Частина одинадцята

 Зіссієль плюхнулася тоді спати на диван, не зважаючи на те, що було багато усякого сміття після неї. Миша спати не збиралися.
 Не дивлячись на його постать, Ларрі був розумною мишкою і не полюбляв безлад. Тому вирішив поприбиратися на своїй території, але тихо, щоб не розбудити стомлену подругу.
  За час він перетаскав усе сміття у куток поверху, окрім того, що було під самою Зіссієль. 
 Коли ельфка прокинулась вранці, то побачила біля себе Ларрі, який солодко спав. А також чисте приміщення, від чого навіть настрій покращився. 
 Вона легенько доторкнулася до шерсті Ларрі і він відкрив свої оченята.
-Невже, це ти усе зробив?-запитала Зіссієль.-Ти найкращий! Заслуговуєш на їжу остаточно.
 В животі дівчини щось забурлило, і вона ухопилася за живіт руками.
-Схоже, і мені треба перекусити. Пішли, друже.
 Зіссієль узяла Ларрі і поклала собі на плече, пішла на сходинки, щоб спуститись. На першому поверсі, де була дошка оголошень було оголошення:
"Приватний дитячий садок для дітей з 2-х до 6-ти років! Звертайтеся за адресою Волстріт №9"
 Зіссієль, не знаючи для чого, запам'ятала цю адресу і назву закладу. Вийшла з будинку та йшла по знайомій вулиці, до знайомої крамнички.
 Був ранок, ні одної людської душі тут. Але Реінод вже був на своєму робочому місці. Він з усмішкою зустрічав своїх друзів:
-Доброго ранку, Зіссієль! Як у вас справи?
-Доброго ранку, все в нас добре.-розповідала теж радісно та.-Ви не повірите! Ларрі поприбирався у нашому сховищі, поки я спала!
-Невже?-здивувався кухар.-Я колись читав статті в газеті, що миші дуже розумні...Але щоб так!
-Я сама в шоці!
 Зіссієль сіла і миша спустилася по руці з плеча на стіл, чекаючи свою нагороду.
-Вибачте, Реіноде, ми хочемо їсти, але я ще не маю грошей...
-Нічого страшного, я буду годувати вас стільки, скільки потрібно.-всміхнувся чоловічок.-Та й Ларрі заслуговує на винагороду! Зараз все винесу.
 Через пару хвилин на столику було те саме м'ясо на шпажках. Він з ними сів перекусити.
-Як пошуки брата?-запитав кухар.
-Не дуже, чесно кажучи.-Зіссієль тепер згадала про оголошення.-До речі, а що таке дитячий садочок?
-Ти що, не знаєш?
 Вона помотала головою у відповідь. 
-Навіть не відвідувала таке місце в дитинстві?-здивувався Реінод.
-Ні...
-Ох, може й таке бути...Це заклад, куди відводять маленьких дітей на деякий час, аби вихователі прослідкували за ними, поки їх батьки, наприклад, на роботі.-пояснив той, махаючи шпажкою, наче указкою вчителя.-Але навіщо питаєш?
-А я дізналася, що є там одна людина, яка мені потрібна.-повідомила Зіссієль, згадавши про дівчину з шаром.-Так де вулиця Волстріт №9?
-Дай-но, згадаю... 
 Реінод закотив очі, згадуючи шлях до цієї вулиці.
-Дивись, з відсіля потрібно спуститися вниз до перехрестя, перейти дорогу та піти наліво.-пояснював він.-А там вже йдеш до жовтого забору, це огородження цього садка.
-Зрозуміло, дякую.-подякувала та.-Ну, ми тоді підемо!
-Добре, приходь ще!-всміхнувся Реінод.-Щасти.
-Дякую, обов'язково прийду ще. Ларрі, пішли.
 Вона узяла мишу, що ще їла маленький шматок м'яса. Вони пішли за зазначеним шляхом і дійсно вже бачили жовту огорожу. Але на вході у дитячий садок був охоронець, тому зайти туди буде складно.
 Тому у Зіссієль з'явилась цікава ідея. Для цього потрібен Ларрі. 
-Зіграєш м'яку іграшку, друже?-запитала вона. 
 Підійшла до охоронця, що сидів біля входу. Він був молодий та худорлявий, з тонкими вусиками укладеними гелем. 
 Тільки підійшла до нього, як він встав і підійшов до неї, аби призупинити. На бейджику було ім'я охоронця-Джеффрі.
-Мем, ви за дитиною?-спитав чоловік.-Якщо так, то подзвоніть вихователю.
-Ні, я не за цим.-помотала головою дівчина, прикриваючи обличчя.-Я знайшла іграшку біля садка, вирішила що могла загубити дитина.
-Іграшка, кажете?
-Так, ось.
 Зіссієль дістала з кишені Ларрі, який прикидається не живим, наче дійсно іграшка. Джеффрі наклонив голову, аби розгледіти так звану іграшку, що та знайшла.
-Ну добре...Заберу собі, віддам вихователям, а там розберуться.-повідомив охоронець.-Дякую.
 Узяв до рук мишу і в той момент вона ожила, побігла по руці. Джеффрі засмикався й потім плюхнувся в паніці на стілець, знепритомнів. 
 Ларрі пробігся ще раз по плечах чоловіка і стрибнув у руку Зіссієль. Відправила його на плече.
-Ти дуже хороший актор, Ларрі!
 Зіссієль оглянула місцевість, що нікого нема і почала тягти тіло чоловіка у бік, де були високі кущі. Забрала його одяг та надягла поверх своїх речей. Ларрі заховався у кмшеню на сорочці.
-"Залишилось знайти ту дівчинку."-подумала вона і зайшла за жовті ворота.
 Було двоє корпусів та декілька альтанок з майданчиками. Також велика та широка дорога, що все це з'єднує. Нікого на вулиці не було, тому Зіссієль не знала радіти цьому чи ні. 
 Вона зайшла у перший корпус, нікого не було. На дверях кімнат були написані номери груп. Але ж Зіссієль не знала куди йти, тому пішла у першу кімнату.
 Привідкрила двері і заглянула всередину. Вихователь щось розказував діткам, що сиділи за столиками й малювали олівцями.
 Дівчина оглянула усіх дітей та не знайшла ту, що потрібна. Тому тихенько закрила двері і пішла далі. В наступному діти танцювали під дитячі пісні з дорослою людиною. Зіссієль навіть підтанцювати хотілось під ті пісні, поки намагалися розгледіти дівчину. Та й тут її не було, пішла далі.
 У третій кімнаті вихователька читала дітям казку, вони скупчились біля неї, але роздивитись кожного можна. Там і була та дівчина, яка як раз тримала цей шар у руках. Втручатися туди не хотілось, тому чекала, коли може вийти ця дівчинка з кімнати.
 Зіссієль тільки одного не очікувала: з однієї кімнати вийшла жінка, мабуть, теж вихователька. Ельфка швидко прикрила обличчя кепкою, що носив охоронець Джеффрі.
Вихователька здивовано глянула на неї і почала підходити. 
-Джеффрі, що таке?-запитала вона.
-Мені захотілось попити води, тому пішов сюди.-намагалась говорити більш чоловічим голосом та, вказав на кулер. 
-Так в тебе свій в будці є, хіба ні?
-А...він порожній.
  Жінка з підозрою оглянула псевдо-охоронця, Зіссієль здавалось, що вже три літри поту витекло з неї за ці хвилини.
-Ну добре, але не відходь так надовго.-сказала вихователька.-Замовлю ще води тоді.
-Ага, добре.
 Та пішла до виходу і Зіссієль видихнула повітря. На зустріч виховательці садка прибіг в одних трусах охоронець Джеффрі. Та жінка здивовано глянула спочатку на труси у серденьках та на лице, а потім на Зіссієль.
-Тримайте її!-заорав Джеффрі і побіг за нею.
 Дівчина побігла по коридору до кінця, де було відкрите вікно. Вистрибнула з нього та побігла по задньому двору, поступово знімаючи з себе форму охоронця. За нею все ще біжить той чоловік з вусами.
 Зіссієль хотіла перелізти через жовту огорожу, тому полізла по ній. На тій стороні стояли агенти Скайлара. 
-Як ви вчасно дуже!
 Вона стрибнула назад у садок, побігла через увесь корпус до переднього двору. 
 Ці агенти теж перелізли до неї та переслідували. Зіссієль залізла по сходах на майданчик і залізла на її дах, який був дерев'яний та прогинався.  Через цей дах перестрибнула на дах альтанки, але він був слизький, тому підслизнулася і впала на живіт.
-Не втечеш, крисоловко!-Джеффрі схопив її за литку і потяг на себе.
 Дівчина трималась за гілку дерева що там була, обернулась до охоронця і вдарила ногою по обличчю. Чоловік не втримався на ногах та покотився униз. 
 Зіссієль встала на ноги й пішла до дерева. Спустилася по ньому вниз та побігла вулицями. За нею-декілька агентів і ще один охоронець. 
 Вона бігла вулицями назад, загубилася у натовпі людей і побачила Реінода на своєму робочому місці. 
 Ельфка підбігла до нього, перестрибнула через стіл з гарячою плитою і заховалась під ним.
-Що сталося?-здивований чоловічок.
-Тільки не видай мене, будь ласка.-приклала палець до вуст дівчина.-Зробіть вигляд, наче не бачили мене.
 Реінод без зайвих запитань кивнув і продовжив готувати їжу. Агенти-ельфи йшли вздовж цієї вулиці й шукали Зіссієль, один з них задивився на кухара.
-Хочете щось спробувати, чоловіче?-запитав з посмішкою Реінод.
 Той помотав головою і пішов далі. Коли на горизонті їх не було, то чоловік наклонився:
-Вже їх нема, можеш виходити.
 Зіссієль вийшла зі свого укриття, випрямляючи спину. 
-Ти у халепі, Зіссі?-не розумів той.-У що ти втрапила?
-Реіноде, не переживайте!-говорить дівчина.-Це просто непорозумілисть. 
-Зіссієль, люба, скажи що коїться.-просив чоловічок.-Ці люди ельфи, як і ти.
 Зіссієль здивовано поглянула на нього.
-Про що ви кажете?
-Може, я й старий, але не дурний і точно не сліпий. Не знаю, з якого казкового світу, але ви ельфи. 
-Добре, ви маєте рацію.-здалася Зіссієль.-Я дійсно ельф. Я перебралася сюди з...
-Стоп-стоп!-перебив той.-Спочатку присядемо, я принесу нам їжі і ти все розкажеш. 
 Зіссієль всміхнулась та кивнула. За пару хвилин вони вже сиділи за столиком і їли м'ясо на шпажках. 
-Я з Дрімляндії, уявний світ Луіса Моріса. Там багато усього, але там дійсно живуть ельфи.-говорила дівчина.-Я належу до королівської сім'ї, молодша донька. Але мене вигнали з двору, а коли я зуміла знайти спосіб попасти сюди, то вирішила знайти брата.
-Так що з твоїм братом насправді?
 Вона тяжко зітхнула, погладивши Ларрі пальцем, поки він їв.
-Семуель твердив, що дії чаклуна правильні, хоча Андромікс був самим жахливим злодієм нашого світу. Звісно, батьку, який узяв владу від першої Королеви, не подобалось таке твердження. Його хотіли вбити, але Творець допоміг йому втекти сюди.
-А ті люди, що переслідують тебе?-спитав про них Реінод.
-Це агенти мого брата Скайлара. Не знаю, чого вони мене шукають.-відповіла принцеса.-Не думаю, що вони хочуть зупинити мене в пошуках брата. Вони б не витрачали на це час.
-"Хоча є ще одна причина: шар."-згадала та.
-Чому ти так хочеш зустріти свого брата? Він же за вашого ворога.
-Це так, але він єдиний, хто справді любив і цінував мене. Чому, коли хтось на стороні зла, то одразу лихий та начебто ненавидить все? Ті, хто проти чаклуна ще жахливіше іноді за нього самого!
-Ти маєш рацію, Зіссієль.-кивнув кухар.-Кожен має як лихі риси, так і добрі. У всіх нас є баланс, але не завжди він підтримується.
 Дівчина замислилась. Останні хвилини вони мовчки їли, обдумуючи усе сказане.
 Коли Зіссієль з Ларрі доїли свою вечерю, то встала і вклонилась до Реінода.
-Дякую вам за щирість, що нагодували нас. Сподіваюсь вам знов віддячити з часом.
-Не треба, для мене вже щастя, що моя онучка слухає розповіді про ельфа, що заходить до мене!-всміхнувся він.-Вона дуже любить таке.
-Приємно знати це. Може, колись ваша онучка особисто мене побачить.
-Сподіваюсь на це. Але тобі потрібно йти, чи не так?
-Так, я дуже втомилася. Ще раз дякую. 
-Нема за що, старий завжди буде чекати на тебе тут.
 Зіссієль всміхнулася і пішла до будинку, на поверсі якого ночувала. Ларрі сидів на її плечі, а сонце ховалось за горизонт.