Ранок

Почулося знайоме: «Дзень, дзень, дзень» — бабуся знову стукала ложкою по каструлі.
— Прокидайся, чай охолоне, поки ти на ноги станеш!
Втім, вона завжди відрізнялася від спокійних і милих бабусь.
Дівчинка потерла очі долонею, а бабуся хрипло засміялася:
— Квіточко моя, у тебе волосся, як у Баби-Яги після ядерного вибуху. Іди приведи себе до ладу!
Вона усміхнулася й, похитуючись із боку в бік, попрямувала скрипучою дерев'яною підлогою до кухні, наспівуючи собі під ніс.
Аврора повільно підвелася на ноги й одразу скривилася від скрипу дощок.
— Скільки ж поколінь пережив цей будинок...
Пробурмотіла собі під ніс і, зітхнувши, попрямувала до ванної кімнати.
Взяла зубну щітку, пасту й почала чистити зуби. Підійшовши до дзеркала, заплуталася в ногах і ледь не впала.
Хоча волосся було заплутане ще більше.
Вона потягнулася до гребінця в тумбочці, провела ним по волоссю й мало не вдавилася від болю.
Чому не розчесалася перед сном? Ну звісно... ліньки було. А тепер стій і намагайся привести до ладу це пташине гніздо на голові.
На кухні пахло свіжоспеченим яблучним пирогом, над двома іржавими чашками чаю здіймалася пара, а з відчиненої кватирки віяв прохолодний літній вітер.
Бабуся усміхнулася й плюхнулася на дерев'яний стілець.
— Дорога, у тебе на підборідді зубна паста. Ти що, кріт сліпий, не помітила?
Вона відкинулася на спинку стільця й засміялася, витираючи сльозу зі щоки.
— Твій улюблений яблучний пиріг, сідай! І чай із медом.
Аврора усміхнулася, обережно сіла навпроти бабусі, провела пальцем по підборіддю й витерла слід від зубної пасти.
Бабуся підсунула до неї чашку чаю, а на маленьку тарілку з дорогої колекції Royal Crown Derby поклала шматок пирога й усміхнулася.
Дівчинка кивнула, взяла тарілку, покрутила виделку в пальцях, і вони обидві взялися до сніданку.
Бабуся повільно жувала й крізь це почала бурмотіти без упину:
— Поки не доїси, з-за столу не вийдеш. І так худюща, он уже ніжки, як сірники!
...
— Пів ночі з книжкою сиділа, а тепер очей розплющити не можеш.
...
— Меду передай. Ай, сама дотягнуся.
...
— Не плямкай!



Після сніданку Аврора прибрала зі столу й перемила весь посуд, незважаючи на невдоволені протести бабусі.
— Я сама приберу, сама!
Дівчинка підійшла до бабусі, яка все ще бурчала собі під ніс, і поклала долоні їй на плечі.
— Погодуємо вуличних котів?
— Погодуємо. Мені на території будинку й однієї худющої вистачає, хай хоч коти добре їдять.
Аврора всміхнулася й побігла до своєї кімнати. Накинула кофту, яку бабуся зв'язала їй ще багато років тому, на десятиріччя. З часом вона розтягнулася й трохи пошарпалася, але спогади залишилися.
Дівчинка підтримувала бабусю під лікоть, поки вони йшли до свого улюбленого місця — великої яблуні у дворі. Пташки весело співали.
— Послухай, принцесо, здається, нове гніздо. Хоча мене й те, що в тебе на голові, цілком влаштовує.
Бабуся хрипло засміялася й потягнулася до пакета в руках Аврори.
Кілька кошенят одразу підбігли до них, почувши шарудіння пакета.
Вони насипали корм і налили молока в іржаві мисочки. Кошенята відразу замуркотіли й почали їсти.
Бабуся раптом похитнулася й закашлялася.
— Кхе-кхе... Ой... старість — не радість. От коли я по...
Аврора одразу відмахнулася й підтримала бабусю за плече.
— Обережніше. Краще подивися на те кошеня. Його раніше не було. Яке ж воно миле.
Бабуся ще раз кашлянула й усміхнулася.
— Так. Назвемо його Беконом.
Дівчинка награно ахнула й голосніше відповіла:
— Та в нас уже і Сирник, і Шпрот, і Кабачок! Бабусю, ти що, нормальних імен не знаєш?
— А ти вченого не вчи. Бекон — значить Бекон.
Аврора м'яко усміхнулася й поклала голову на плече бабусі, відчуваючи запах борошна й ванілі, яким просочився її одяг.