Частина чотирнадцята

 Сніжок дрімав на кріслі з Ларрі, поки Корін та Ціона не змикали очі, чекаючи на повернення дівчат. Через пару секунд з'являється жіноча фігура. Вартовий підвівся.
  Він очікував побачити двох дівчат, але була лише одна. Зіссієль. Вона тяжко видихнула повітря, закинула книжку-мініатюру у сумку Айлін і подивилася на Сніжка, що мирно собі спав з мишею в обіймах.
-А вони потоваришували.-повідомила з усмішкою вона.
-Зіссієль, де Айлін?-спитала фея в неї.-Чому вона не з тобою?
-Зараз не про це. Який сьогодні день?
-Друге від рожевої луни.-відповіла та.
-Добре, сьогодні бал у східному палаці, там буде Скайлар...Вирушаємо!
-Зажди, Зіссієль.-сказав Корін.-Скажи мені чесно, де Айлін.
 Але принцеса мовчки йшла до сходів, збираючись йти, за нею пішла миша, забираючись їй на плече.
-Зіссієль, якщо ти не відповіси, то я нікуди з тобою не піду.-поставив умови ельф.
-Добре, якщо ти так хочеш це знати!-обернулася до нього та.-Твоя подруга скоріш за все в полоні або у агентів Скайлара, або прихильників Андромікса. 
 Від того, що почув той аж збліднів. 
-Що?! Ми йдемо негайно рятувати її!
-Ні, спочатку ми відновимо мій статус у палаці.-твердо заявила Зіссієль.-Так хоча б, якщо Айлін в полоні у Скайлара, ми зможемо її забрати. А якщо...
-Ти хоч чуєш себе?!-обурився вартовий.-Вона в небезпеці, а ти тут про свій статус хвилюєшся!
-Я б на твоєму місці дотримався її плану.-сказав перевертень, що скрутився в кріслі, наче кошеня.-Вона має, як не дивно, рацію.
-Що...Як...Ціона, що ти скажеш?
-Ніколи б не повірила собі, але так, я теж думаю, що план Зіссієль досить краще ніж бездумно шукати Айлін.-погодилася вона.
 Корін безпорадно зітхнув, а потім подивився на Зіссієль. 
-Добре, вирушаємо.
 Сніжок розкинувся у кріслі та тяжко зітхнув.
-Знов на самоті буду...
-Не переживай, з тобою Ларрі залишиться.-сказала Зіссієль. 
-Справді?
-Так.
 Миша одразу ж побігла до кота-перевертня, залізаючи у його лапи.
-Ніколи б не подумав, що миша з котом зможуть подружитися.-пробурмотів Корін і пішов наверх сходами.-А як нам закрити хід?
-Не хвилюйтеся, є важіль під столом господаря, я закриюся.-сказав Сніжок.
-Добре, тоді йдемо.
 Зіссієль і Корін вийшли на вулицю, та одразу ж закрився прохід. Вони вийшли на Старий пагорб, де залишили коней та сіли на них, поїхавши на схід. 

 Старий чарівник дивився у вікно, слідкуючи як ці двоє з феєю від’їжджають. 
-Все ж таки Айлін не послухала мене.-сказав він, хитаючи головою.-Поганим це все скінчиться, поганим...
-Не кажіть так, друже.-відповів Фінч.-Все ще може змінитися.
-В деякій межі ти маєш рацію.-всміхнувся йому Іан.-Будеш ще чаю?
 Демон кивнув з усмішкою. 

 Вартовий і принцеса добралися до східного палацу, що блищав від чистоти та прикрас. Біля основного входу були вартові, які пропускали леді й джентльменів у середину. 
-Я не думаю, що нас пустять туди.-сказав Корін.-Нас спіймати хочуть, тому це погана ідея...
-Не хвилюйся, я маю план.-хитро всміхнулася Зіссієль та повела його до заднього ходу.
 Двоє вартових теж там стояли та уважно стежили за навколишнім. До них йде вартовий у шоломі та ельфка з сумкою через плече. 
-Стояти!-направив на них меча вартовий.
-Агов, друзі, я теж вартовий.-відповів той, тримаючи за плечі Зіссієль.-Я спіймав принцесу, мені потрібно привести її до Його Високості.
 Вартові переглянулися та кивнули.
-Звісно, проходьте.
 Як тільки вони пройшли за спини тих, то Корін дістав меча та вдарив своїх колег по голові. Ті впали на землю, знепритомнів.
-Гарна робота, пане вартовий.-похвалила полонена його.
-Куди тепер?-спитав він.
-Тобі у натовп йти, забери з собою сумку.-вона віддала її йому.
-Навіщо?!
-Якщо мене там спіймають, то в тебе буде шар і зможеш втекти з ним. А мені зараз туди.
  Вона показала на арку балкону навпроти трону Короля, що сидів собі та спостерігав за гостями. 
-Я дам тобі знак, коли кинути шар мені, зрозумів?-каже Зіссієль.
-Зрозумів.-кивнув той.
-Тоді йди!
 Вони розминулися, Зіссієль пішла до сходів на платформу-балкон. 

 Скайлар же сидів на троні, тримаючи свій келих. Його образ Короля не сплутаєш ні з яким іншим: червоне шовкове вбрання, перстні на пальцях і корона. Він спостерігав за гостями, що запрошували один одного на танець. Лазар стояв поруч, заховавши руки за спиною, зціпивши у замок пальці.
-Ваше Високосте, у чому річ?-спитав тихо секретар.
-Про що ти?-не розумів Король.
-Ви ні одного разу не доторкнулися до свого келиха. Вас щось турбує?
-Звісно, турбує. Прихильники знов об'явилися, брат теж...Ще і шар вкрали...-бурмотів Скайлар, нахмуривши брови.
 Той лише зітхнув та подивився вперед. На сусідній балкон вийшла ельфка зі світлими волосами та в дивному одязі, вона дивилась прямо на них. А потім помахала рукою.
-Агов, Скайларе!-крикнула вона.-Я тут!
 Король підняв голову та спохмурнів ще сильніше, побачивши сестру.
-Знов вона...
-Як вона сюди потрапила?!-обурився Лазар.-Вартові, схопити її!
 Принцеса перехилилася через огорожу балкону до народу, що витріщався на неї.
-Коріне, шар!-скомандувала вона.
 Вартовий у шоломі вийшов вперед і кинув їй сумку. Вона схопила її та почала діставати потрібну річ. Як тільки Корін кинув сумку, він почав боронити сходи від своїх товаришів.
-Час настав, Скайларе, я тобі покажу правду!-Зіссієль дістала шар та взяла його в дві руки. Він почав заливатися червоною фарбою та став ще яскравішим, освітлюючи стіни білого палацу.
-Це я повинна була бути Королевою!-заявила вона.
 Від побаченого келих Скайлара випав з руки. Він встав зі свого трону.
-Не може бути...Пропустіть мене!-приказав він. Король почав спускатися по сходах. Лазар та двоє вартових поспішили за ним.
-Ваше Високосте, куди ви?!
 Але Король проігнорував свого вірного товариша та пішов далі. Пройшов повз гостей і встав перед вартовими, що намагалися проникнути на сходи до принцеси. Корін одразу зупинився оборонятися, коли вартові розійшлися, та вклонився Королю, відійшовши.
 Той піднявся до сестри, в руках якої тремтить червоний шар. Зіссієль притулилася до огорожі балкону, коли старший брат височився перед нею. Він довго мовчав, дивлячись в очі сестри. 
-Я не знаю, чому так сталося.-відверто казав він з дуже серйозним обличчям.-Але твоя правда, ти тепер повинна бути Королевою. 
 Скайлар зняв з себе корону та поклав на голову сестри. Та здивовано споглянула на нього, тримаючи велику корону на голові.
-Ти дійсно...згоден з цим?-пробурмотіла Зіссієль.-Аякже твоя гордість? Ти б ніколи так просто мені не віддав владу!
-Знаєш, якщо доля каже, що твій час настав, то я повинен змиритися з цим.-повідомив той.-Та я й стомився з усім цим, нічого в мене добре не виходить. Батько мав рацію, що ти була б краще за мене правителем Дрімляндії.
 Скайлар обійняв її, міцно та любляче.
-Я сумував за тобою, Зіссі. Пробач мені, що я так вчинив тоді…Я не мав вибору!
-Я...пробачаю тобі усе, брате.-відповіла та, теж обійняла. 
 Народ, що спостерігав за цим почав голосити та аплодувати. Леді, що були торкнуті цими словами, прибирали сльози з щок. Одні Лазар та Корін витріщилися на них, не дуже розуміючи, що трапилося.
  Скайлар відпустив сестру та повернувся до гостей, розкинувши руки:
-Тепер в нас нова Королева!-об'явив він.-Королева Зіссієль!
  Ельфи та інші створіння по аплодували ще раз. Зіссієль повернулася до брата.
-Зараз це мене не дуже хвилює. Моя подруга в біді.-повідомила вона та.-Твої агенти не повідомляли про полонену?
-Ні, ніяких полонених не було.-знизав плечами Скайлар.
-Добре.-ельфка подивилась униз на радника.-Заларе, а в твоїх?
-Лазар, нагадую, Лазар я!-пробурмотів той.-Ще не знаю, повинні мої з розвідки скоро прийти.
-Зрозуміло.
 Як раз відкриваються двері в палац та заходять двоє рудих ельфів. Корін їх впізнав одразу: старший і середній брат Айдавіри. 
-Пане Лазаре, в нас важлива новина для вас!-повідомив Келфін, підходячи до нього.-З землі вийшли ворони, тягли червоноголову дівчину за собою. 
-Що з нею?!-втрутився Корін, знімаючи шолом.-Де вони?
-Ми не знаємо куди вони прямують.-сказав Філас.-Наш брат вирішив прослідкувати за ними та відправити голуба нам сюди.
-Добре, тоді чекаємо на голуба.-сказав Лазар.
-А поки, Зіссієль, пропоную перевдягтися тобі.-дивився на вбрання своєї сестри Скайлар.-А то побачать вони це й усі знепритомніють.
-Йой, точно!-згадала про свій вигляд та.-Зовсім забула в чому я. Де можна переодягтися?
-Я тебе проведу.-сказав Лазар, проходячи до них.-Прошу вас, принце...Ваше Високосте!
-Так би одразу.-всміхнулася та й повернулася до Коріна.-Друже, повідомиш Ціоні, що все вдалося?
-Добре, передам та заберу коней.-кивнув вартовий і пішов.
 Скайлар обернувся до гостей, що чекали на його слово.
-Сьогодні світський вечір закінчився, любі друзі!-повідомив він.-Можете йти, гарного вечора!
 Гості ж почали розбігатися, поки зал палацу повністю не став пустим.