За два роки холодна домівка придбала затишного тепла, порожні шафи заповнилися речами, а полиці фотографіями.

Гостьова і спальня зараз знаходилися, наче в стані сп'яніння — розкидані лахи на дивані та ліжку, перегорнуті долілиць зображення щастя й гучна музика, якою Єва заглушала власні думки, підспівуючи веселим мотивам.

Доля знову почала жартувати над Євою — валізи вдома не було, мабуть, Влад відвіз до батьків. Знайшла свою спортивну сумку, витрусила з неї форму, й почала складати туди сорочки коханого. Білі, блакитні, чорні, зверху поклала кілька джинсів і місце закінчилося…

— Трясця! Оце модник, накопичив цілий магазин вдома! — забубоніла, потираючи долонькою чоло. — Точно! Магазин!

У той час, коли Єва складала залишки речей у використані пакети з супермаркету, ключі непомітно прокрутилися в замку. Зупинившись на порозі, Влад застав дівчину, коли та, пританцьовуючи, заштовхувала ногою його светри у зім’ятий пакунок з написом.

— Ми переїжджаємо? — здивовано спитав, притулившись плечем до одвірка.

— ТИ переїжджаєш! — промовила, не озираючись, продовжуючи хитати плечима в танці.

— Я щось пропустив? — Влад почав підходити до дівчини. — Що з рукою?

— Ти пропустив моє кохання через м’ясорубку.

Схвильовано зупинив бурхливі рухи Єви, притримуючи під лікоть. Розвернув до себе обличчям, розглядаючи почервонілі від сліз очі. Її ніжне волосся смішно стирчало з-під коміра футболки. Намагався поправити, але Єва відсахнулася, гордовито показуючи, що не хоче аби він її торкався.

— Перепитую, що з рукою, кохана?

— Зламала через тебе! — пирхнула й надула губи. Намагалася схрестити руки, але забувши про гіпс, скривилася від болю.

— Дурненька, йди сюди! — вхопив в обійми, ласкаво погладжуючи по спині.

«Як він пахне! Улюблений аромат коханого…» — подумала Єва, дозволивши собі доторкнутися носом до його плеча.

— Ти мене зрадив! Я хочу, щоб ти пішов, негайно! — відштовхнула Влада від себе.

— Зрадив? Я був на роботі! Коли встиг? — всміхнувся, підняв пакет та почав діставати речі.

— Зранку! Сьогодні! Такий смачнючий поцілунок на перехресті… Чи вже забув?

— Ти бачила? — хлопець зупинився, нахилившись над диваном, повільно вирівнявся та розвернувся до Єви: — Ти не так зрозуміла, я все можу пояснити!

Але вона вже голосно сміялася так, що сльози текли по щоках, рожеві губи здригалися, хапаючи більше повітря. Та раптом Єва замовкла. Від сміху не залишилося ні сліду. Серйозним поглядом подивилася на високого стрункого брюнета, якого так сильно кохає… Музика вимкнулася, а на телефоні пролунав звук повідомлення, у вигляді велосипедного дзвіночка. Скоса подивилася на трубку. Байдуже, не зараз.

— Єво, зазвичай, як буває в кіно та житті, після фрази «ти не так зрозуміла», виявляється дійсно все не так, як ввижається. Дай мені сказати, пояснити.

— Ні! — звела ліву брову догори.

— Тоді, дозволь я сьогодні поїду до батьків ночувати, а коли ти заспокоїшся, ми поговоримо? — його голос був таким благальним, обличчя таким рідним… що Єва погодилася.

Сумка та пакети залишилися біля вхідних дверей у передпокої. У тиші, яка нахабно втрутилася в розгардіяш квартири, було чітко чути кожен поворот ключа в замку. Влад пішов.

День хилився до вечора, сповнюючи кімнату помаранчевим світлом заходу. З телефону знову пролунали дзвіночки:

«Шановний клієнте! Ваш абонемент скасовано через запізнення та нестабільне відвідування тренування. Бажаємо гарного дня!»

— Та го-о-ді вам! — схлипнула розчаровано Єва, адже все діяло проти неї. — Цікаво, від кого інше повідомлення?