1. Легенда про чорний ліс

- Дідусю, розкажи мені якусь історію, – прошепотів Сашко

- Хм, ну сідай біля мене. Яку ти хочеш історію? – запитав дідусь Дмитро
- Розкажи щось зі свого життя, – прошепотів на вухо хлопчик.
Дідусь засміявся і промовив: - Історію з життя, хм… Ну тоді слухай.

Почалося все, ще коли я був, зовсім такий як ти. Мене не лякало жодне батьківське застереження, а навпаки пробуджувало в мені захоплення від незвіданого. Я не кажу, що я не прислуховувався до батьків, але мене манило на всякі пригоди, які я пробував почути звідусіль. На дорозі, на ринку, чи в газеті. І скажу тобі одне, хто шукає той завжди знайде. Ну та ось пішла у нас чутка по селі, що люди стали пропадати в чорному лісі. Нібито хто заходить в нього, то ніколи більше не зможе вийти. Звісно першим ділом, я почав питати про цей ліс у батьків, на що вони мені заборонили навіть згадувати про нього, і сказали: - Тримайся від того місця подальше, а інакше забере тебе страшне чудовисько.  Від цих слів я перелякався, і справді більше ніколи навіть не згадував про нього. Можливо просто не хотів злити маму і тата, а можливо просто ще не настав потрібний час…

Минуло багато років. Я уже не був тим хлопчиком що і раніше. У мене була дружина – твоя бабуся, і уже скоро мав наробитись твій батько. В Україні в ті часи панував голод, і люди на різні вчинки йшли, щоб врятувати себе і свою сім'ю. Я сидів на старій ледь тримавшій мене лавці, і думав як порятуватися від цього лихого часу. Мені здається я ніколи не був настільки стурбованим нашим життям, як сьогодні. І ось вперше за довгий період свого життя, я згадав про чорний ліс, в якому є безліч ягід і дичини. Ліс який прогодує тисячі людей.

Так! Звісно, я не забув про чудовисько яке живе там, і саме через нього туди ніхто не ходить. Ви знаєте у житті, як під дощем, наступає момент коли уже не важливо чи падає дощ дальше чи ні. Якщо я зараз не вирішу, що робити, то дальше уже буде не важливо, що трапиться зі мною.

  Я прийшов до хати  розказав це твоїй бабусі, на що вона відповіла:
- Ну так, йди-йди, залиш мене одну помирати. Диви що надумав. Ти думаєш якщо ти пропадеш, то мені буде краще? Навіщо ти так зі мною?!
Я очікував від неї іншої реакції, але в глибині душі, я знав, що наша бабуся саме так і відповість. Тому я прийшов їй просто повідомити. Я уже і так вирішив що я піду.
 - Дідусю, а чому ти не послухав свою дружину, адже потрібно все вирішувати разом, чи я не правий? – Запитав Сашко
Дідусь засміявся і сказав: - Звісно, тільки разом! То були лихі часи, в які потрібно було жертвувати собою, щоб вона жила.
Отже, я вирішив що піду. Більше я нічого не говорив їй. Я просто зібрав деякі з собою речі, кусочок хліба і пішов туди, де ворогові не побажаєш.