Частина восьма

 Айлін і Корін продовжували їхати далі. В одну мить вартовий зупинився та обернувся до дівчини.
-Щось не те?-запитала вона.
-Ми добралися до долини котів.-повідомив він і зняв шолом.-Тут безпечніше ніж на річці Муґей. 
-Ну ось це вже добра новина!-видихнула повітря Айлін.-Більше нападу риби не переживу.
 Корін у відповідь всміхнувся і повів їх далі. Ціона сиділа на плечі дівчини та вирішила розповісти про цю долину.
-На цій місцевості живе багато пташок різних видів і звісно ж багато котів.-казала вона.-Вони дуже маленькі, але дуже високо стрибають та з легкістю 
зловлять пташку.
-В нас теж коти високо стрибають за здобиччю.-відказала Айлін.-Хоч десь наші світи схожі.
 До коня Гратіна підійшла велика руда кішечка, обнюхала його своїм носиком та потерлася об нього, пішла до своїх. 
-Дуже полюбляю через це місце їхати.-повідомив Корін з усмішкою.-Дуже полюбляю котиків. Вони пухнасті...І звісно ж, дуже милі.
 Він зупинив коня та зліз з нього, аби погладити чорного кота, що підійшов до нього.
-Дуже полюбляв бути тут з татом, коли був маленьким.-розповідав ельф, дивлячись на кота, що мурликав йому у відповідь.-Тато теж був вартовим та брав мене з собою у подорож. Я завжди благав зупинитись тут на трішки більше, аби пограти з цими пухнастими створіннями...
 Айлін побачила, попри те, що він стояв спиною до неї, як він витирав сльозу пальцем.
-Тобі...складно згадувати про тата?
-Я пишався ним. Коли мені було десь сорок три роки, то батько пішов на війну добровільно.-Корін обернувся до неї і було дивно споглядати посмішку, коли він розповідає такі серйозні речі.-Я хотів з ним теж, але я був ще тоді підлітком і мене не взяли б за законом. Він пішов, я чекав з матір'ю більше року його...
 Маленьке кошеня почало стрибати біля Коріна, тому ельф узяв його на руки та почав гладити, дивлячись вже серйозно на подругу.
-Війна скінчилась, але батько не повернувся. Загинув на останній битві, захищав поранених...Тому я вирішив теж піти на вартового і коли потрібно, піти захищати свій дім.
-А що за війна була? Хто був ворогом?-запитала Айлін.
-Це дуже складна історія, чесно кажучи...Краще розповім все спочатку по дорозі.-він відпустив кошеня на травичку і воно побігло до своєї сім'ї.-До речі, потрібно їхати далі.
 Ельф заліз на Гратіна та попрямував вперед по стежці. Айлін з Ціоною за ним. Вони їхали спокійним темпом десь п'ять хвилин, мовчки.
-Зажди, на той момент тобі було сорок три роки...Тоді скільки ж тобі зараз?-запитала Айлін у нього.
-Зараз мені сімдесят років вже.-відповів він.-А що?
-Скільки?! А чому ти так молодо виглядаєш?
-Молодо? Тоді скільки тобі років?
-Мені шістнадцять!
 Корін здивовано поглянув на неї, розвернув коня. Оглянув з голови до ніг і назад.
-Але ж ти не виглядаєш як мала дитина!
-Що?! Як ти до цього дійшов взагалі?
-Друзі, заспокойтеся!-втрутилася Ціона.-Я все можу пояснити.
 Ті двоє витріщалися на неї, кліпаючи очима.
-Айлін, ельфи тут можуть жити до двухсот, а іноді й до трьохсот років. Тому вони старіють дуже-дуже повільно і залишаються молодими.-говорить фея.-А люди, Коріне, живуть, якщо не помиляюсь максимум до ста років.
-І то, якщо пощастить.-додала дівчина.
-Так, тому вони дорослішають та старішають швидше, ніж ви, ельфи. Ось така ситуація. 
-Так воно працює все...-замислився вартовий.-Айлін, а скільки б ти мені дала...за людськими мірками?
-Мабуть...десь двадцять максимум.-сказала вона.-Ти дійсно дуже молодий на вигляд.
-Дуже приємно це чути.-всміхнувся ельф.
 Вони йшли далі. Айлін через тридцять хвилин почула стукіт копит о землю, їх було багато. Вона обернулася та побачила цілий табун мулів, а на них-сатири.
-Коріне, в нас проблеми!-повідомила та. 
 Вартовий обернувся та зітхнув. Дістав з сумки свій шолом, надягнув його та узяв у руку меч.
-Айлін, йди вперед по стежці.-наказував він.-Я розберусь з цими та піду за тобою.
-Добре.
 Корін погнав у бік сатир, що погналися за ними. А червоноголова дівчина погнала у галоп Харта вперед. Але попереду були чиїсь ще силуети. Зупинилася, хтось теж мчиться до них на конях.
 Коли вони приблизились, Айлін впізнала одного з них. Це був радник Скайлара, ім'я якого не запам'ятала. З ним було десь з десяток вартових.
  Дівчина розвернулася, аби повернутись до Коріна. У нього справи теж не дуже. Він ще був на коні та відбивався від сатир мечем, але їх велика кількість змушувала відступати назад.
-Коріне, з того боку йдуть люди Короля!-крикнула йому Айлін.-З ними ще його радник!
-Що вони хочуть від нас?!-не розумів той, відбившись від удару одного з розбійників.
-Не знаю, чесно!
-Вони близько до нас?
-Начебто ні. А що?
-Спробуємо обійти їх, тому вперед!
 Корін пустив у галоп свого коня, подруга одразу ж за ним. Вони зійшли з широкої стежки, але пізно щоб втекти. Вартові були ближче і сковзнути повз них не вийде. Ті почали обертатися назад-сатири теж біля них. Вони у пастці.
 Радник Короля підійшов на коні уперед. Він оглянув мандрівників і звернувся до Айлін:
-І де ж твоя подруга Зіссієль?-запитав він.
-Я не знаю, куди вона ділася.-збрехала Айлін.-Що вам від нас треба?
-Деякі мої агенти помітили, що ви і ваш друг-вартовий вкрали дорогоцінну річ-шар mata!-повідомив Лазар.
-Мені казала про нього Зіссієль...То це його я узяла у відьми?
-Агов, дурні!-втрутився у їх розмову один з сатирів на мулі.-Ми, може, тут не просто так стоїмо?
Лазар повернувся до тих:
-А вам що треба?
-Ми хочемо помститися!-відповів інший з тих.-Та забрати яскравий шар, продати!
-Гроші, гроші, гроші!-в один голос вигукнули та підняли свою зброю сатири.
-Ні-ні, цей шар важливий для Короля, тому він піде з нами.-заявив той.-Подруга не моєї сестри, віддай той шар мені краще. Згодна?
-Але в мене його вже нема!-сказала Айлін.
-Не треба нам брехати, люба. Віддай його мені.
 Радник простягнув руку.
-Ні, віддавай нам!-заперечив головний з сатирів у капелюсі як у піратів.-Або ми його вкрадемо у цього!
-Красти, красти, красти!
 З усіх боків вороги наближалися, хотіли отримати бажане.
-Але я не брешу...Чесно!
-Так, в нас його вкрали!-підтвердив Корін.
-Я вам не вірю!-злий вже був радник.-Вам доведеться піти з нами і віддати шар.
-Погодь, чорношкірий довговухе!-крикнув лідер сатирів.-Спочатку ми з ними розберемося, а ви можете піти звідсіля.
-Та як ви смієте таке казати мені!-обурився Лазар.
  Суперечка стала такою, що ті вже не помічали головних осіб усього цього-Айлін і Коріна. Вони стояли і дивились на них мовчки. Могли б втекти давно, але їх оточили з усіх сторін, тому друзі чекали коли це закінчиться.
-Може, втрутитися?-запитала Ціона тихенько.
-Не думаю, що це гарна ідея у нашому положенні.-сказав Корін.-Чекаємо.
 Але конфлікт наростав і наростав. Їх відволік лише один звук-стукіт копит о землю, що наближався. Усі обернулися у бік звуку.
 До них на вороному коні прийшов незнайомець у червоній мантії, що ховала його усього, окрім худих рук і ніг.
 Він дістав з під мантії те, що всіх цікавило-mata! Показав його усім, демонструючи. 
-Гадаю, це те, що вам потрібно.-сказав мелодійно спокійний хлоп'ячий голос.-А ви зловіть його!
 Він кинув у протилежний тим бік шар і той покотився по травичці. Перші, хто побігли за ним-сатири, а вже потім Лазар з вартовими.
 Айлін теж не вагалася, пустила у галоп коня, аби дістатися шару першою. Але незнайомець зупинив її, схопивши за плече.
-Не треба так поспішати.-говорив він.-Той лише приманка, аби відволікти тих.
-Хто ти?-запитала Айлін, вона досі не побачила його обличчя, але голос наче трохи знайомий.
-Отже, не впізнала своє кохання?-здивувався той та узяв долоню дівчини, поцілував.-На тебе не схоже.
 Та швидко вирвала свою руку.
-Кажи, хто ти є!-обурилася та.
 Той покірно зняв капюшон мантії. Під ним було бліде обличчя ельфа з червоними очима, з білим коротким волоссям.
-Ти мене знаєш як Сема.-сказав з усмішкою той.-Але моє справжнє ім'я Семуель. Я один з братів Зіссієль. 
-Нічого не розумію...
-Тобі це і не треба, не важливо.-він дістав інший шар з під одежі, більш реальний на вигляд.-А ось це важливо для тебе.
 Айлін тягнулася до шару, аби забрати. Але Семуель почав піднімати руку з ним, що дало більше відстані. Дівчина не здавалася та почала далі тягнутися до нього, майже дотягнувшись до цілі. Але її увага була на його вустах, що наближалися до її вуст. Вона відчуває його другу руку на талії, що примушує приблизитися ближче. Айлін здавалося, що вона от-от поцілує його, але її цікавив лише шар.
 Раптом перед очима людини з'явилося темне лезо, що віддзеркалює її здивування. Сем відступив на пару кроків, не дав рукам Айлін забрати шар. Між ними з'явився обурений Корін.
-Що ти собі дозволяєш?!-спитав він, грізно дивлячись в очі ворогу.
-А що я зробив-то?-не зрозумів той, обернувся до Айлін.-На жаль, ти не змогла його забрати. Тоді зробимо гру цікавіше!
 Семуель узяв шар у дві руки та той щезає. Та не розуміла, що відбувається.
-Знайди його у своєму світі. Якщо потрапиш туди! 
 Той розвернувся та поїхав галопом по стежці. Айлін застигла на місці на пару хвилин, а потім обернулася до Коріна.
-Нащо ти це зробив? Я майже забрала шар!
-Я б не дозволив би йому таке виробляти!-ще був злий вартовий.-Моя б воля, то я йому ще вуста відрізав цим мечем!
-Друзі, пора забиратися звідси, поки ті не здогадалися про обман.-нагадала Ціона.
-Згода, куди нам далі?-запитала дівчина.
-Туди!-вказав вперед по стежці той і вони поїхали з усієї швидкості, не дивлячись назад.