Частина десята

 Вони їхали галопом дуже довго, поки не впевнилися, що нікого за ними нема і вони залишились на самоті.  
 Айлін помітила, що вони зупинились на невеличких островах, які оточували болота. 
-Нам потрібно відпочити.-сказала Ціона.-Давайте залишимося біля верби?
-Ось цієї?-верба у Дрімляндії дуже схожа на справжню вербу у реальності, але на відміну від такої, ця верба має листки жовтого кольору. 
-Так, вона.
 Вони перейшли через неглибокі болота до острова з великою вербою й сіли під нею. Прив'язали коней до гілки і ті почали їсти травичку. Айлін ж дістала їх провізію, аби перекусити.
-Вважаю, що це остання зупинка у нас.-сказав Корін, протираючи від бруду свій шолом.-Тому наїдайся і їдемо далі.
-Чому остання?
-Далі нам лише одне місце потрібно перетнути, переплести річку і ми будемо на місці. На Старому пагорбі.
-А що за місце?-запитала Айлін. 
-Називають "місто Попелу".
-Не дуже добре передчуття у мене через цю назву.-визнала дівчина.
-Знаю, але у цього місця дещо цікава історія. Ми з Ціоною потім розповімо тобі її по дорозі.
-А зараз треба відпочити.-нагадала ще раз фея, що гойдалася на ліані з верби.
-Добре, тоді відпочиваємо.-погодилась подруга. 
 Вони поїли та вирушали далі через болота. Їхали досить повільно, бо плетень та бруд не давали швидко пересуватися.
 Через годину авантюристи вийшли з боліт і йшли поляною, що була повністю вкрита травичкою. 
-Думаю, якщо ми вже в безпеці, то ви можете розказати про те місто?-запитала Айлін. 
-Гадаю, так.-кивнув Корін і замислився з чого почати.-Ти вже чула про війну від мене і, може, інших, але ж ти не здогадуєшся з ким велась війна?
-Так,-відповіла та.
-Велась війна дуже дивно, один з одним воювали: люди з ельфами, ельфи зі своїми і навіть люди проти людей були!-розмовляв Корін.-Але був у Творця і Королеви на той час один головний ворог: чаклун Андромікс. Друг дитинства нашого Творця. Його справжнього ім’я ніхто не знає.
-А що ж він зробив?
-Творець був не проти зла, ідеї балансу йому подобалися.-пояснювала Ціона.-Але Андромікс дуже багато створював монстрів, що робили мерзотні речі з населенням, які нікому не подобались. Творець намагався зупинити його, але чаклун хотів більшого: володіти оригінальною книгою Дрімляндії.
-Тому він створив велике чудовисько Виверну, що почала знищувати цілі міста з мирними мешканцями.-продовжив вартовий.-Поки монстри та прихильники чаклуна теж знищували землі, то Творець думав як перемогти і чаклуна, і Виверну. 
-І що далі?-запитала Айлін, дивлячись то на фею, то на Коріна.
-Він зробив свого Золотого Дракона та відправився до найближчого міста для людей, що було в полоні вогню Виверни.-сказала відповідь Ціона.-Почалася пекельна боротьба тоді...
-Виграв Творець, заточивши його у сталевих горах на півдні звідси.-говорить Корін.-Але місто, над яким пройшла та боротьба, згоріло в щепки. Там і був похований Золотий дракон, під шаром землі й попелу. Ось тому і назвали так це місто, а вірніше те що, від нього залишилося.
-Це дуже жахливо...Невинні люди, ельфи постраждали.-сказала Айлін і замислилася над всім цим.
 Міркуючи, вона мовчки їхала за Коріном.
-До речі, а як звали Творця?-запитала тихо вона, але ніхто не почув. Хотіла повторити, та не змогла, бо заговорив Корін.
-А ось і lungsod ng abo,-зморщився від повітря він,-історія попелу. 
 Вигляд цього місця зовсім вибив думки Айлін. Під ногами замість трави була спалена земля, якесь сміття і чиїсь навіть згорілі кістки. Було багато залишків домівок, що не пережили цю боротьбу.
 Вітер підіймав сажу, від якої та примружила очі. Кров холонула, бачивши таке темне місце у яскравій і казковій Дрімляндії.
-Не можу повірити, що тут таке сталося...
-Але це сталося, ми повинні це пам'ятати.-сказав Корін.-Аби не повторити це знову.
 Вони мовчки йшли крізь місто-примару. Воно було таким мертвим, що, мабуть, сам Творець не сподівався на повернення його до життя. 
 Але Айлін помітила маленьку частинку життя серед попелу. Це була золота квітка, що стояла самотня між двох зруйнованих домівок.
 Вона вирішила не чіпати цю рослину і піти далі за другом. Дівчина зрозуміла, що вони покинули це місце, коли трава почала проростати і дерева були з листям. Через пару метрів віднялася широка річка.
-Моста нема тут!-помітила Айлін, повернувшись до Коріна:-Як ми переправимося?
-Тут є човни, що переправлять нас на той бік.-повідомила Ціона та полетіла вздовж річки. Людина і ельф переглянулися та пішли за нею. 
  Через пару хвилин помітили на березі великий човен з парусами. Біля нього нікого не було.
-Можете заводити сюди коней.-сказала фея. Корін цим і зайнявся, коли Айлін злізла з Харта. Вона оглянула місцевість.
-А де...той, хто повинен нас переправити?-запитала вона.
-Я тут!-писклявий голос донісся до неї з борту човника. Там сиділа ще менше за Ціону дівчинка з чорним волоссям і в червоній сукні.-Мене зовуть Тайлі і я переправлю вас.
-Яка ти маленька! Ти теж фея?
 Та помотала головою у відповідь.
-Ні, я просто маленька.
-А як же ти справляєшся з таким великим човном?-не розуміла та.
-Все просто-магія! Тому сідайте і я все зроблю, мої друзі.
 Айлін сіла у човен біля Коріна, що вже переправив коней. Коли вже і Ціона всілася на плече дівчини, Тайлі свиснула, приклавши свої маленькі пальці до вуст. 
 Спочатку нічого не трапилось, а потім човен різко здригнувся та відплив одразу з великою швидкістю. Такою, що капюшон Айлін злетів з голови та волосся вийшло до повітря.
 Тайлі трохи привідкрила рота, потім закрила, витріщавшись на дівчинку.  
-Ти...т-ти людина!-заверещала та і заховалася за невеликою коробкою.-Ціона, нащо ти її привела сюди?!
 Фея одразу підлетіла до неї аби заспокоїти:
-Тайлі, не лякайся! Вона хороша людина, нічого поганого не зробить. 
-Точно?
-Точно.-кивнула та.
-Дивись, якщо вона захоче теж потопити мій корабель, я її за борт виштовхну!
 Тайлі з гордо піднятою головою сіла на коробку, пильно дивлячись за Айлін. А вона ж свою чергу намагалася зробити спокійний вигляд, хоча всередині від погляду було ніяково.
-Не треба так пильнувати за мною.-запевнила та.-Я нічого не зроблю вам, мені лише потрібно повернутись додому. 
-Усі погані люди кажуть, що не зроблять нічого поганого.-сказала Тайлі.-Вірити на слово не буду.
 Та продовжила мовчки дивитись то на неї, то на синю воду.
-Чому вона так до людей ставиться?-запитала пошепки Айлін у друга.
-Якщо не помиляюсь, то коли була війна, люди розтрощили її улюблений корабель.-розповів Корін тихо.-На щастя, Творець подарував новий човен їй, але вона завжди буде любити саме перший.
-Ось тепер все зрозуміло.
  Айлін замислилася, дивлячись у воду. Згадала час, коли батько показував їй як робити різні вироби з паперу. Вона обернулася до Коріна:
-В тебе нема маленького шматка паперу?-запитала.
 Вартовий занурився у свої сумки і дістав клаптик паперу у плямах від їжі.
 Айлін узяла його та згадувала уроки від батька, намагаючись не розірвати папір і правильно зім'яти. 
-Що вона робить?-занепокоїлася Тайлі.
-Не треба нервувати, це безпечно.-сказала Ціона біля неї, поклавши свою руку їй на плече.
 Через десять хвилин людина закінчила робити кашкет капітана, підійшла до Тайлі і поклала обережно їй на голову його.
-В нашому б світі ви були чудовим капітаном, як на мене.-щиро сказала Айлін.-Мені прикро, що люди вам зробили зле, але знайте: не всі люди погані.
 Тайлі вперше щиро всміхнулася, тримаючи ручкою свій паперовий головний убір. 
-Дякую, може, колись я повірю у доброту людей.-мовила вона.-Але на це потрібен час.
-Я розумію це.
 Вони мовчки насолоджувались прохолодою від води, поки добиралися до іншого берега. Корін насвистував якусь пісню, що була якось знайомою для Айлін, але вона не могла згадати, що це за мелодія.