Біля переходу...

     Повернувшись на залізничну станцію свого власного світу, я побачила паперового лебідя-орігамі на зупинці. Він був яскравого салатного кольору і дуже вирізнявся з поміж іншого світу. Звичайно ж, він не належав мені.

    Розгорнувши його я прочитала записку:

    «Якщо ти підеш, то вона одразу дізнається про це. Твоє тіло зникне, а вона повідоме про це. Вона завжди поруч з тобою. Вона такий самий спостерігач, як і інші. Згадай мої перші слова до тебе у цьому світі. Ти бачиш лише те, що хочеш бачити.»

    Але як? Він намагається обманути мене. Лише одна людина була поруч зі мною, лише одна вона. Невже мама може знати все, і при тому ще й бути на боці Господаря Будинку. Невже вона бажає мені зла?

   З такими думками я поспішала до місця, куди зазвичай боялася і підійти. Тепер я знала, що десь там є перехід у мій реальний світ. Він спеціально захований у страшному та огидному місці, для того, аби його не могли знайти. Я знаю, що перехід десь у печері, де я ховаюсь і втікаю від НИХ. Але тепер я вже не впевнена так, як раніше, що мені потрібно використати перехід. Можливо мені слід залишитися. Але як тоді я врятую Медеу? І чому хвилювання за життя цього хлопця, стало важливіше ніж хвилювання за моє? Відколи його життя цінніше для мене за моє? Можливо слід просто піти і не думати ні про що, але я не зможу жити та насолоджуватися власним життям, знаючи, що десь покинула помирати людину, яка намагалася мені допомогти. Людину, що добре до мене ставилася. Невже я закохалася в нього? А ще я завжди згадую ті слова бабусі. Людина, яку я знала або зустрічала раніше.

   Невже десь у моєму реальному світі існує його копія? Він же звичайна людина. А мама? Якщо мама справжнього світу Медеу копія моєї, невже вона може так просто зрадити мене? Невже вона не визнає мене своєю донькою?

  - То ти все ж таки наважилася? – запитав мене Господар будинку, який чекав на мене посеред містку у своєму брудному комбінезоні.  

   - Тоді я вб’ю того хлопця, і подивлюся чи лишиться його свідомість у загальному світі снів, або хоча б у його власному, - він опустив голову, ніби йому було трохи шкода. Ніби я роблю щось безглузде, і все могло бути по іншому.

   - Він, все одно, вже майже мертвий і у нього немає нікого. Ніхто не стане його шукати, а якщо і стане, то він був у занадто поганому стані щоб вижити… Будь що, аби не їм.

   Кожне його слово краяло мені серце. Не розумію як за такий малий проміжок часу можливо було так прикипіти душею до незнайомця. Чому я не можу йти далі. Мої ноги неначе налилися свинцем. Я не можу зрушити з місця. Не можу йти далі. Не можу, або не хочу?

   - Ти писав про маму? У повідомленні йшлося про маму, так? Лише вона завжди поруч зі мною.

   - Звісно, якщо ти нікуди не підеш, то я тобі про це розповім. Віриш чи ні, але коли програєш в шахи, то не обов’язково розповідати якусь правду про світи. Інколи, я дозволяю собі трохи прибрехати.

   Він вимушено посміхнувся, очікуючи на мою реакцію, і продовжив:

  - Лише трохи, про те, що не завадить тобі рухатися далі. То що? Яка твоя відповідь?

  - Я не піду нікуди лише за двох умов.

 - Ахаха, благаю тебе, будь яку обіцянку можна порушити. Будь яку, звісно, я пообіцяю тобі будь що.

  - Тоді три умови. І перша – ніяким чином не шукати обхідні шляхи аби порушити умову.

   - До того ж ти не в тому положенні аби ставити мені якісь умови.

   Він стояв посеред напівзатопленого містку, який майже розвалився і дивом не затонув, перегороджуючи мені шлях у напрямку печери. Якщо я не піду у свій реальний світ тоді як я врятую Медеу? Як я врятую себе? Тоді лишиться один варіант – неможливий. Я маю піти до справжнього світу Медеу і встати. Якщо справа лише в ліках тоді, можливо, якщо він перестане їх нам колоти я зможу підвестися. Мій власний світ мене лікує, а ліки Господаря заважають одужанню. А якщо справа не в них? Що тоді? Моя хвороба нікуди не зникне. Ще я можу попросити подивитися на перехід і втекти, покинувши всіх, але я так не зможу, я сама собі не дозволю так вчинити. Тоді лише перший, неможливий варіант і надія на несподівану допомогу.

   - Добре, я нікуди не піду, лише не вбивай Медеу і, я благаю, припини колоти нам ті невідомі ліки. Нам гіршає від них?

   - Якщо я припиню колоти ті «невідомі» ліки твій Медеу і сам помре. Гіршає тобі від хвороби, а він сильно травмований, дуже сильно. Так, що ніякий світ снів його не вилікує. Кістки, нажаль, не зростити перебуваючи уві сні. Я лише намагаюся вас врятувати.

   - Я не знаю вірити тобі чи ні. І не можу знати. Поки що, я залишуся, ось моя відповідь, - коли він це почув, то посміхнувся.

   - А ти починаєш розуміти що до чого. Поки що. Ну добре, ніяких копій людей у інших світах не існує. Звичайні люди живуть тільки на два світи – власний світ снів та реальність. А ти бачиш те, що хочеш бачити.

   - Але, якщо моя мама померла, то хто та жінка, що опікується мною? – здивовано запитала я. Він знову бреше.

  - Тоді, виходить, що реальний світ Медеу і мій світ теж, але це не правда.

  - Чому ти так вважаєш? Тому що хотіла втекти в іншу реальність про яку тобі розповіла твоя померла бабуся? – запитав Господар Будинку.