Надія на повернення

Не знаю скільки минуло часу, але я непомітно для себе задрімав і прокинувся в іншому місці. Це була темна, тісна комірчина з маленькою рисочкою світла зверху. Хтось поруч позіхнув і сказав:
– Ну привіт, я – Мар’ян.
– Незвичне в тебе ім’я... Мене називали Анатолієм, Толею. А де ми зараз є? – спитав я.
– В скарбничці. Я тут з хлопцями вже цілу весну сиджу... Моє ім’я більш поширене на Львівщині, я там народився, а на Волинь потрапив потягом, провідниця мене забрала з місцевого магазину, у моєму рідному місті. Ти теж, Толю, забрав собі гаманець?
– Та не забрав, я подивитись хотів що там у середині...
– Ет, неправду кажеш, – знову позіхнув мій новий товариш, – якщо не брав, то не обернувся б на монету. Якщо признаєшся сам собі в цьому і пообіцяєш так більше не робити, то можливо, зможеш вибратись звідси. Тебе ще не дуже далеко занесло.

І Мар’ян розповів мені про те, що сам знав про перевтілення дітей на монети. Якщо щиро визнати свої помилки й пообіцяти собі чинити правильно, то є вихід. Але не все так легко. Має попастися ще хтось з дітей мого міста, опинитись поруч і тоді станеться перевтілення. Виходить, мій товариш тут сидітиме, аж доки не привезуть чи принесуть сюди монетку з його міста. Сумно. «А якщо я опинюсь далеко від дому, то житиму в гаманцях, або ще гірше, – закочусь десь у траву, де мене ніхто не знайде». Раптом мені стало дуже сумно за моїми рідними. За мамою, татом, бабусею і старшою сестричкою Євою. Я прошепотів тихенько: «Пробачте мені, за те що взяв чуже, я дуже хочу повернути гаманець тим, хто його загубив...»

Коли я відкрив очі, то сидів під своїм столом, а переді мною лежав знайдений у супермаркеті гаманець. Я не знаю, що це було, сон, видіння чи марення, але я розповів мамі про знахідку і пішов гуляти. Дуже приємно знову стати собою, маленьким восьмирічним хлопчиком. Як згодом виявилося, гаманець загубила сусідка з іншої вулиці. Вона збиралася лягти до лікарні, щоб підлікувати серце, тому взяла гроші й пішла купити собі щось в дорогу, набрала продуктів і коли прийшла її черга розраховуватись, виявилося, що немає грошей.
І я раптом пригадав бабцю в магазині, яка щось шукала в сумці на касі... Оце так… Що б було, якби я витратив гроші хворої сусідки не цукерки та морозиво? Мені стало страшенно соромно за свій вчинок, і я пообіцяв, що ніколи не братиму чужого. І коли вдячна сусідка принесла нам з сестрою різних смаколиків за повернення знахідки, я не зміг запхати до рота жодної цукерки.

А ввечері я побачив по телевізору, що на Львівщині знайшовся хлопчик Мар’ян, якого усі шукали вже кілька місяців...