Частина тринадцята

 Зіссієль скривила обличчя уві сні на дивані, коли дивне світло з'явилось перед очима у темряві. Потім якийсь шурхіт заставив відкрити одне око і вона зомліла на місці. 
 Перед нею була жіноча постать, яка стояла та просто дивилася на неї. Ельфка швидко сіла на дивані та почала горланити:
-Хто ти?! А ну пішла звідси, а то натравлю на тебе мого Ларрі!
-Це я, Айлін.-спокійним голосом відповіла тінь, нависаючи над нею.-Давно не бачилися.
 Зіссієль заклякла на місці, не повіривши своїм очам. Але слабке світло з вулиці давало червоний відтінок волоссю, що мала ця дівчина. Помилки не було.
-А-а-але як? Як ти змогла...-не розуміла вона, кліпаючи на неї.
-Зараз це неважливо.-Айлін простягнула їй руку та вхопила за зап'ясток.-Тобі потрібно повернутись у Дрімляндію. 
 Зіссієль була проти такого та почала відбиватись, здригатися та волати на всю горлянку:
-Ні-ні-ні! Я не хочу...Мені потрібно-...
 Людина благати не вирішила, тому узяла ту за руку та потягла, подруга встала на ноги. Айлін однією рукою тримала її за талію, а іншою відкрила книжку. 
 Миша, що сиділа на краєчку дивана і дивилась на усю цю сцену, стрибнула на волосся своєї подруги та вчепився в них. Після чого з книги промайнуло слабке сяйво та все поглинула темрява. Троє зникли разом з книжкою з цього коридору, залишаючи диван та купу сміття у кутку на самоті. 

 Корін сидів на підлозі, на його плечі-Ціона. На кріслі розпластався Сніжок, що дивився на стелю, роздивляючись свої волохаті та дорослі руки. Зі зникнення Айлін пройшло всього-навсього хвилини три, але всі напружено чекали на її появу з Зіссієль. 
 Вартовий замислився: що буде далі? Поверне Айлін ту, відвезуть, наприклад, до Скайлара скоріше за все... Але Айлін дійсно покине Дрімляндію? Чи захоче вона повертатись сюди знову? 
-В тебе зморшка така глибока від задумів, наче велика западина Помаранчевого Океану.-повідомив Сніжок, спостерігаючи за ним.-Про що замислився?
 Корін вагався, казати чи ні.
-Мене бентежить, що Айлін може ніколи не повернутися сюди через все це.-зізнався він, повертаючи голову до перевертня.
-Розумію твій страх, друже.-кивнув той, дивлячись за своїм хвостом, що був між ногами та ходив туди-сюди, наче гіпнотизував.-Я теж боявся, що одного разу господар піде додому і ніколи не повернеться до мене...Але щоразу він приходив та читав мені казки. А ще твій страх не просто як за подругу, чи не так?
 Ельф з зацікавленістю глянув на Сніжка. Той дивився на нього своїми холодними блакитними очима, наче зчитував його з легкістю. 
-Вона тобі подобається, і не просто як подруга. Тому ти так хвилюєшся за це.-сказав спокійно чоловік.
-Це так добре видно?-спитав Корін у феї, що сиділа на ньому. Вона кивнула головою декілька разів.
-Бо для твого серця вона не просто подобається як подружка, а як щось більше. Ти хочеш бути з нею, захищати якщо потрібно.-продовжував Сніжок.-І я можу тебе зрозуміти.
-В сенсі?-не розумів співрозмовник.
-Коли був маленький, господар іноді приносив фотографії своєї онучки. Звісно, це була вона. Така гарна в дитинстві, що я б сам хотів стати її стіною, якщо буде потрібно.
 Сніжок рівно сів та всміхнувся своєму другові.
-Але я бачу, що ти впораєшся краще з цим. Бо ти цим сяєш.
 Корін на хвилину замислився. Його думки заполонили останні рядки діалогу. Але думки усі розвіялися, коли біля фіранок проявилося слабке сяйво. 
 Він одразу спохватився та піднявся, очікуючи побачити двох дівчат. Замість двох з'явилася одна, що дуже не була схожа ні на одну з тих, яких він добре знав. У незнайомки в руці була книжка-мініатюра, а на плечі щур, що одразу, коли з'явився стрибнув з плеча та побіг кімнатою. За ним вже погнався Сніжок.
 Дівчина ж впала на коліна та впустила книжку на підлогу. Однією рукою схопилася за голову.
-Моя голова...-прохрипів голос, що був середнім між Зіссієль та Айлін: дзвінкий та водночас мелодійним.
 Корін та Ціона одразу допомогли піднятися дівчині. В неї довгі вуха, біляве волосся з коренів переливалося у червоне на кінцях, одежа більш людська та брудна від пилу. 
 Вона подивилась вліво, де під руку її тримав Корін та кліпала широкими очима на нього. Потім тяжко зітхнула та помотала головою.
-Я знову в Дрімляндії...Дідько!-вилаяся дівчина. 
-Зіссієль, це ти?-зрозуміла Ціона.
-Звісно я! А хто ж і ще?-не розуміла та. Вона випрямилася та озирнулася, де є. До неї одразу підбігає її миша, що полізла по її штанях до рук. Вона ухопила його та притисла до серця, а перевертень ледь не влетів в неї.
-Не чіпай мого Ларрі!-заверещала та і Сніжок одразу відсторонився на пару кроків.
-Добре, добре, тільки не кричить на мене...
 Тоді Зіссієль заспокоїлася та подивилась на вартового, який витріщався на неї.
-Ти Зіссієль, а де ж тоді Айлін?-не розумів Корін.
-А вона не тут?-здивувалася ельфка.-Вона ж сама затягла мене сюди. 
 Зіниці ельфа в обладунках розширились.
-Невже...вона залишилась там?
-Зачекай-зачекай!-втрутилася фея, оглядаючи новий образ своєї колишньої господарки.-Тебе не турбує, що в неї є риси як у Айлін?
  Ельф придивився, навіть її червоні очі наполовину мали горіховий відтінок. Він не міг зрозуміти, що це означає.
-Точно, як я одразу про це не згадав!-заволав Сніжок та попрямував за фіранки.-За мною, друзі!
 Вони всі пішли за ним. Перевертень узяв оригінальну книжку та відкрив її, гортаючи сторінки. Потім зупинився та почав читати:
-Ось воно: "Людина, що була нащадком Творця та ельф Королівської крові мають міцний зв'язок, що може злити їх воєдино після пересування разом за допомогою однієї книги..."
-Ось що воно.-кліпнув Корін на знайомого.-Але чому в ній більше Зіссієль, та я не чую Айлін?
-Це тому що, коли зливаються вони, той хто в рідному світі отримає більше своєї зовнішності та володіє свідомістю.-повідомив той, не відриваючись від книжки.
-Добре, але як нам роз'єднати їх?-спитала Ціона.
-Зараз...Треба, щоб Зіссієль представила у голові, що розходиться на частини з Айлін.-прочитав чоловік з вухами.-Наче жовток від білка відбирають.
-Як мені це уявити взагалі?!-не розуміла принцеса. 
-Просто уяви цей жовток і білок, благаю!-сказав Корін, дивлячись їй у очі.-Будь ласка.
 Зіссієль не змогла сперечатися перед ним, тому закрила очі й почала уявляти це. В її уяві Реінод розбив яйце перед сковорідкою та почав відділяти жовток від білка. Здалося, що щось відбувається, якесь неприємне тріпотіння по тілу.
 Вона відкрила очі і вже побачила Айлін, що наче вийшла з неї. А її образ змінився на той, що був у неї. Людина тяжко вдихнула повітря та подивилася на друзів. Корін одразу обійняв її.
-Що відбулося? Я бачила все очима Зіссієль...
-Все просто: ти і Зіссієль мають потужний зв'язок, за допомогою якого ви можете зливатись в одну особу.-повідомив Сніжок їй із посмішкою.-Але ти була у рідному світі принцеси, тому не могла користуватися тілом, а тільки бачити і слухати.
-Ніколи б не подумала, щоб мій дідусь і таке правило придумав.-промовила дівчина та повернулась до подруги.-Але це зараз не має сенсу. Зараз треба привести Зіссієль до Скайлара. Ходімо.
-Зажди, по перше в мене ще є справи на Землі.-сперечалася з нею та.-Тому тобі прийдеться повернути мене назад.
-І що за справи там?-спитала Ціона.
-Мені потрібно знайти свого брата, що там залишився!
 Корін з Айлін переглянулися, потім глянули на неї. 
-Часом не Семуель його звати?-спитав вартовий.
-Так, Семмі...Заждіть, звідкіля ви знаєте?-здивувалася Зіссієль.
-Ми його зустрічали, коли йшли до цього сховку Творця. Він тут, тому тобі не треба туди йти.-додала Айлін.
-А ще вам потрібно повідомити Королю про це, щоб принц не наробив зла тут.-підняв вказівний палець вгору кіт-перевертень. 
-Зробимо це скоро.-кивнула червоноголова. 
-Зажди! Не знаю як, але кришталевий шар у вашому світі!-повідомила принцеса.-Ще тоді, коли я хотіла вкрасти його, він показав, що я обрана Королевою...Розумієш? В мене є шанс стати Королевою, хоча б після брата...
 Айлін холодно дивилася на неї. Ельфка узяла обома руками її за долоню, коли миша вже була на плечі.
-Благаю тебе, допоможи мені забрати цей шар! Потім я дійсно піду до Скайлара і залишу тебе в спокої!
 В голові людини промайнула фраза, яку казав чарівник Іан: "Ти повернешся до свого дому назавжди і не підеш сюди назад." 
-Одного разу я тобі повірила, а ти мене обдурила.-нагадала Айлін.
-Так, я збрехала і поступила неправильно.-згодна подруга.-Але я це робила заради Семуеля...Ти би теж зробила усе, щоб побачити рідну людину живою, чи не так?
 Від цих слів кров у тілі червоноголової дівчини скипіла, наче вода у каструлі. Вона вказала на місце, де було крісло з робочим столом. 
-Не кажи мені такого! Я втратила єдину людину, що захищала мене від власних батьків.-кричала на всю кімнату вона.-Мій дідусь...Він помирав на цьому місці, але писав до мене останнього листа! Я б дуже хотіла побачити його ще раз...
 Зіссієль безпорадно затихла та подивилася на фотографію у рамці. Її червоні очі одразу розширились, таращівшись на обличчя своєї знайомої.
-Зажди...Твій дідусь...Творець!?-дійшло їй.
-Так, Айлін дійсно онучка Луіса Моріса.-кивнув Сніжок позаду неї.-Тому вона має міцний зв'язок з тобою.
 Ельфка обернулася до нього, зацікавлено дивлячись на його білі як і волосся вуха та маленьку одежу.
-Ти, до речі, хто?-спитала вона.
-Я Сніжок, домашній улюбленець Творця.-простягнув руку та позирнув на мишу, облизуючи вуста.- А як цю гарненьку мишу звати?
-Це Ларрі, але тільки спробуй до нього кігтиком доторкнутися.-пожала руку та у відповідь.-Я сама тобі хвоста відірву.
 Сніжок злякано глитнув слину та всміхнувся, киваючи.
-Зрозумів. Приємно познайомитися. 
 Зіссієль відпустила руку чоловіка та обернулася до подруги.
-Так, допоможеш мені чи ні?
 Айлін замислилася над цим. Але кивнула.
-Якщо своїм серцем пообіцяєш, що не кинеш більше мене.-поставила умову та.
 Та стихла одразу, міркуючи над цією умовою, але потім сміло випрямилася та поклала на серце долоню.
-Обіцяю.
-Тоді нам треба вирушати зараз.-сказала вже втомлено дівчина.-Я вже скоріше хочу закінчити з цим.
 Корін здивовано відреагував на ці слова, а потім подивився на перевертня, питаючи очима, що означає ця фраза. Але Сніжок лише знизав плечима у відповідь.
-Може, ми з вами підемо за шаром?-спитала Ціона, натякаючи на себе та вартового.
-Ні-ні, в нас не багато разів ще є в мініатюрі, тому їм краще піти на свою місію в двох.-сказав Сніжок.-А ще краще-злитися, щоб було ще три рази в запасі.
-Три? А не два?-здивовано поглянула на нього людина.
-Повернення назад не рахуються мініатюрою, а коли дві людини користуються однією, то витрачається як за двох.
-А коли вони одна особа, то витрачається один раз?-домислив Корін.
-Так!
-Добре, а як нам злитися разом?-спитала Айлін.
-Обійміться і уявляєте, що ви...наприклад дві половинки чогось там, що з'єднуються, не знаю...
 Дівчата переглянулися. 
-Окей, спробуємо так.-знизала плечами Айлін. 
-Зажди.-Зіссієль узяла свого пухнастого друга та віддала Коріну.-Придивись за ним, поки мене нема. Особливо, щоб цей кіт-людина не з'їла його.
-Добре, я подбаю про...
-Ларрі.
-Ларрі, так.-всміхнувся той.
 Дівчата, дивлячись одна на одну, з великим небажанням обійнялися та заплющили очі. Через хвилину вони намагалися представити як перетворюються в одну особу, але через хвилину нічого не відбувалося. 
Тільки через пару хвилин вони злилися в одну людину, а вірніше-ельфа. Зіссієль відкрила книгу та золоте сяйво забрало її разом з собою у той світ. 

 Але коли вони з'явились у реальному світі, то тілом тепер керувала Айлін. Поверх, на якому вони були, освітляло сонце з вікна. Айлін підійшла до вікна та подивилася на своє відображення. 
 Тепер не було довгих вух, червоні пасма в корені волосся продовжувалися у білий колір. На ній була одежа тепер Айлін, яку давно давала їй Ві. 
 Вона не довго дивилася на себе, тому що вони розділилися та стали такими, які є.  
-Пішли скоріше!-благала Зіссієль.-Нам треба забрати шар. Хоча...
 Вона оглянула образ подруги.
-Зажди секунду, тебе не можна в такому випускати.-сказала вона іпочала копатися у мішках зі сміттям. Вона дістала старе та в пилюці пальто сірого кольору, кинула той у руки. Айлін з відразою натягла на себе це.
-Ходімо.-принцеса узяла її за руку та почала спускатися по сходинках. 
 Вони вийшли надвір, де було незвично шумно. Не зважаючи на світанок, вже було багато машин та людей.  Тоді Айлін зрозуміла, наскільки довго була в Дрімляндії, що навіть не згадала рідні вулиці свого міста.
-Куди нам треба?-спитала вона.
-У дитячий садок.-відповіла та і потягла за руку в потрібному напрямку.
-Що-що? Як шар там виявився?!
-Він у однієї дівчинки звідсіля.-розповіла Зіссієль.-Я намагалась його вкрасти, але не змогла. 
 Вони бігли через дорогу, потім пройшлися пару метрів та прийшли до садка. Перед входом стояв охоронець, сидячи на стільці.
-Знову він!-промовила ельфка, споглядаючи за ним за будинком поряд.-Треба було брати Ларрі, злякав би його та пройшли повз нього знову...
-Нащо нам продиратися крізь нього, якщо можна скористатися каналізацією?-запропонувала Айлін, дивлячись на люк, що був під їх ногами.-Спустилися та вийшли у садку не поміченими.
-Ну, добре...
  Дівчина наклонилася та відкинула люк. Зіссієль одразу стрибнула униз, подруга за нею, закриваючи за собою дірку у підлозі. 
 В каналізації було темно, тунель супроводжували труби та великий канал посередині, по якому плила мутна та зелена вода.
-Фу, як смердить!-скаржалася Зіссієль, закриваючи носа пальцями.-І куди нам йти? Тут нічого не видно!
-Зараз...
 Айлін дістала смолоскип та саморобну запальничку з сумки, підпалила. Тепле світло накрило околиці. Тепер було видно маленьких павуків, комах та мух. Дівчата вже краще бачили одна одну.
-Вже краще.-кивнула принцеса та пішла вперед.-Ну, ходімо тоді.
-Зачекай, не в той бік йдеш.-повідомила Айлін, тримаючи іншою рукою її за плече.-Давай глянемо на план каналізації.
-Який план?
 Людина пройшла пару кроків і побачила на стіні шматок каменю, на якому намальовані шляхи. Вона провела рукою по лініях, що вели до дитячого саду. 
-Нам спочатку туди, а потім направо.-сказала вона та почала вести подругу. 
 Вони йшли прямо пліч-о-пліч, мовчки. Айлін світила вперед у темряву тунелю. Іноді пробігали великі щури, що стрибали через канал з смердючою рідиною на іншу сторону. 
-В тебе є ідеї як нам забрати mata?-спитала принцеса.
-Чесно? Ніякої.
 Вони завернули направо та побачили пару людей з довгими вухами у смокінгах, які кліпали на них очима. Мабуть, вони теж не очікували побачити дівчат тут.
-Тримайте їх!-крикнув один з них.
 Зіссієль схопила свою подругу та побігла назад. За ними ж погналися ті ельфи.
-Хто це такі?!-спитала Айлін. 
-Це ельфи Скайлара, вони переслідують мене!-повідомила Зіссієль. 
-Чому ти мене не попередила?!
 Ельфка закотила очі та прискорилася. Вони відставали від тих агентів на пару метрів, їх вже не було видно у темряві тунелю. Але дівчатам прийшлося зупинитися.
 Попереду була велика дірка в декілька метрів, в яку зливалися уся рідина з каналу униз. Виходу немає, позаду за ними біжать агенти.
-І що нам робити?!-панікувала Зіссієль. По очам подруги можна зрозуміти, що вона теж не знає як вийти з цієї ситуації. Вони чули як за поворотом стукає об підлогу взуття ельфів.
-В тебе точно немає ідей?-спитала ще раз принцеса, кліпаючи на подругу. Айлін стояла на краю та помотала головою в розпачі. Кроки були ближче і ближче. 
-Ну якщо ти нас не врятуєш, то я нас врятую!
-Що ти хочеш зробити?!-не розуміла Айлін.
 Зіссієль міцно обійняла подругу та стрибнула разом з нею у діру. Айлін заверещала в останнє в житті так голосно.
  Агенти Скайлара прибігли, але дівчат попереду не знайшли. Один з них підійшов до краю, дивлячись на дно з рідиною.
-Дивно...Куди вони ділися?!-спитав один з ельфів, дивлячись туди. Він обернувся до свого товариша, що стояв поряд.-Елін, перевірь, що внизу.
-Ні за що!-відповів той.-Там смердить гірше ніж у пащі крокодила Вейна!
-А я не питав, хочеш чи ні.-той штовхнув його у діру рукою.  Елін полетів з вереском униз та плюхнувся у смердючу воду. Він відкашлявся та поглянув угору.
-Є вони там?-спитав голосно його напарник.
 Ельф оглянув навколо себе стіни і помотав головою у відповідь.
-Ні, немає!-скрикнув той.
-Халепа,-обернувся бос до своїх колег.-Йдіть шукати їх, хутко!
 Ельфи у костюмах розбіглися у різні сторони.
-Агов, а мене забрати?!-спитав Елін.
-Застосуй заклинання польоту, дурень.-повідомив бос і пішов.
-Добре...
 Ельф щось пробурмотів собі під носа та за тридцять секунд піднявся наверх, наздоганяючи свого боса.
 Вони думали, що дівчата втекли...Це майже так. Вони сиділи в одному тілі, притискаючись до отвору в стіні того тунелю, з якого теж текла смердюча рідина. 
Подруги роз'єдналися, їх серця калатали від страху.
-А якби я не схопилася за край?!-обурилася Айлін.
-Але все вийшло, ми живі.-відповіла та.-Тепер потрібно нам піднятися. Чому я не додумалася використати магію?
 Вона підійшла до краєчку тунелю та щось проговорила собі під ніс. Ельфку наче щось підняло трішки над землею, наче гравітація потрохи зникає. 
-Тримайся за мою руку, добре?-прохала Зіссієль та узяла подругу міцно за долоню. Вона різко стрибнула з тунелю униз, а потім одразу вже піднялася наверх. 
 Вони встали на тверду підлогу каналізації та заклинання вичерпалося. 
-Ось і все!-всміхнулася Зіссієль, пішла по коридору далі.-Ходімо швидше!
 Айлін поповзла за нею, сподіваючись, що це остання була сутичка з ворогами.
 Вони через п'ять хвилин знайшли потрібний їм люк. 
Дівчина обережно відкрила його і зазирнула на вулицю, сподіваючись, що нікого поблизу нема. 
-Все чисто, можемо виходити.-повідомила вона та вилізла з каналізації. Також допомогла своїй подрузі вилізти.
 Вони оглянулися і почули, що на майданчиках вже гуляють дітки. Пішли далі біля кущів, присідаючи, щоб їх ніхто не помітив.
-Ти знаєш як ця дівчинка виглядає?-прошепотіла Айлін.
-Так, знаю.-пробурмотіла та, пройшла вперед ще на пару кроків.-Ось вона!
 Маленька дівчинка сиділа у піску сама, та поливала піском кришталевий шар.
-Ну й знущається вона над ним, вона однозначно монстр!-заявила Зіссієль.
-Ходімо скоріше до неї, поки нас не помітили.-подруга поповзла в бік дитини.
 Вони пройшли вздовж довгих кущів увесь майданчик та дивились повз листя на дівчинку.
-Агов, дівчисько!-прошепотіла до неї Зіссієль.-Сюди повернись!
  Маленька дитина здивовано споглянула на кущі, з яких виглянули дівчатка. 
-Віддавай наш шар, хутко.-скомандувала та, простягнувши руку до шара.
 Дитина кліпала очима, а потім відкрила рота, аби покликати виховательку.
-Чекай, чекай! Як тебе звати?-спитала люб'язно Айлін.
-Клер.-відповіла дитина.
-Клер, послухай мене.-сказала вона.-Твоя іграшка належить моїй подрузі. Треба повернути її їй, чи не так?
 Клер замислилася, потім помотала головою у відповідь:
-Ні, це моє. 
 Айлін стиснула вуста, замислившись.
-Слухай, тоді зіграємо в гру?-запропонувала та.-Хто виграє, того і шар? Як тобі, граємо?
-Так, а що треба робити?-зацікавилася дівчинка.
-Ми повинні закрити очі, а Зіссієль буде рахувати до десяти.-розказувала та.-На десять ми повинні відкрити очі, хто відкриє першим-виграв. Зрозуміло?
-Так.
-Добре, закриваємо очі!
 Дівчатка закрили очі.
-Раз, два...-почала рахувати ельфка.-Три...
 Вона обережно вийшла з кущів та забрала шар з піску, поклала у сумку подруги.
-Чотири...
 Айлін відкрила очі, та ті тихенько почали йти від дівчинки. 
-П'я-я-ть...
 Вони швидко побігли напівзігнуті вздовж кущів. Клер здивовано відкрила очі, не почувши продовження. Помітила, що ні дівчат, ні її іграшки нема. Та дуже гучно загорлала. 
 Дівчата побігли до люку, з якого сюди добралися та відкрили. Унизу стояли агенти Скайлара, бос цих ельфів дивився на них знизу зухвалою посмішкою.
-Ви дійсно думали, що ми повелися на це?-спитав той.
-А я думала, що ви дійсно дурні!-пирхнула Зіссієль. Айлін без зайвих слів ухопила подругу за руку і побігла з нею далі по садку.
 Вони залізли на огорожу, що була, та побігли до її кута, щоб стрибнути на дах дитячого садка.
  Дівчатка вдало добігли по тонкій огорожі, періодично дивлячись назад на людей Короля, що бігли за ними. Вони стрибнули на дах та побігли далі.
 Попереду була багатоверхівка, з пожежними сходинками на стіні, що вели як униз, так і наверх. Зіссієль спокійно стрибнула до неї та ухопилася за тонкі огорожі платформи.
 Айлін стрибнула за нею, але не вспіла схопитись. Її серце завмерло, але ельфка не залишила подругу в біді, тому схопила за руку та підняла до себе.
-Боже, дякую!-вдихнула повітря та.-Біжимо далі.
 Вони почали підійматися наверх, шар у сумці Айлін коливався з боку в бік. Ті піднялися вже на два поверхи, збиралися йти далі. Але з відкритого вікна вистрибнув хлопець у саморобній масці ворона та напав на Зіссієль, притиснувши її до огорожі.
 Айлін, що була попереду, не довго міркуючи, пнула у бік нападника та він покотився униз сходинками, збиваючи з ніг ельфів унизу, що гналися за ними.
-Хто це такий?!-запитала у подруги Зіссієль, йдучи за нею.
-Це прихильники Андромікса!-повідомила дівчина.-Біжимо хуткіше!
-Я гадала, що їх вже давно нема...
-Як бачиш, ще є!
 Вони підіймаються на дах та йдуть до краю будівлі. До іншого даху багатоповерхівки було багато метрів. Дівчата подивились униз, дуже високо і небезпечно.
-Ми просто не дострибнемо!-повідомила Айлін.-Ми у пастці.
-Я зможу з легкістю.-повідомила подруга.-Я стрибну перша, а потім ти кинеш мені свою сумку і сама стрибнеш, добре?
 Людина кивнула, поки що дивлячись назад, де чутно кроки їх ворогів. Зіссієль відійшла від краю та стрибнула з величезною швидкістю, успішно приземлилася на дах.
-Айлін, кидай!-крикнула до неї та.
 Дівчина узяла свою сумку, підійшла ближче до краю та кинула її до подруги на інший бік. Ельфка зловила її, пригинаючись. 
 Сама Айлін підійшла за пару кроків до краю, збираючись стрибати. Позаду неї вже було чутно як ельфи проходять останні сходинки...
-Стрибай!-кричала їй подруга.
 Айлін затримала повітря в легенях і розігналася, стрибнула на краю й простягнула до напарниці руку. Вона розуміла вже тоді, що не дострибне, тому сподівалася, що Зіссієль її зможе схопити. Але рука зісковзнула з долоні ельфки і людина почала падати униз.
 Вона вспіла схопитися за тонку трубу, що була між поверхами. Зіссієль злякано подивилась униз та видихнула, побачивши подругу. 
-Допоможи мені!-злякано прохала Айлін, відчувала як труба ось-ось зламається і вона впаде. 
 Зіссієль довго дивилася на неї зверху, а потім споглянула на ворогів, що вже були на даху. Останнє, що побачила людина-це жаль та сором на обличчі подруги, коли вона йде. А потім на даху з'являється світло, що зникає через секунду.
 Айлін не повірила очам. Зіссієль кинула її. Знову. Її голову заполонила злість та образа, як ще тоді на пагорбі того вечора.
 Вона пнула ногою стіну від люті, через що труба викривилася та почала гнутися від ваги тіла. На неї дивилися ельфи і сміялися, наче це була якась комедія.
-Невже твоя подруга покинула тебе?-казав один з них.-Як це жахливо! 
-Але не переживай, ми заберемо тебе з собою. Його Величності буде цікаво послухати як ви викрали mata з палацу!
-Агов, великоносий!-сказала дівчина в масці ворони.-Вона піде з нами, вона потрібна Білому вовку!
-Кому-кому?! Це що за клоун такий?
 Поки ті наверху сварилися, труба, на якій висіла Айлін, гнулася ще сильніше. Сил вже не було щоб триматися, від поту долоні зісковзували з металу. 
 Вона подивилась униз, сподіваючись знайти вихід з цієї ситуації. Але внизу було досить високо, голова закружилась та через це відчула запаморочення.
 В очах темніє, дівчина ось-ось знепритомніє. Руки зісковзують з труби і вона падає. Відчуває вітер, що проходить крізь неї. Айлін зовсім непритомніє...