Глава 1. Невдалий ранок

Ранок листопаду розпочався з гучного телефонного дзвінка. Шеф наполягав прийти до кав'ярні за пів години, а Єва ще солодко ніжилася в ліжку. Русяве волосся неслухняно виривалося з хвоста, ніби пручалося швидким рухам пальців. Чистячи зуби, квапливо натягувала сині вузькі джинси й червоний светр. Вже взуваючись на порозі у кросівки, згадала про зубну щітку, яку й досі утримувала в роті, сміючись кинула її на тумбу.

Вона любила поспіх, обожнювала запізнюватися. Ніколи не прокидалася раніше, щоб вчасно встигнути. Відчуття залежності від часу залишила в минулому. Адже є тільки зараз, й так життя цікавіше. За хвилину до від'їзду застрибнути у потяг, наздогнати порожній трамвай, або ж до світанку гуляти містом, щоб на ранок знову бігти.

Поїхати на роботу велосипедом, а не на таксі звичне рішення для Єви. Сірий в'язаний шарфик, зав'язаний на кілька обертів, злітав наче прапор за спиною. Жовте широке пальто яскравою плямою майоріло на похмурих вулицях міста. Щира усмішка й порожевілі щічки викликали здивовані погляди перехожих. Сонячні промінчики стріляли в очі, різнобарвне листя злітало на шляху перед обличчям, встилаючи землю килимом з розмаїтими візерунками. Луною розлітався звук гаркавого дзвіночка на кермі. Це Єва знову сперечається з часом!

Кав'ярня, у якій дівчина працювала баристою, відчинялася на початку бурхливої течії заспаних людей. Неподалік від перехрестя, де розташовано безліч зупинок транспорту, будівель з офісами й магазинчиками, невеличкий кафетерій мав популярність у відвідувачів. Трохи туманне світло у приміщенні, де завжди пахло смачною кавою та випічкою, було для Єви не лише роботою, а й улюбленою справою. Тому, відчиняючи важкі коричневі двері, вона завжди всміхалася запашному повітрю, яке зустрічало її всередині.

Але сьогодні щось змінилося...

— Доброго ранку, Єво! — невисокий чоловік з модною зачіскою, прискіпливо вдивлявся у розкуйовджений незграбний пучок на маківці підлеглої.

— Привіт, — почала розв'язувати довжелезний шарф, йдучи до робочого місця, — чого викликав?

За спиною була тиша, повісивши пальто, обернулася до шефа. Той стиснув губи й вказав на стіл, на якому лежала тека з паперами та купюри грошей.

— Ти більше тут не працюєш. Це твій розрахунок та документи.

— Чому?                 

— Через нестабільність, Єво.

— То й що? Я варю найкращу каву у місті! — усміхнулася, зав'язуючи фартуха, й беручись за підготування обладнання.

— Ні, ти не розумієш, це все! Ми найняли іншу людину.

Підвіска над дверима затремтіла й заграла музикою вітру, з вулиці, весь осяяний світанковим жовтим світлом, увійшов юнак. Красень зупинився, ніби навмисно поправляючи намащене волосся. Підвів очі, переможно дивлячись на Єву та власника кав'ярні.

— Що?! — скрикнула. — Ти проміняв мене на цукристого манекена?

Її погляд сковзнув від туфель до блискучої сережки в його вусі, скривилася від цього глянцевого вигляду.

— Привіт, мала! — озвався він.

— Воу, воу, легше, дядю! Яка я тобі мала? — повернулася до нього спиною. — Думаєш, цей влесливий жук додасть тобі клієнтів? Дзуськи! Кен, напевно, навіть еспресо не вміє робити!

— Євгене, — чоловіки дружньо потиснули руки, змушуючи Єву ще більше скривити носика, — й це створіннячко ти терпів три роки?

— Агов, дядю, я тебе чую, нє?

— Пофарбуй волосся в рудий, будеш копія Меріди з мультика, — засміявся хлопчина.

Раптово за стійкою почав дзижчати апарат, глушачи слова. Єва замовкла, схрестивши руки на грудях, чекаючи, поки настане тиша.

— Бачиш? Навіть техніка не бажає чути твій писклявий голос! Взагалі, ти що, втік від мадам Тюссо? Фє...

З гордівливим виразом обличчя вдягаючи пальто, вона квапливо підхопила теку й гроші, поспішивши піти геть. Ховаючи документи в рюкзак, дратувалася від шарфика, який постійно заважав її рукам.

— Та щоб тобі... — загарчала, закидуючи ногу на велосипед. — «Нестабільність»...

Невдоволено бубонячи, вона вже не всміхалася. Швидко крутила педалі, нервово бренькаючи перехожим, які траплялися на дорозі. Проїжджаючи величезне перехрестя, хотіла звернути направо, щоб поїхати додому, але на тому боці вулиці помітила свого коханого. Він йшов поруч з якоюсь дівчиною з довгим білявим волоссям.

— Що?! — придивилася, парочка йшла, тримаючись за руки. *якщо ви читаєте цю книгу не на сайті booknet.ua (букнет) - це означає, що її вкрали у автора*

Ось загоряється червоне світло, вони зупиняються й цілуються. Не дивлячись перед собою, Єва сильно тисне на педалі, але з підворіття виїжджає автівка та врізається в колеса велосипеду.

Падіння було болючим, праву руку миттєво вхопив гострий біль. Лежачи на асфальті, Єва подивилася на синьо-сіре небо:

— Ось тобі й встала на пів години раніше...