Частина дванадцята

 Авантюристи продовжували плисти до другої частини берега, де були густі ліса. Айлін вже як пару хвилин дрімала на плечі Коріна. Відкривши очі, побачила зелену землю, до якої ось-ось торкнеться ніс човна.
-Ви це чуєте?-спитала Тайлі, озираючись навкруги. 
 Айлін спочатку нічого не чула, а потім почула свист, який притаманний стрілам, що летять.
-Стріли, обережно!-крикнув Корін.
 З лісу полетіли стріли, що летять прямо на них. Ціона і Тайлі з вереском кинулись до дна човна. А Корін встав перед дівчиною, натягуючи шолом на голову. Він почав швидко та спритно відбивати снаряди, які свистіли повз них та над ними, поки Айлін тримала коней, які панікували.
 Але деякі стріли попадали по човну і прострілювали тонкі дерев'яні дошки. Човен потроху наповнювався водою, а вартовий вже не міг встояти на ногах, відбиваючи стріли. В результаті човен перегорнувся у воду, накривши його пасажирів. 
 Айлін вперше за довгий час було так страшно. Заклякла у воді, тяжко дихала під човном. Вона відчувала плече свого друга, що втомився боротися з тонким, але дуже масивним та тяжким човном. Коні за кілька секунд втекли з судна, поки він не придавив їх. 
 Червоноголова не могла побачити де менші товариші, але чула їх вереск та паніку. А ще чула їх невідомих ворогів, що наближалися.
-Перевернути човен!-кричав один з них.-Зловити коней, mabilis! Швидко, я вам кажу!
 Вони перевернули човен, одразу світло болісно обпекло очі дівчини. Її одразу дістали з води двоє, тримаючи попід руками. Зброю Коріна відібрали і теж потягли двоє більш міцних чоловіків. Хтось один зловив Ціону й Тайлі у мішечок.
 Двох витягнули з води, прив'язали до товстого стовпа дерева. Тепер Айлін може розгледіти нападників. 
 Їх лиць не було видно за саморобними масками воронів, їх було десь з десяток та може більше. Вони були у шматках речей, листях і камуфляжі. Більша частина з луками та стрілами, деякі з саморобним мечами. Двоє ще повернулись з конями, що втекли при нападі.
-Швидко обшукайте сумки їх!-наказав самий високий та накачаний з широкими у вигляді кілець сережками у вухах.
 Його товариші швидко оглянули сумки, а коли закінчили, навіть не повернули усе назад, залишивши усе на траві.
-Хто вони такі?-спитала тихо Айлін у Коріна.
-Це прихильники чаклуна.-повідомив він.-Чогось я не подумав, що ми з ними можемо зустрітися.
 Жінка, яка мала довгу косу підійшла до їх лідера. 
-Нічого корисного окрім провізії, сер.-повідомила вона. Судячи, як скрипять його зуби, його ця відповідь не задовольняє. 
-Це не сподобається puting agila!-заявив він.-Добре, хоча б їжа та коні є.
-Білий вовк?-перепитав тихо Корін, дивлячись на Айлін. Вона, мабуть, теж здогадалася, про кого йдеться.
 Лідер оглянув свій загін прихильників Андромікса. Указав на одного з них, що був більш худим і молодшим за всіх.
-Вбий цих мандрівників!-приказав той.-Ти повинен це зробити.
-Але ж...Але...
-Давай, молодший воронець!-продовжував наполягати лідер.-Halika na! Halika na!
-Давай, давай!-підхопили усі.-Halika na! Halika na!
 Під натиском товаришів, юнак пішов до їх заручників. Дістав з поясу свій невеликий, але досить гострий кинджал. Він наклонився до Айлін та кінчиком леза відкинув капюшон з мантії.
 Його одразу вразили червоні пасма, а потім короткі вуха. Ельф обернувся до свого лідера.
-Сер, вона людина!-крикнув досить знервовано той. Його люди почали перешептуватися один з одним.
-Невже?-лідер підійшов та присів на одне коліно, узяв своїми холодними пальцями підборіддя дівчини та відвернув у бік, аби побачити її вуха. 
 Коріну не сподобалась така поведінка з її подругою, він хотів вирватися, але мотузка була досить міцною. 
-Не чіпай її своїми брудними руками!
-Хочу чіпаю, жалюгідний вартовий.-спокійно відповів той, відпускаючи лице Айлін.-Все одно від неї користі мало, вбий її!
 Лідер відійшов подалі, разом з усіма починаючи дивитися, як юнак починає заносити свою зброю над дівчиною. Айлін відвернулася та закрила очі.
 Але удару не було, молодший воронець розвернувся на одному місці і чітко кинув лезо у лідера. В його грудях застряг цей кинджал, він опустився на коліна і впав у траву. Спочатку його люди зачаровано дивились на тіло свого лідера.
-Зрадник!-заверещав один з них і побіг на юнака. Той зрадник з легкістю поборов цього ельфа та пішов на інших.
 Ще один з них почав вбивати своїх союзників за допомогою стріл. Потім викрився ще один, який відібрав меч Коріна і побіг до нього. Обрізав мотузку, що сковувала вартового й кинув йому його меч.
-Допомагай, вартовий!-сказав сталевий голос та побіг далі змагатися. 
 Айлін теж звільнилася і побігла за дерево, аби не попасти під гарячу руку. Через пару хвилин все закінчилося. У лісі залишилися троє ельфів у масках і Корін.
 До Айлін, що досі ховалася за деревом, підійшов той самий юнак та вручив мішечок, в якому метушилися фея та її маленька подруга. Він, що був серед тих трьох самим молодшим, зняв маску за якою був гарний і рудий хлопець-ельф з усмішкою.
-Вибачте, що налякав вас, леді.-вибачився він, приклавши до серця руку.-Але це було необхідністю.
-Я все розумію...
 Він кивнув і відійшов до тих. Дівчина звільнила з полону тканин Ціону з Тайлі та понесла з укриття до решти. Айлін було не по собі, коли побачила велику кількість тіл на траві, намагалася не дивитись на них, як і на кров на латах Коріна.
 Ті ще двоє теж викрили свої обличчя. Той, що був вище та тримав поводи їх коней, був теж рудим з густою бородою сплетену у косу. Другий, що чистив об листя стрілу, був з довгим рудим волоссям і більш короткою бородою. Лише самий молодший з них не мав ні довгого волосся, ні довгої бороди.
-Ти так і не станеш сильним бійцем, якщо перед кожним будеш вибачатися.-говорив юнаку той, що з довгою бородою.
 Той лише зітхнув у відповідь. Корін повернувся до них.
-Ви не хочете пояснити, що відбувається?-спитав він.
-Йой, зовсім забули представитися!-згадав та схопився за голову Довга Борода.-Ми брати Айдавіри, підопічні Лазара, які ліквідують загони прихильників Андромікса. Мене звати Келфін, я самий старший.
-А я середній брат, Філас. -всміхнувся другий, в якого було трохи видно живіт, він узяв за плечі молодшого.-А це Авір, це його було перше завдання. 
 Юнак почервонів, опустив погляд на траву. Айлін зробила теж саме, але тіла інших ельфів наводили їй погані думки, тому підняла голову назад.
-Мене, чесно кажучи, ледве не знудило, коли підняв кинджал на неї.-визнав Авір.-Я так перехвилювався.
-Мене теж скоро знудить...-підтримала та.-Невже не можна брати в заручники таких людей?
-Ні, це тоді ще небезпечніше для мирних мешканців.-пояснив Келфін.-До того ж, їх за зраду одразу вб'ють, як доставлять у столицю, а так можна одразу розібратися з ними.
-Але це так жахливо...Не вірно, руйнівно...
-Особливо, коли ви розтрощили мій човен!-нагадала Тайлі.
-Так-так!-кивнула Ціона.
-Точно, човен!-згадала про нього і обернулася. Судно було перевернуто набік й у дірочках, сумніви були, що його можна відновити.
-Ой, точно.-погодився Авір, глянувши у бік річки.-Ну, ми можемо все полагодити, чи не так, Філасе?
-Так, все одно, прийдеться залишитися тут нам.-погодився брат.-Йди починати, а ми приєднаємося потім.
 Старший з них обернувся до Коріна.
-А ви залишаєтеся з нами?
-Ні, нам потрібно до Старого пагорбу.
-Ну, тоді щасти.-всміхнувся Келфін.-Особливо тобі, людино. Я єдиний з нашої сім'ї, хто бачив людину, коли вони ще з'являлись тут. Багато розказував про них Авіру, тому він явно щасливий бачити тебе.
-Приємно це чути.-всміхнулася вона.-Сподіваюсь, у майбутньому нас буде більше у цьому світі.
-Сподіваюсь. Та все буде потім.
 Айлін передала Тайлі у руки ельфа і ті пішли реанімувати її човен, а сама зібрала усю провізію з трави у сумки. Айлін та Корін всілися на коней, фея сіла на плече дівчини та вони поскакали через не густий та короткий ліс далі. 

-Ми добралися!-повідомила Ціона, яка летіла уперед.  Айлін підняла вгору голову та побачила на пагорбі старенький блакитний будинок, з труби якої виходив дим.
-Це там той самий Іан живе?-спитала вона у Коріна. Він у відповідь кивнув.
-Проведу тебе до нього, а сам піду своїм шляхом на завдання.-сказав наче про себе.-Ти ж не проти?
-Не знаю...Я так звикла мандрувати з тобою.
-Це так, я теж звик до тебе.-всміхнувся той, починаючи їхати на коні на пагорб.-Людина Айлін.
-Невже, ельф Коріне?
  Вони розсміялися, почали підійматися вгору. Біля будинку на кріслі сидів старий маг у жовтому капелюсі, його борода була усипана блискітками. Він сидів і в'язав щось з білої пряжі, не зважаючи на гостей.
-Кхм-кхм, добрий день, пане Іане!-привіталися Ціона з ним.
  Дідусь здивовано поглянув на них та опустив пряжу на коліна, ласкаво всміхнувся.
-Добрий день, любі гості! Давно я не бачив у себе гостей, чесно кажучи. Проходьте у будинок, зараз встану і приготую вам смачного чаю!
-Дякую, пане Іане, це дуже чемно!-спустилася з коня Айлін.
-А я, мабуть, піду далі своїм шляхом.-повідомив Корін. 
-Ні-ні, залишайся з нами!-сказав Іан.-Гадаю, вам усім потрібен відпочинок, чи не так?
 Корін замислився, дивлячись на Айлін.
-Ви все ж таки маєте рацію.-погодився той.-Добре, теж зайду.
-Ідіть, а я поки встану...
 Ті прив'язали до дерева біля будинка поводи коней і зайшли у дім. Перше, що вони побачили-великий коридор, який вів у декілька кімнат. Вони за запахом змогли вгадати, де кухня й пішли туди.
-АААА! Це монстр!-заверещала Айлін, поки вартовий вставав перед нею аби захистити.
 Великий червоний монстр з рогами сидів на маленькому стільчику та пив каву з маленького горнятка. Він був у широкій білій сорочці і має джинси з отворами на колінах. Він здивовано глянув на них та озирнувся:
-Де монстр?! Де?!
 Настав час мовчання, троє дивились одне на одного як на дурнів. Першою засміялася Айлін, за нею ті двоє.
-Вибач, друже, я просто вперше бачу...таких як ти.-повідомила Айлін з посмішкою.
-Нічого страшного, усяке буває.-кивнув той.-Мене звати Фінч, я демон, що живе тут з містером Іаном. 
-Дуже приємно,-потиснув велику руку Корін.-Дивно, що ви в такому, як для вас, маленькому будинку живете.
-Так, тоді він часто жалівся на маленькі речі!-повідомив Іан, що був позаду них.-Пам'ятаю той день, коли я неправильно прочитав заклинання та призвав його.
-З того моменту ми разом.-всміхнувся і обійняв свого співмешканця-старого.
-Як це мило!-заявила Ціона.
-Йой, зовсім забули про чай.-згадав чарівник.-Сідайте за стіл, зараз наллю вам чаю. Який хочете?
-А який є?-запитала Айлін, що сіла поряд з Фінчем.
-Зараз гляну.-він дістав з рукава чарівну паличку, що була у блискітках теж. Він замахнувся нею і з найближчої шафи до них полетіли різні баночки з травами:-Так, є малина, лимонний з м'ятою, також з лавандою та...Звідкіля в мене чай з сушених черепів, Фінче?
-Йой, забув про нього...
-Мені, мабуть, з малиною...-відповіла вона. 
-Мені, будь ласка, з лавандою.-попросив Корін.
-Я буду з м'ятою.-кивнула Ціона.
 Іан кивнув та ще раз махнув паличкою. З посуди вийшли чашечки та чайник. Чашки полетіли до стола, з банок розсипався чай та чайник залив все окропом.
-Смачного вам!-побажав Іан та сів поряд із Фінчем.
 Вони насолоджувалися чаєм та їх ароматами, що змішалися у повітрі кухні. 
-Думаю, час познайомитися.-сказав Іан, поглянувши на червоноголову дівчину у капюшоні.-Можете зняти своє вбрання, якщо хочете. Як вас звати, юна леді?
-Мене звати Айлін. -вона скинула капюшон.-І я людина з Землі.
-Давно не бачив звичайних людей вже.-всміхнувся він, без пробігу якогось здивування.
-Багато тут так кажуть.
-Розумію це, дитино.-він повернувся до ельфа в обладунках.-А вас як, пане вартовий?
-Я Корін.-повідомив він. 
-А моє ім'я Ціона.-представилася фея.
-Дуже приємно з вами всіма познайомитися.-сказав Іан.-Так, для чого мої гості завітали до мене?
-Пане чарівнику, мені потрібно повернутись додому.-повідомила дівчина.-Мені одна людина підказала, що ви можете допомогти. Скажіть, будь ласка, ви зможете?
 Іан замислився над цим, випиваючи чай. Він через пару хвилин дав відповідь, а вірніше питання:
-Люди можуть повернутися додому, коли прокинуться, у тебе, я так розумію, не вийшло?
 Айлін тяжко видихнула та розказала свою проблему. Дідусь сидів та уважно слухав її, одночасно добавляючи в чай окропу за допомогою магії.
-Отже, все зрозуміло.-кивнув він.-Я, звісно, з таким не зможу допомогти, бо не знаю як це можна виправити.
  Ось ця фраза лякала дівчину щоразу, хоча у себе в глибині розуміла, що вже давно не сподівалася на рішення своєї проблеми. Вона вже хотіла вставати, аби йти далі у пошуках відповідей.
-Але в мене є одна річ від Творця, може, вона приведе тебе до відповіді.-повідомив Іан.-Він віддав його перед тим, як піти додому. Наказав ховати у цінній схованці, поки не знайдеться людина, що заслуговує узяти її.
 Чарівник повернувся до свого приятеля, що спокійно його слухав. 
-Гадаю, час настав, Фінче.-сказав старий, встаючи на стілець ногами аби дістатися до рота свого друга.-Відкривай рота, друже.
  Фінч закотив очі, узяв у руку тканинну серветку і відкрив свою велику пащу. Іан закотив рукав своєї великої сорочки та сунув руку у пащу, шукаючи в ній потрібну річ. Через хвилину рука дістає маленький мідний ключ. У гостей аж шлунки звернулися у вузли через таку картину.  Дідусь спустився на підлогу, а Фінч лише кашлянув та прикрив серветкою рота.
-Святі гноми, нащо аж там ховати ключ?-спитав Корін, який вже перехотів допивати свій чай.
-Творець наказав ховати в найціннішому місці, тому я зробив так.-відповів та пожав плечима той.-Ось, тримай.
 Чародій віддав ключ Айлін, вона не розмірковуючи протерла від слини ключик серветкою, що лежала на столі.
-Від чого він?-спитала дівчина.
-Творець хотів мати своє місце, де будуть його речі і ще щось, про що мені не треба знати.-повідомив Іан, сівши на стілець.-Гадки не маю, що це...Та зараз не це важливо, а те що перед тим, як піти назавжди додому, він залишив цей ключ мені.
-Так що це за місце, де воно?-не стримався Корін.-Воно далеко?!
 Фінч заґиґотів як мале дитя, а старший за нього друг вдарив ліктем його у стегно та кашлянув.
-За моїм пагорбом.-відповів той і показав у вікно позаду великим пальцем.-Там Древо Початку, де усі роки жив наш Творець.
 Ціона підлетіла одразу туди, заглянула униз пагорба та кивнула друзям:
-Так, там дійсно жовте дерево!
-Чого ж чекаємо? Йдемо!-спохватився вартовий і побіг до дверей з кухні, Ціона за ним. Остання вставала Айлін, але рука старого ухопилася за її зап'ясток.
 Вона здивовано поглянула на сірі очі, що вже не так гостинно та добро дивились на неї. 
-Айлін, послухай старого останній раз перед тим, як піти.-благав Іан.-Після того, як повернеш сюди Зіссієль, ти повернешся до свого дому назавжди і не підеш сюди назад. 
-Чому? Щось станеться?
  Серйозне обличчя чарівника одразу пом'якшилося і він з посмішкою знизав плечима.
-Сам не знаю, але таке в мене передчуття.
 Айлін замислилася над його словами, але з них виринула через Коріна:
-Айлін, ти йдеш?-спитав він досить гучно.
-Так!-відповіла йому та повернулася до Фінча й Іана.-Дякую, що допомогли!
-Щасти, червоноголова!-підняв на прощання чашку у руках демон і підморгнув.
 Дівчина вийшла до друзів на крильце, де її чекали. Корін дивився на неї, його волосся тріпотіло на повітрі. 
-Що він тобі сказав?-спитав він стурбовано. 
-Нічого особливого, тільки побажав успіху.-одразу збрехала дівчина.-Ходімо?
 Ті двоє кивнули і вони пішли за будинок чарівника. Там дійсно під пагорбом посеред степу стояло велике дерево з жовтою, золотистою листвою.
 Вони підбігли до нього та почали шукати отвір для ключа. Ходили по колу навкруги стовбура, але ніякої підказки.  Усе дерево покрилося сірим мохом через вік, тому щось розгледіти було складно на ньому.
-Може, ми не там шукаємо?-сказала Ціона, полетівши до листя та гілок.
-Або нас надурили.-пробурмотів Корін.
-Ні, я так не вважаю.-відповіла фея, визираючи з листя.-Ми просто щось не розгледіли!
 Айлін ще раз квапливо, але ретельно роздивилася увесь стовбур та все ж таки помітила дивну різницю. Деякий мох відрізнявся на стовбурі дерева, був наче не такий старий й мав силует долоні. Вона спочатку провела рукою по цій області і потім поклала долоню до відбитка.  Легенько, але цього вистачило, аби кора дерева з мохом відійшла від стовбура у середину і відвинулася, наче якийсь механізм.
 Дівчина несамовито щось скрикнула та до неї підбігає Корін, вхопивши за плечі. Ціона спустилася одразу ж за ним з дерева.
-Що сталося?-в один голос запитали вони.
-Ось.-показала вказівним пальцем подруга. У стовбурі дерева був тепер отвір для ключа. 
-О, як це ти зробила?-не розуміла фея.-Хвилину тому цього ж не було.
-Я помітила слід від долоні і доторкнулася до нього.-розповіла Айлін.-Воно відкрилось, як бачите.
-Тоді вставляй ключ! Ну ж бо!-сказав Корін.
 Айлін узяла ключ у руку та всунула, прокрутила у ліворуч. Пару хвилин нічого не було, але потім під їхніми ногами почулися старі механізми, що ожили та заскрипіли.  
 За одну секунду підлога з травичкою пішла униз, утворивши сходи. Якимось дивом троє стояли на першій сходинці та не впали униз у темряву. Серце людини шалено калатало, побачивши велику темну глибину під деревом.
-Що це таке?-спитала трохи тремтячим голосом вона.
-Мабуть, вхід до житла Творця.-здогадався Корін і пішов уперед.-Ходімо!
  Ціона сіла на плече Айлін і вони разом пішли по старих сходах, що скрипіли при кожному русі. Вони йшли далі униз, де вже не було світла. Але якийсь механізм спрацював та дав погане, але жовте світло у ліхтариках на стіні. 
 Вони освітлювали картини, що висіли через кожні п'ять сходинок. Ці картини були дивні, як уся Дрімляндія. Були фіолетові яблука на білому столі, але були і звичайні: наприклад, як портрет Королеви у короні чи білого котика на маленькій червоній подушці.
-Мабуть, наш Творець був художником свого часу.-говорить Корін, спускаючись ще нижче, з кожним його кроком ліхтарики вмикалися, але деякі дуже старі не хотіли цього робити. Коли він ступив на останню, то світло розповсюдилося по всьому приміщені.  
 Це була велика кімната у картинах зі столом та кріслом посередині. Була ще якась кімната за фіранками фіолетового кольору.
 Корін обернувся до подруги, яка вже була позаду. Вона оглянула майже пустий кабінет.
-І як ми тут щось потрібне знайдемо?-спитала вона, починаючи йти до стола, але зупинилась, побачивши портрет молодого чоловіка з тонкими вусами та окулярами на стіні. Його риси обличчя для Айлін здалися знайомими.
-Айлін?-звернулася до неї Ціона.
-Чи це не той Творець?-спитала одразу вона.
-Не знаю, я не застала його, бо народилася після його відходу.
-Так це він.-кивнув Корін.-Я трохи його пам'ятаю, але ще старого. Риси все одно теж самі.
-Добре...
 Айлін пішла по старим дощечкам до столу. Там була печатна машина, папер, розкиданий по поверхні і фото в рамці. Це фото збило з ніг дівчину. Ці знайомі з дитинства риси пробили мурахи по шкірі.
-Дідусю...
-Що ти кажеш?-не почув Корін, підходячи до неї.
-Як звали Творця?!-спитала дуже гучно вона.
-Луіс.-повідомила Ціона.-А що?
 Айлін ще раз глянула на фото у рамці: дідусь з вусами і в окулярах всміхався, глибокі зморшки були біля очей та на чолі. Дівчина впала на крісло та покачала головою у різні боки.
-Це неможливо...Якийсь жарт!
-Айлін, що таке?-занервувала фея.-Тобі погано?
-Творець Дрімляндії-мій дідусь!-промовила та, дивлячись своїми горіховими очима на друга, що стояв поряд.-Ніколи б не подумала, що людина, яка мене виховувала до десяти років мала власний великий світ...
-Очам не вірю!-сказав вартовий, роздивляючись фотографію на столі.
-Я теж, Коріне, я теж...Але це він.
 Вона узяла тремтячою рукою листи, на яких було написано щось на державній мові Дрімляндії, яку вона не розуміла. Але через пункти здогадалася, що це устави або нові закони, що писав її дідусь тут. Вона перегортала їх, поки не дісталася того, що був її рідною мовою: