Частина сьома

 Зіссієль вже прокинулася у ліжку Айлін. Знову. Вона злісно жбурнула подушку у стінку. 
 Встала з постілі та знайшла в ковдрі книжку "Дрімляндія". Тепер вона заглянула у шафу в пошуках маленького рюкзака, аби покласти туди книгу. Він був білого кольору з квіточками. 
-"Треба збиратися звідси.-подумала Зіссієль та вирішила вийти з кімнати.-От халепа!"
 У коридорах багато людей. Хтось бігає, деякі йдуть із сковорідкою з кухні у свою кімнату. Зіссієль зібралась з духом та спокійно пішла повз людей. 
 Вони не дуже зважали увагу на нову особу. Принцеса помітила вихід до сходів. Попрямувала туди та випадково зачепила когось плечем. Ця дівчина обернулася на секунду, щоб зробити зауваження у грубій формі та пішла далі. Зіссієль не зважала уваги на це і пішла сходами униз. 
 Внизу на одному з поверхів було теж пару людей. Але деякі з них відрізнялися. Вони мали смокінги замість повсякденного одягу та великі вуха...як у ельфів. Поки ті не помітили її, вона побігла униз.
-"Це ж агенти Скайлара! Але ж чому вони тут?-питала саму себе Зіссієль.-Мабуть, вони використовували запасні книги аби потрапити сюди."
 Вона вийшла на вулицю. Багато людей, шум з дивних карет на колесах різних кольорів на дорозі. Зіссієль б витріщалися довго на це, але ельфи у смокінгах вже йдуть позаду.
 Ельфка побігла через дорогу, оглядаючись. Але автомобіль один їхав прямо на неї. Здається, вона вибігла на червоний... Водій зупинився у кроці від неї та почав сварити її. Та ж не зважала уваги та побігла далі.  
 Бігла по тротуару та ледь не збивала з шляху людей, аби втекти від переслідувачів. Ноги швидко втомилися від незвички, вона зупинилася біля дерева, щоб перепочити. 
 Біля неї їде хлопчик на синьому велосипеді та зупиняється. Його допитливі очі розглядали зовнішність незнайомої йому дівчини.
-Вибачте, у вас все гаразд?-запитав він.
 Тільки тепер Зіссієль прийшла до себе та обернулася. Агенти Короля були ще далеко та сильно відставали,  але якщо не поквапитися, то вони швидко наздогнати зможуть. Та ніжки принцеси боліли до такої ступені, що вона ледь стояла.
-Хлопче, ти можеш мені позичити цього...залізного коня?-запитала Зіссієль, дивлячись на спортивний транспорт, на якому сидів той.
-Велосипед?-здогадався, що має на увазі незнайомка.
-Так-так!
-А що мені за нього буде?
 Зіссієль щось злісно пробурчала собі під носа та почала копатися в рюкзаці в пошуках чогось корисного. Дістала пару карамельних цукерок та показала хлопчику.
-Це підходить?
  Він задумався на хвилину, але кивнув та забрав у кулак, зліз з велосипеду.
-Дякую, як зможу, то поверну!-сказала принцеса, сівши на велосипед. Вона, звісно, не одразу ідеально поїхала на ньому, але змогла відновити рівновагу. А хлопчик дивився у слід та їв цукерки, повз нього побігли люди у смокінгах.
 Зіссієль їхала униз вздовж тротуару, де люди відскочували у сторону при вигляді загрозливого об'єкта. Було досить складно контролювати цей транспорт, але основна задача виповнена: залишити агентів далеко позаду.
 Велосипед заїхав до парку, де Зіссієль проїхала повз дитячого майданчика та фонтану. Також було багато людей, що займались різними розвагами: грали у теніс чи хтось грав на гітарі.  
 Принцеса так зацікавилася цим навколишнім світом, що ледь забула про те, що вона їде! Обернулася вперед та врізалася у великий і високий кущ. Велосипед застряг у кущах, а дівчина перекотилася через нього. Коліна не по дитячому заболіли-залишились подряпини навіть через спідницю.
 До неї прибігає якийсь спортсмен, що пробігав недалеко від неї. Він допоміг Зіссієль встати на ноги.
-Як ви? Нічого не зламали?-запитав чоловік у спортивному костюмі зеленого кольору. Зіссієль хотіла відповісти, але побачила наближення агентів та мовчки побігла далі, залишаючи велосипед в кущах.
 Вона вибігла з іншого виходу з парку та зайшла у велику будівлю. Це було дуже велике приміщення, де багато людей прямо натовпом ходили. 
 Зіссієль розгубилася та в неї почалася паніка. Вона не знала куди бігти далі. Але за нею гонитва, тому прийшлося зайти у перший магазин, що був поруч.
 Там були дивні штуки з екранами на полицях, в яких були люди, природа. Це дуже спантеличило дівчину, вперше бачила таке.
-Вам допомогти?-запитала консультантка у блакитній кофті, що підійшла до неї.-Може, щось порекомендувати?
-А...у вас є туалет тут?-запитала Зіссієль.
-На першому поверсі, він у кафе.-підказала та.-Він навпроти нас, до речі.
-Дякую, що допомогли.
 Зіссієль оглянула широкий коридор з людьми на наявність людей у смокінгах та перебігає до кафе. Там теж не мало людей сиділо за столиками або у черзі за своєю їжею.
 Та здогадалася де туалет і попрямувала туди. Помітила чиюсь кофту з шапкою на столі та підібрала, поки ніхто не побачив.  
 Зайшла у жіночий туалет і зачинилася в кабінці, де складно було розібратися як працює той замок.
 Перевдяглася у ту помаранчеву в клітинку кофту та чорну шапку натягнула на свої вуха. Свою ж одежу так і кинула на дверцята кабінки, вийшла з неї й попрямувала на вихід. У залі кафе вже була сутичка із декількома людьми. Побачивши її, вони одразу пішли до неї.
-Це вона вкрала мою одежу!-заявила товста жінка.-Хапайте її!
 Чоловіки-відвідувачі та охоронці почали приближатися до Зіссієль. Вона схопила чийсь напій у чашці на столі та кинула в обличчя охоронця. Одного відвідувача відштовхнула на стіл, що розтрощився навпіл. Дівчина з легкістю вийшла з оточення і з кафе, побігла по широкому коридору, збиваючи людей, що не пропускали уперед. За нею тепер ще бігали і агенти Скайлара. 
 Вона пішла по ескалатору, що йшов вниз і вона не розуміла, чому не може піднятися. Люди витріщалися на неї і деякі сміялись, знімаючи на відео. Зіссієль швидко здалася та спустилася, побігла у іншу сторону через магазин з продуктами.
  Там серед покупців її з легкістю загубили, тому вона пройшла пару рядів і повернулася до входу, вийшла й побігла ґеть з цього торговельного центру. 
  Вибігла на вулицю, завернула у інший бік. Тепер побігла куди очі глянули. На цей раз підійшла до під'їзду з якого виходила жіночка у червоній сукні. Зіссієль забігла усередину та побігла наверх по сходинках. 
  Зупинившись десь на третьому поверсі, поглянула у вікно. Агенти та незадоволені люди шукали її, але здалися десь на п'ятій хвилині та пішли.
 Вже темніло, тому принцеса піднялася аж на останній поверх, де був невеликий старий диван. Зіссієль, попри відразу, сіла на цей диван. Також вона знайшла позаду дивана старі сухарі в упаковці.
-Ну хоч якась їжа.-пробурмотіла вона та почала гризти та хрумкотіти на весь поверх ними, дивлячись на захід сонця з вікна.
  Під її ногами пробігла миша. Зіссієль аніяк не злякалася, подумала, що це звичайна тваринка цього світу. Миша зупинилася біля дивана, дивлячись на їжу у руках ельфки.
-Теж хочеш їсти?-запитала вона, та відламала шматок сухаря, кинула йому.-Тримай.
 Миша із задоволенням узялася за цей шматочок своїми маленькими лапками та почала їсти поряд. 
-Мама завжди казала ділитися тим, що ти маєш, навіть маленьким шматочком.-розповідала миші вона.-Але ніхто з моєї родини не поділився навіть маленькою хатинкою. От дивна річ життя: ти, дивне створіння, і я тепер сидимо на останньому поверсі якогось дому без свого даху.
 Миша лише з'їла сухар та пішла собі вже давно, поки Зіссієль балакала з нею. Тоді вона зітхнула та почала ритися у коробках на поверсі, що стояли собі. Вона планувала не спати усю ніч, аби не потрапити назад у Дрімляндію.
-"Мені потрібно знайти брата, а також кришталь."-сказала собі Зіссієль. Вона знайшла у коробці старий роман, який вже планувала на ніч. 
 Принцеса сіла на диван та у поганому світлі почала читати.