Жіночі дні

Аврора прокинулася, тіло вже саме собою тягнулося вимкнути будильник, зняти сукню з гачка й натягнути туфлі.
Вона тихо вийшла з кімнати й прикрила двері долонею, замкнувши кімнату на ключ та недбало сховала його до кишені сукні.
Вже з другого поверху було чути запах їжі й тихі голоси зі їдальні.
Дівчинка зайшла туди й не побачила ту, що зазвичай виділялася.
Вона взяла піднос з їжею, сьогодні на сніданок була вівсяна каша на воді та червоне яблуко, порізане на четвертинки й обережно складене на блюдечку, так само на підносі в ідеальному порядку були розкладені столові прибори.
Аврора відвернулася від столу видачі підносів і ще раз оглянула залу.
Але рудої голови так і не було видно.
Вона повільно підійшла до столика в кутку зали, там сиділа Адель і ще кілька дівчат.
—Доброго ранку, художнице.
Адель повільно підняла погляд і просто кивнула.
Пролунав звук туфель, це директриса зайшла до їдальні.
Усі дівчата синхронно піднялися зі своїх місць:
—Доброго ранку, пані Маргарет.
—Доброго ранку, дівчата. Подякуймо Богові за їжу.
Усі склали руки в замок перед собою, і пролунали голоси:
—Господи, благослови цю їжу, дай нам сил на новий день, збережи нас від спокус і постав нас на правильний шлях. Амінь.
Пані Маргарет спокійно кивнула й злегка усміхнулася:
—Прошу, починайте їсти.
Аврора повернулася до Адель і прошепотіла їй на вухо:
—А якщо я хочу поставити запитання, треба підняти руку чи як?
Адель поморщилася, і її щоки на секунду порожевіли:
—Ти мені у вухо плюнула, дякую. **зітхання**
—Так, підніми руку.
Аврора прикрила рот долонею, щоб не хихикнути, і підняла руку.
Директриса спокійно підняла погляд і повернулася до Аврори.
—Так, міс Уінфілд?
Аврора глянула на Адель, а потім трохи випросталася й встала зі свого місця:
—Е-е-е, пані Маргарет, а можна запитати, де Мейсі?
Повисла тиша.
Через кілька секунд директриса тихо, але чітко відповіла:
—У міс Беннетт зараз жіночі дні.Після цього директриса розвернулася й пішла, Аврора підняла брову й сказала:
—Типу, їй погано?Директриса завмерла, а дівчинка, що сиділа за столом навпроти Адель, підняла погляд і пробурмотіла:
—Типу, вона має бути в кімнаті.
Аврора хмикнула й повернула погляд у бік директриси, але та вже пішла.
Вона зі зітханням опустилася на своє місце й подивилася на ту дівчинку, вона спокійно жувала яблуко, але, відчувши на собі погляд, відірвалася від їжі:
—Що?
Аврора ніяково усміхнулася:
—Ти сказала, вона має бути в кімнаті.
—Так.
—Навіщо?
—Ну, так треба.
І тут же запхала за обидві щоки ложки вівсяної каші.
Аврора хихикнула:
—Тобто місячні дорівнюють прогулу?
Адель зітхнула й подивилася на Аврору:
—У тебе не вийде просто так пропустити уроки. Хоча, якщо хочеш, щоб вони залізли тобі в труси, можеш перевірити.
Аврора запнулася.Адель продовжила:
—Ну так, а ти думала, вони просто так візьмуть і повірять?
—Хто «вони»?
—Їж.
Аврора почухала потилицю й усе ж узялася за сніданок.

Після сніданку всі попрямували в бік великої зали хору.
Ви, напевно, думаєте, що тут піаніно, лавки, може, парти, стоси нот...Але ні.
Зала більше схожа на кімнату в психіатричній лікарні, тут білі стіни, але справа не в них.
У самій залі жодного предмета.
Ні шафи, ні парти, нічого. 
Навіть вікон. Тільки розкішна лампа на стелі тьмяно освітлювала кімнату.
Усі дівчата вже стали на свої місця, а за ними до класу зайшла місіс Пеннінгтон.
Аврора, не соромлячись, зробила крок до неї.
—Вибачте, місіс Пеннінгтон, але чому ця кімната схожа на безвихідну клітку? Ми точно тут співатимемо, а не корчитимемося від психологічних тортур?
З кожним словом її щока сіпалася від ледве стримуваних смішків.
Місіс Пеннінгтон навіть бровою не повела, а спокійно відповіла:
—Це для звукоізоляції, люба. Щоб наші заняття не заважали іншим.
Аврора схилила голову набік і повільно попрямувала до свого місця:
—Іншим? Здається, у нас на всю школу лише одна вчителька. Невже молодшим дівчатам на перерві сильно заважають наші голоси?
Місіс Хлоя Пеннінгтон спокійно дістала з-під пахви теку з аркушами, на яких були надруковані текст і ноти.
—Почнімо урок.Дівчата розправили лопатки, витягнувши шиї, як жирафи, руки висіли вздовж тіла.
—Почнемо з першого куплету, прошу.
Пролунав синхронний голос, але це навіть на пісню не було схоже. Скоріше на вірш. Неважливо, Аврора вслухалася в слова й мовчки вдавала, що «підспівує».

Ранок зустріне нас теплом,
Сонце світить за вікном.
Причешись, умий обличчя, 
Будь прикладом для всього.
Сукню рівно застебни,
Голову злегка схили.
Усміхнися — не сумуй,
День прекрасний подаруй.
Нехай веде тебе світанок, 
У світлий день,
у добрий ранок.
Туди, де страху вже не-...

Учениці одна за одною запнулися на одному моменті, місіс Пеннінгтон підняла брову:
—Що таке, дівчата? Продовжуйте, будь ласка, ми не повинні переривати урок через чиїсь помилки!
Адель підняла брову, її голос луною віддався прямо у вухо Аврори. Та навіть не помітила, що Адель стоїть прямо позаду! Аврора поморщилася.
—Вибачте, місіс Пеннінгтон, може, нам варто замінити цей рядок? Якщо він такий... недоречний.
Місіс Пеннінгтон вказівним пальцем поправила свої окуляри й вдивилася в текст на папері.
—Можливо, ви й маєте рацію, міс Лівінгстон. Урок закінчено, завтра ми продовжимо репетиції з альтернативною версією. Можете йти.
Дівчата переглянулися одна з одною й, човгаючи туфлями, повільно попрямували до виходу із зали, було чути тихі голоси:

—Туди, де страху нема?
—Фухх, слава богу, ця очкаста відпустила нас раніше. Я думала, помру.
—Мені взагалі не подобається пісня.
—Не помреш. Сьогодні ще етикет.
—Ханно, підемо до бібліотеки?
—Тссс, не говори так голосно!
—Ну нарешті хтось сказав, що цей рядок не римується!
—Звісно, підемо
—Справа не тільки в цьому, Люсі.
—Я так рада, що місіс Пеннінгтон відпустила нас раніше! Можна погуляти.
—У чому ж іще справа?