Частина четеверта

 Вони пройшли крізь стіну та крадькома пішли подалі від неї, аби не збирати на собі дивні погляди. Та й аби не затоптали. За коробками з білою рибою Айлін збільшилася до звичних розмірів та пішла шукати ринок на великій площі. Там як завжди був фонтан з Першою Королевою, багато відвідувачів та товару. 
 Дівчина підходила до кожного другого чарівника та шамана, що міг підказати з питанням про повернення додому. Звісно, не казала що вона людина, а лише питала як можна потрапити до світу людей.
 Та кожен розводив руками та казав, що не знає нічого про це. Ось так до вечора Айлін та Ціона шукали хоч якусь інформацію. 
-Це безглуздо!-повідомила дівчина, сівши біля фонтану стомленою.-Ми не знайдемо нічого! Тільки і сподіватися на чудо!
 Ціона сіла їй на плече, поклавши на нього свої маленькі долоні. 
-Не нервуйся, люба. Ми щось вигадаємо, обіцяю.
 Айлін лише зітхнула та відвернулися до води, що плескалася з фонтану. Але її гострий слух почув дивне оживлення десь поблизу. Вона повернула голову, коли не побачила джерело звуку, підвелася і пішла у його напрямок.
-Підходь, хлопче!-кричала жінка з фіолетовим волоссям, бліда і з рогами як у кози. На чолі була велика чорна пляма, на якій було багато білих візерунків. Вона намагалась гострими й чорними кігтями заманити до свого намету молодого ельфа, але той злякався і побіг геть від неї.
-Ой, ну йди собі!-кричала у слід йому вона.-Не взнаєш, що за прокляття на тобі.
 Айлін дивилася на цю жінку, що зайшла до свого чорного намету.  
-Може, вона допоможе?-спитала у феї вона.
-Ой, не думаю. Я знаю її, це Астра.-повідомила Ціона у вухо.-Вона відьма, що може щось наколдувати погане, якщо щось не те скажеш.
 Дівчина поправляла капелюх та міркувала, чи варто зайти до Астри чи ні. В її голові був буревій думок, але вона розуміла одне: їй потрібно повертатись додому негайно. На неї чекає Сем. Чи вона сподівається, що чекає?
-Спробувати треба.
 Айлін зайшла до відьми, що сиділа на підлозі у позі лотоса та крутила плавно та ніжно криштальним шаром у руках. Та дивилась на неї зачарована, але Астра не зважала на неї уваги.
-Вибачте, що турбую...
 Жінка підвела голову та відкрила очі, зупинивши шар у долонях. Вона дивилась на дівчинку, наче Айлін з'явилася з повітря.
-Нічого, я лише медитацією займаюсь. Сідайте.
  Відвідувачка сіла на холодну підлогу навпроти неї. Відьма дуже пильно розглядала лице під капелюхом незнайомки. 
-Отже, через що ти до мене прийшла?-запитала з усмішкою вона.-Може, зняти прокляття? Чи може спитати про кохання, ґа?
 Астра з легкістю підвела криштальний шар до носу дівчини, демонструючи його красу.  
-Мене цікавить світ людей.-відповіла та, трохи відстороняючись від гарного артефакту та чорних гострих кігтів.-Може, ви знаєте як туди потрапити?
 Відьма здивовано поглянула на неї, але посміхнулась.
-Вперше до мене звертаються з таким питанням. Дай-но подумаю...
 Астра закрила очі та почала катати легко і швидко шар по своїх руках, заставляючи Айлін хвилюватись за його цілісність.
-Сама нічого не знаю про це.-нарешті говорить жінка.-Але я знаю до кого можна звернутися тобі з цим питанням.
-Ну й хто це?
-Спочатку сплати за послугу, а потім скажу.
-Добре, скільки?-запитала Айлін. 
-Три рожеві монети.
  Дівчинка кивнула та дістала мішечок з сумки, що дала Мег перед смертю. Розкрила його та віддала відьмі. Та заховала їх у довгий рукав сорочки та 
кивнула.
-Є старий чарівник Іан, що може про це все знати. Він єдиний, якщо не помиляюсь, хто лишився з часів першої Королеви.-розповідала та.-Він живе на ang mga burol sa matandа. Туди трохи далеко, але дійдеш у найближчий час.
-Що-що?-прошепотіла Айлін.
-Старий пагорб.-підказала пошепки Ціона.
-Це все, що я можу сказати. А тепер йди звідси.-сказала Астра. 
-Дякую, до побачення.-підвелася клієнтка та вже хотіла йти.
-Зачекай. У мене для тебе є дещо.
 Айлін розвернулася та побачила, що Астра простягає їй криштальний шар.
-Візьми із собою.
-Навіщо?-не розуміла людина.
-Просто бери, коли дають. Ось.
 Дівчина узяла шар у руки та поклала його у сумку.
-Щасти тобі.-всміхнулася та.
-І вам дякую за допомогу.
 Айлін вийшла з намету й Ціона вилетіла з її плеча.
-Не подобається мені це все.-повідомила фея.
-Так, підозріло.-погодилась та.-Але може шар нам допоможе. А зараз додому.
 Вона завернула за ріг будинку, аби пройтися до стіни з отвором. Але на шляху були не дуже чемні істоти на вигляд. Їх було десь п'ятеро.
 Це були карлики з рогами та копитами замість ніг. Вони облизувалися та терли кулаки, впиваючись поглядами у дівчинку.
-В неї?-запитав один з них у іншого, той закивав. Вони оголили свою залізну зброю та з усмішкою дивилися на Айлін. Той це не сподобалось, по ній пройшлася блискавка занепокоєння, але намагалися тримати себе в руках.
-Вибачте, але можна пройти?
 Створіння переглянулися та розсміялися, а потім почали приближатися до неї.
 Айлін не довго думаючи, почала йти назад і після побігла. Вона завернула у іншу вулицю, перекинувши кошик жінки-ельфки на дорозі. На цій вулиці був глухий кут з великою стіною, яку неможливо було б перелізти.
 Дівчина обернулася, аби вже бігти в іншу сторону, але ті істоти наздогнали її та загородили прохід.
-Віддавай свою сумку, ельфко!-проричав один з них, погрожуючи сокирою.
 Айлін схопилася за цю сумку, сподіваючись, що знання з самооборони допоможуть їй.
-Ні за що!
 Тоді вони почали приближатися до неї, притискаючи до стіни. Тоді з плеча вилетіла Ціона.
-А ну ґеть звідси, поки я вам носи не наколдувала, сатири кляті!
Чудовиська заґиґотіли від її писклявого голосу, що дуже розлютило фею. Вона почала аж кричати заклинання, але один з сатирів узяв та вдарив рукою, наче збивав муху.  Ціона полетіла униз одразу, втрачаючи рівновагу.
-Ціона!-вспіла підхопити її Айлін долонями, а потім повернулися до цих сатир.-Ах ви...
 Не вспіла вона сказати, як розбійники напали на неї. Одного вона пнула у живіт ногою, іншому дала ліктем в обличчя. Тоді Айлін намагалась вибігти з пастки та один з тих карликів ухопив її за червону косу та потягнув до землі. Рівноваги не вистачало, тому дівчинка повалилася спиною униз. Вдарилася головою, від чого в неї почало розпливатися в очах, а капелюх злетів з неї та накрив і так втомлену фею. 
 Айлін була напівпритомна. Відчула як один із крадіїв узяв її сумку, поки інші його товариші сміялися з недовгих вух, які повинні бути у ельфів. Дівчинка, коли трохи прийшла до тями, підскочила на ноги та схопила капелюх, аби прикрити вуха, а потім вже вдарила одного сатир у ногу. Той скривився та схопився за болісне місце.
 А інший, що тримав сумку побіг від них. Айлін ж хотіла наздогнати його, але ще троє сатир заважали пройти далі.
 В них була дуже гостра та сильна зброя. Вони почали притискати фею та дівчину до стіни.
-Ми не зможемо їх подолати.-повідомила Ціона.
-Знаю, але здаватися не в моєму стилі!
 Айлін перша напала на них. Хтось пошарпав її шкіру на руці, а другий вдарив у щелепу. Вже колихало у різні боки, але залишалась на своїх двох твердо.
 Через хвилину почувся вереск, а потім у цей провулок закидають того сатира, що забрав сумку. До них йде хтось в обладунках, які бачила на вартових дівчина, з мечем в одній, та сумкою в другій руці. Незнайомець впевнено йде у бік сатира та притуляє меча до голови того розбійника.
-Негайно пішли звідси.-холодним та жорстким тоном проговорив він.
-А то й що?-запитав один з тих.
-А то у вашого друга не буде копита.-приставив меча до ноги карлика той.
 Сатири переглянулись та разом вирішили, що краще піти звідси. Вони почали виходити з вузької вулиці, а коли усі пішли, то вартовий відпустив жертву до них.
Айлін тяжко дихаючи, витріщалася на свого героя. Він неквапливо підійшов до неї та простягнув шкіряну сумку.
-Вибачте, леді, що не зміг раніше допомогти.-промовив він.-Я так розумію, це ваше?
-Так, наше.-відповіла замість дівчини Ціона.
-Добре.
 Вартовий віддав Айлін її річ, а вона у відповідь лише вичавила з себе смішок та ледве не впала на підлогу. Хлопець підтримав її своїми руками в обладунках та допоміг присісти на підлогу.
 Потім він зняв шолом та показав своє обличчя. Він був ельфом, чорноволосим з дуже гарними рисами обличчя. Його погляд з великими зіницями у зелених очах видавали занепокоєння. 
-Усе гаразд?-запитав ельф, розглядаючи її обличчя, щоб оцінити її стан. Тепер вона побачила невеличкий шрам на його щоці.-Якщо вам погано, я можу вас віднести до лікаря.
-Ні, усе добре.-запевняла Айлін, поправляючи капелюха, а потім сіла на підлозі.-Мені просто треба посидіти та прийти до тями.
-Зрозумів.
 Він сів поряд, зручно примостившись та дивився у стіну. Дівчинка запитливо подивилася на фею, що знизала плечима.
-Вибачте, але вам, може, треба йти кудись?-запитала вона.-Ви, як-ніяк, вартовий.
-Вірно кажете, вартовий.-кивнув з посмішкою її рятівник.-Але я ніколи не покину даму у такому стані. Я дочекаюся, поки не буду впевнений, що у вас все гаразд. Все одно я вартовий не місцевий, з іншого місця.
-З іншого місця кажете?-втрутилася Ціона.-А куди йдете?
-На Старий пагорб, потрібно виповнити завдання.-повідомив він.-Але я не дуже квапився.
-О, нам туди теж потрібно!-ожила Айлін.-Можна буде піти з вами?
-Чому б ні? Я буду радий, що в мене буде хоч якась компанія.
-От і чудово! Коли ти відправляєшся?
-Спочатку треба знайти майстра, що відточить мій меч до блиску.-каже той.-До речі, знаєш такого майстра?
-Знаю!
 Айлін схопилася на ноги так впевнено, що цього навіть вартовий не очікував.
-Ви обережніше, леді. Не треба так різко, бо може стати знов погано.
-Не називай мене леді, я навіть до них не стосуюсь.-прохала дівчина.-Мене звати Айлін.
-Але у вас є фаміл'яр-фея й тому належите до високої знаті, чи не так?
 Ціона та Айлін переглянулися.
-Я не її фаміл'яр, пане вартовий.-відповіла та.-Просто так сталося, що я їй допомагаю, поки моя володарка відсутня.
-А, ось тепер зрозумів.-всміхнувся та підвівся хлопець.-Ще раз вибачте за непорозуміння. Моє ім'я Корін, я з сусіднього міста.
-Дуже приємно, Коріне.-вона простягла свою руку аби потиснути його руку.-Моє ім'я ти вже знаєш. Ходімо.
 Він кивнув та вони пішли по місту. Тільки біля воріт Айлін згадала, що вартові бачили її та в них буде дуже багато запитань, як вона потрапила всередину. Але нічого не придумавши, вони спокійно виходять з міста.
-Зажди, юна леді!-озвався один з вартових.-Як ви сюди потрапили?!
-Я...ну...
 Вона не знала, що вигадати. Тому щось булькотіла, поки не втрутився Корін.
-Шановні, що сталося?
-Ця леді не повинна була бути всередині. 
-Вона увійшла зі мною у місто з південного входу за дозволом Його Високості.-пояснив він.-Товариші, я розумію, що це ваша робота, але ви ж теж не хочете проблем з Королем, чи не так?
Вартові переглянулися, а потім кивнули йому.
-Ні, сер. Йдіть.
-От і добре. 
 Корін поклав обережно руку на плече дівчини та повів далі. Айлін повернулася до вартових, які похмуро дивились у їх слід.