Зірки

Аврора прокинулася від сліпучого сонця в очі, рознісся звук квапливої ходьби сходами, усі вже збиралися на сніданок.
Вона безтурботно стягнула з правого зап'ястя гумку й зав'язала розпатлане світле волосся в недбалий хвіст.
Встала з ліжка, похитнувшись через затерплі ноги, і потягнулася за сукнею, що висіла на гачку.
Довелося втягнути ребра, їй здалося, що її зараз знудить.
На кого шили цю сукню? Чи тут на всіх дівчат один розмір?
Вона вдихнула повітря й, напруживши плечі, почала взувати туфлі.
Що ж, дякувати хоч взуття нормального розміру.
Дівчинка взяла зі столу ключ і вийшла з кімнати, підштовхнувши двері ногою, провернула замок ключем рівно один раз і попрямувала сходами до їдальні. Ключ теліпався в кишені на стегні сукні.
У їдальні пахло ягідним компотом.
Майже ідентичним до того, який варила бабуся.
Намагаючись зберегти обличчя, вона попрямувала до столу видачі сніданку.
На підносі стояв скляний стакан із гарячим компотом і біла глибока тарілка з якимось кремовим супом. Типу, грибним.
Аврора була невибаглива до того, що жувати. А враховуючи те, що вчора вона пропустила і обід, і вечерю, вона була готова їсти що завгодно.
Стиснула пальцями краї підноса й попрямувала в бік зали, де, здається, сиділи діти її віку. У самому кутку наодинці сиділа дівчинка, яку Аврора вчора зустріла в коридорі.
Вона помішувала ложкою тарілку із супом. Її волосся було заплетене у дві акуратні косички.
Але їй привітливо помахала якась руда дівчинка з-за переповненого столу й указала на місце біля себе.
Аврора усміхнулася й сіла біля неї, обережно поставивши піднос на стіл.
Руда дівчинка одразу голосно почала:
— Привіт! Ти новенька? Я Мейсі.
Аврора кивнула:
— Так. Аврора.
Не встигла вона договорити, як до зали зайшла директорка.
Усі різко підвелися зі своїх місць і схрестили руки за спиною.
Аврора на секунду завмерла, а потім повільно підвелася, прийнявши таке саме положення, як і решта. Пролунав жіночий голос:
— Доброго ранку, учениці.
Гучним хором пролунали дитячі голоси:
— Доброго ранку, Пані Маргарет.
Аврора аж скривилася від того, наскільки голосно вони це сказали. Але теж відкрила губи, беззвучно вдаючи, що скандує разом із ними.
Директорка повільно попрямувала в бік столу, за яким сиділа Аврора. Але їй було не до неї. Вона хрипко промовила:
— Мейсі, ти перевірила всі кімнати?
Це запитання було не для всієї зали. Просто особиста розмова, але Аврора, звісно, почула.
Мейсі з тремтячими губами відповіла:
— Так, Пані Маргарет.
Директорка кивнула й поправила на її сукні білий комірець, а потім повільно відійшла.
Ставши просто посеред зали, вона розслабила руки вздовж тіла й з усмішкою сказала:
— Подякуймо Богові за нашу їжу.
Дівчатка в залі буквально вмить склали руки в замок.
Здалося, ніби навіть стіни затрусилися від їхнього синхрону.
Аврора теж повільно переплела пальці, підозріло свердлячи директорку поглядом.
У вухо вдарив черговий гомін:
«Слава Тобі, Господи, за їжу й питво! Амінь».
Аврора, лише отямившись, спробувала встигнути за їхніми синхронними голосами. Не вийшло.
Після, без будь-якого сигналу, вони з гучним звуком плюхнулися на дерев'яні лавки, а потім узяли ложку в праву руку, дивлячись прямо.
Пролунав голос:
— Смачного, діти.
Після всі взялися до сніданку.

Після сніданку Аврора мовчки пішла за Мейсі, вона ж точно знає, що і як.
А ще, здається, якщо її рот не зайнятий їжею, вона його взагалі не закриває й за нагоди розповість більше, ніж ви можете собі уявити.
— У нас по 5 уроків щодня. Спочатку йдуть загальноосвітні дисципліни. Типу граматика. А потім хор, малювання. Кожен урок триває приблизно 20 хвилин. Після їх закінчення у нас обід. Потім — вільний час. Можна піти до бібліотеки. Домашнього завдання немає. Натомість ми читаємо.
Ну-у-у, а тих, хто вирізняється, зазвичай кличуть на додаткові репетиції хору. Наприклад — мене. Потрапити до основного складу — це привілей. До нашої школи часто приїжджають депутати, щоб перевірити обстановку, і ми щоразу зустрічаємо їх піснями. Це традиція.
Дівчинка років семи з темними косами, проходячи повз, пробурмотіла:
— Ми не маємо права на голос. Але навіщось співаємо.
Мейсі здригнулася.
— Не звертай уваги. Це Флора.
Коротко відповіла Мейсі.
Уроки пролетіли непомітно. У голові раз у раз крутилася фраза Флори. Замість звичних Аврорі математики чи англійської, якої її навчала бабуся, тут були прописи, малювання, ну і хор, як казала Мейсі.
Уроки вела мила старенька, здається, її звали Хлоя. Повненька бабуся з каштановим волоссям до плечей і крихітними золотими сережками у вухах. Одягнена вона була в коричневу довгу спідницю, чорні туфлі та білу сорочку з коміром у рюші.
На хорі Аврора стояла в задньому ряду разом із тією дівчинкою, яку сьогодні бачила в самому кутку їдальні й учора в порожньому коридорі.
Та співала синхронно з іншими, але Аврора чула її голос сильніше, ніж решти.
Після уроку вона спробувала з нею познайомитися:
— ... Привіт! Я бачила тебе в коридорі вчора ввечері, ем... Я...
Але та, ніби й не почувши, зникла за рогом сходів.
Дівчинка роздратовано зітхнула й попрямувала в бік бібліотеки.
Дорогу їй підказала Мейсі.

Аврора сіла в затишному кутку бібліотеки, взявши навмання кілька книжок.
Усі були написані французькою або німецькою, очевидно, Аврора їх не вивчала.
Як і решта дівчат.
Книжки, що були написані звичною мовою або хоча б англійською, становили зовсім невелику кількість. І це були або Біблії, або щось типу «Обов'язок шляхетної дівчини», «Як заслужити повагу суспільства», «Як повинна поводитися юна леді», ну і найулюбленіша Аврори — «Ідеальна дружина: виховання починається в юності».
Вона зітхнула, розставила їх назад на свої місця й згадала про можливий порятунок — як не зійти з розуму.
Ту тоненьку стежку до озера, яку вона бачила вчора ввечері з вікна.
Але перед цим вона зайшла до своєї кімнати.
Звісно, у кожної дівчинки в кімнаті мали лежати Біблія, тканина та голки. Тому що шити — це ще одна хороша навичка для нормальної жінки.
Але Аврорі це було потрібно точно не для того, щоб зашивати шкарпетки своєму чоловічкові чи шити костюми дітлахам.
Вона витягла з висувної шухляди під столом шматок темно-синьої тканини, чорну нитку й голку.
Аврора стягнула із себе сукню й нарешті змогла вільно вдихнути повітря. На талії залишилися червоні сліди через те, що корсет, хоч і м'який, надто сильно стискав тіло.
Вона вільно плюхнулася на ліжко й піднесла до губ сукню.
ВЖУУУУХ!
Вона трохи надкусила тканину сукні на спині, а потім ще злегка розірвала її пальцями.
Піднесла тканину до розірваної частини й прикинула ескіз.
Потім вона взялася шити, її рухи були чіткі. Бабуся теж учила її шити, але не для вищеперелічених... випадків?
Аврора шила великі простирадла, скатертину на стіл. Вони жили далеко від міста, і найчастіше все доводилося виготовляти самим. Лише раз на місяць вони їздили за продуктами щоб купити гречки, інших круп і борошна.
Спогади спливали в голові, Аврора навіть не помітила, як уже закінчила свою справу.
Сукня не стала виглядати гірше, ніби так і було. Шматочок тканини був майже ідентичний кольору сукні.
Вона обережно склала голку й нитки до шухляди, тихо зачинивши її, і потягнулася до сукні.