Глава XII

«Деміане, прокидайся! Деміан! Вставай!» — ранок почався з головної болі, яку влаштував дракон, який вирішив пострибати.

— Встаю вже, припиняй активний спосіб життя, — в перший робочий день хлопець вже не виспався. — До початку робочого дня ще чотири години, чому я повинен так рано вставати? — перевертень попрямував до ванної кімнати.

«Я б подивився на тебе, коли ти спиш протягом сімнадцяти років, це якщо урахувати твій теперішній вік, а якщо врахувати минулі життя, то близько тридцяти тисячі років», — перед сонними очима Деміана з'явилась картина щасливого велетенського дракона, який нахожував кола легким галопом.

— Рею, помовчи, я нічого не пам'ятаю з твоїх минулих життів, ти ж так це називаєш, — нова спроба вгадати ім'я і знову мимо, важкий хвіст вдарив по підлозі у підсвідомості.

«У тебе прекрасна дедукція та інтуїція, а не можеш вгадати ім'я старого товариша», — дракон зробив вигляд, що образився скрутившись калачиком, поки хлопець приходив у себе після дзвону у вухах.

— Немає жодних доказів моєї реінкарнації, тільки твої слова про твій вік, — хлопець вмився прохолодною водою, переводячи погляд на своє відображення у дзеркалі. — Динарі! Щоб у тебе вся луска повідпадала, це що таке?! — замість золотих очей були червоні райдужки з переходом у жовтий.

«От одразу ім'я моє згадав, а то якийсь Домінік, Рей. До речі, луска не тільки у мене відпаде, а й в тебе, ми один організм», — дракон лежав з усмішкою переможця.

— Мені начхати, повертай мій колір, — наказував Деміан, стискаючи край раковини, в той час дракон був притиснутий головою до землі, викручуючи шию.

«Де ти такому навчився? Робив ти таке років двісті п'ятдесят тому, я тоді когось у фонтан кинув», — Динарі пригадував події тої ночі, води біля ніг було багато.

— Не знаю я, вибісив ти мене, — тільки Деміан почав заспокоюватись, колір очей повернувся до звичного.

«Так що там з нашим керівництвом?» — дракон забув як його тільки що притиснули і знову почав бігати по простору.

— Мені ніхто не писав, схоже дізнаємось вже на місці, — хлопець з ванної пішов на кухню, заварити собі каву, залишки якої знайшов в одній із шухляд. — Не завадило б привести дім до ладу, — Деміан обвів поглядом дім, який з кожним днем ставав все гіршим, буде диво, якщо він простоїть ще рік.

«Ти хоч запаси старців використовуй. Дарма вони гроші накопичували, щоб після їхньої смерті вони втрачали свою цінність?» — дракон казав розумні речі, з часом будь-яка валюта втрачала сенс.

— Ти кажеш, що спав, але про ведмедів, будинок та їхні накопичені гроші ти знаєш. Розказуй, що ти приховуєш, — взявши склянку з кавою, Деміан розмістився на дерев'яному стільці закинувши ногу на ногу.

«Добре, я не спав. Проте у своє виправдання скажу, хоч ти активно не міг мною користуватись, але деякі наслідки у тебе були. Я за всім спостерігав, але основні функції, як говорити, ходити і перевтілюватись з'явились тільки зараз. А якщо враховувати роки мого псевдо сну, то ти старієш, Деміане. Колись ти легко мене пробуджував», — замість бігу дракон перейшов на ходу, але все так же по колу.

— Якщо ти кажеш правду, то краще мені самому згадати всі тонкощі, а не слухати тебе, — роблячи останній ковток кави, Деміан відсунув від себе склянку. — Потрібно речі розібрати, а потім на роботу пройдемось.

До початку робочого дня залишала година, саме час виходити на ранкову прогулянку до поліцейського відділу. Не завадило б завітати до генерала з парою питань. На подвір'ї ще зима, великий шар снігу, наметений за ніч тому доказ, не дарма хлопець вийшов раніше.

Не дивлячись на страшний холод люди викочували свої вагонетки з продукцією, які враз розкуповували. На зустріч йшли такі ж робітники як Деміан, тільки з більш суровим виразом обличчям, або точніше сказати невиспаним. Дорога на роботу для кожної людини різна, хтось користується автомобілем або йде пішки, багато варіантів пересуватися засніженим лісом не було. Під час свого шляху багато людей слухають музику, підкасти або аудіокниги, щоб розслабитися або підготуватися до робочого дня. Прибувши на роботу, кожна людина яка зустрічалась хлопцю буде починати свою робочу діяльність виконуючи свої завдання, спілкуватися з колегами, проводити зустрічі або займатися іншими справами. Деміан же віддавав перевагу тиші, хоча дракон не давав заскучати, влаштовуючи невеликий урок з минулих життів.

П'ятнадцять хвилин до початку зміни, а приміщення порожнє, тільки стукіт годинника у холі відбивається від голих стін коридору. Деміана ніхто не зупинив при вході, бо там елементарно не було охорони, хоч заходь і бери що душі приглянеться. Біля кабінету генерала також нікого не було, постукавши у двері почувся перший голос за декілька хвилин:

— Заходь.

— Доброго раночку, пане генерале, Деміан Уінн до ваших послуг, — хлопець перебував у веселому настрою, не дивлячись на початок ранку з моменту пробудження.

— А, це ти, — старий підняв очі на хлопця, після чого повернувся до паперів. — Не очікував від тебе пунктуальності, — Деміан пропустив ці слова повз вуха, без дозволу сідаючи у крісло перед столом генерала.

— Не будемо марнувати ваш час і мій, хто його знає скільки нам залишилось, перейдемо одразу до діла.

«Хлопче, я тебе обожнюю! — Динарі заливався сміхом. — З твоєю можливістю реінкарнації говорити про роки життя це щось неймовірне!» — новий спалах сміху вдарив по вухах, Деміан трохи посміхнувся з іронічності ситуації.