Глава X

Тільки Анастас збирався відкрити рота, двері госпіталю відчинили ногою, ледве не відірвавши їх з петлями. У приміщення влетіла Шерон, кидаючись на оленя з обіймами:

— Ти живий! Навіщо ж нас так лякати, більше тебе одного у бібліотеку не відправлю, — лисиця ледве не розціловувала хлопця, все ж таки згадуючи свого ревнивого нареченого. — У мене вже навіть кандидат є — Сандра.

— Хоч би приховувала своє вороже ставлення до неї, — Фьоула зачинила за собою двері, скриваючи їхню розмову від небажаних відвідувачів.

Пантера не звертала уваги на відношення Шерон до Сандри, дівчина сама почала від неї віддалятись, проводячи більше часу з Бейлі. Сова останнім часом взагалі не контролює свої думки, рухи, слова. Все більше свідчень, що її внутрішній звір виходить з-під контролю. Шерон з першої зустрічі відносилась до неї насторожено, постійно підколювала, напрошувалась на бійки, тепер справа дійшла до жертвоприношення.

— Так хто тебе викрав? — Деміана не цікавила присутність дівчат, він хотів почути те, на чому їх перервали.

— Тут така справа... Я не бачив обличчя, тільки пам'ятаю, що поранив, — Анастас ніяковів від думки, що ввів друга в оману.

— Байдуже, кажи хоч прикмети, — хлопець сумував за другом, тому погрожувати не збирався, перевертень і так багато пережив за останню добу.

— А зараз ти будеш кричати, — передбачав майбутнє Анастас. — Я зміг нашкодити, покалічивши руку, а яку саму не пам'ятаю.

Деміан було відкрив рота, і закрив його, стримуючись, оленя не можна зараз турбувати. Зробивши глибокий вдих, на видиху він промовив:

— Я сподіваюсь ти зможеш хоч приблизний зріст впізнати, чи статуру? — Анастас активно закивав.

— Він був приблизно...

— Тихо, — вказала Фьоула, помітивши за матовим віконцем на дверях госпіталю силует, всі змовкли.

Шерон відірвавшись від перевертня, тихо підходячи до виходу. Дівчина була впевнена, що за ними хтось є, одразу ж відчинила двері. З того боку почувся виск Сандри, за її спиною стояла вся їхня компанія.

— Де він? — одразу до справи перейшла лисиця.

— Ти про кого? — з-за спини вийшла Віві. — О, Анастасе, ти отямився. Як себе почуває?

— Ох, Ві, як я вас давно не бачив. Мені вже краще, ще трохи і був би я одноруким, — Анастас намагався усміхатись, проте очі були втомлені.

— Так ти когось шукала? — запитала Кейт, заходячи слідом за іншими.

— Нас підслуховували, прямо за дверима. Як взагалі можна з такої відстані почути, я не розумію, — руда лисиця рахувала кроками відстань між ліжком Анастаса та дверей. — Десять метрів, можливо трохи більше, у нього повинен бути неперевершений слух.

— Брате, ти нарешті знову з нами, — Андре доторкнувся то ноги оленя через покривало, виражаючи підтримку, поки Шерон перебувала у власних роздумах.

— Так що там з прикметами? — Деміан не відчепиться, поки не дізнається хоч щось.

— Трохи вищий за мене, в плечах мабуть як Андре, але в той же час він худорлявий. Поки я відбивався у нього була задишка, але якось він мене вирубив, — Анастас доторкнувся до потилиці, де відчувалась гематома.

— Що перший, що другий відповідає твоєму опису, ми крутимось на одному місці, — підбив підсумок юнак, відкидаючись на спинку дерев'яного стільця.

— Я щось пропустив? — олень нічого не розумів із сказаного другом.

— Тільки те, що діти зникають, Деміан вирішив розслідувати це діло, і Шерон юний агент слідчого відділу, а так нічого особливого, — вимовила Ліна, як щось буденне.

— Навіть не хочу знати подробиць, потім якось хтось з вас розкаже, зараз нічого не бажаю чути, — парубок тільки отямився і на нього одразу такий шквал питань та інформації навалюється.

— Я розумію, ти втомився, але розкажи, чому коли ми тебе знайшли у ямі тебе було два? — Віві згадала момент, як копія Анастаса розчинилась у повітрі.

— А потім як повернулись, то тебе вже не було, — додала Ріна.

— Так ви про нього кажете? — хлопець вказав на протилежну ширму із-зі якої вийшов ще один Анастас.

— Чи ви про нього? — олень, який тільки що з'явився на протилежному боці, показав за спину Деміана.

— Досить вже дуркувати і лякати дівчат, — хлопець помітив збентежені погляди у Кейт та Сандри, інші ж вже бачили декількох Анастасів одночасно, а деяких це просто вже не здивувало, від їхньої компанії можна очікувати все, що завгодно.

— Мене кинули десь у лісі, отямившись я потроху йшов назад, попутно розмовляючи з самим собою. А потім як хтось відповість, я обертаюсь, а там «я» стою. Поки всю ніч я прямував, то встиг зрозуміти, що це мої особистості. Якщо більш детально, то це мої клони, тільки у кожного своє розуміння ситуації та думки, — Анастас клацнув пальцями і дві його копії розчепились у повітрі.

— І скільки ти їх нарахував? — поцікавилась Фьоула.

— Близько пів сотні, — хлопець говорив так, ніби це якість пустощі, наявність п'ятдесяти різних особистостей Анастаса бентежило компанію.

— Що ми тепер маємо, дивакуватий хлопець зі своєю фобією, любителька ножів, провидиця і тепер ще олень з великою кількістю двійників та дівка з пістолетом, — перераховувала Сандра, хоч всі давно вже запам'ятали їхній склад компанії.