Глава VII

Всі думали це розіграш, але коли у чоловічому гуртожитку з'явився директор зі своїм секретарем, зрозуміли, що це не жарти. Єнотів все ж таки виганяли, поступово вони віддавали вкрадені речі власникам, так до Віві повернулись її пензлі вищої якості, золотий гребінець Ріни, бездротові навушники Ліни та навіть рукавиці Деміана. Чесно кажучи, він про них вже забув, у нього були новесенькі, подаровані Фьоулою, проте старі все ж таки прийняв назад. А до сорок повернувся цілий ювелірний магазин, якщо вірити перевертням з жіночого гуртожитку. Вже у вихідні про братів Стрід ніхто не згадував, хіба що як злодіїв.

Залишилось три тижні домашнього арешту Деміана, його друзі кожного ранку дуже тяжко вставали з неприхованою заздрістю до хлопця, той все знав, нічого вчити не потрібно, та й спав скільки схоче, проте він і не страждав безсонням. Повернення Андре з Анастасом набагато полегшало життя дівчатам, що повністю конспектували лекції, а тепер можуть знову почати скорочувати слова для свого комфорту. За вихідні все прийшло до норми, не враховуючи знову звалену документацію на Блу, приєднання нової учениці, призначення нового президента школи, вилучення одразу трьох перевертнів із закладу, та листи від поліції з проханням пояснити, чому їм не повідомили про злочинців у школі, а все вирішили власноручно. Яка б країна не була, поліція всюди однакова, лише робить вигляд своєї праці, проте цього разу ніяк відчепитися не можуть, з кожним днем все більше і більше листів, навіть з різних районів Даркволту. Флоті знає тільки одне місце для всіх аркушів — смітник. Були і гарні новини, Деміан не створював нових проблем, що полегшувало роботу, крім того секретар вирішив скористатися пропозицією парубка. До превеликого подиву Блу, юнак у свої сімнадцять років непогано оформлює звіти, у результаті чого йому залишається поставити печатку, яка повинна знаходитись у директора, але той довірив її своєму помічнику, щоб не турбували по дрібницям. З кожним днем терпіння секретаря закінчувалось, на вигляд тихий і безхарактерний, але у думках кожному має що сказати, саме це у середу помітив Деміан, коли Флоті знову попросив допомоги, а хлопцю нічим було зайнятись під час арешту. На лекції не можна, а ось відвідування адміністрації школи ніхто не забороняв.

— Блу! — зі стаціонарного телефону різко почувся голос Іоана, секретар ледве здригнув, вже звик. — Відміни всі зустрічі зі спонсорами, мені потрібно відлучитись на декілька днів, ти як завжди залишаєшся придивлятися за школою, — тільки пролунали останні слова, Флоті стиснув кулаки.

— І коли ж він вийде з кабінету? — поцікавився Деміан, бо все ж таки є те, чого він не розуміє, логіку їхнього директора. — Не було ж сенсу тебе лякати через декілька слів, які можна було промовити при зустрічі, він же повз нас буде йти.

— Як би ж то я знав, він н-непередбачуваний, — дельфін тяжко видихнув. — Ти зможеш допомогти якщо що у ці декілька днів? — з допомогою Деміана все виконувалось набагато швидше та без перевтоми.

— Я не проти, — на обличчі хлопця з'явилась загадкова посмішка, у Деміана було одне припущення стосовно секретаря, але це потрібно ще перевірити.

По завершенню допомоги секретарю, Деміан легкою ходою пішов до гуртожитку, де вже мали бути Андре з Анастасом. Одразу ж зі свого кабінету вилетів лев, попутно спіймавши невдоволений погляд дельфіна, який у свою чергу отримав самовдоволену посмішку, вслід директору полетів дирокол, який з глухим стуком впав на підлогу.

У гуртожитку вже сиділи не тільки Андре з Анастасом, а й дівчата, не було тільки Віві та Фьоули, у них ще не закінчилась остання лекція. Кожен займав своє почесне місце, в особливості сокіл, якому дуже приглянулась тумба біля ліжка, хоча місць вистачило б на всіх, проте той продовжував на ній сидіти, кожного разу вражаючись тому, як вона стійко витримує його вагу.

— Так на якій лекції вони затримуються? — перепитав Деміан, випадково прослухавши розповідь Кейт.

— Історія, — повторила Кейт без агресії, що її не слухали. —Могила завжди затримує, і мені їх дуже шкода, тому раджу приготувати заспокійливе.

— Настільки все погано? — поцікавився Анастас, зазирнувши в зміїні очі.

— Могли б хоч декілька разів забігти на лекції, хоча кожного разу вони перетворюються на семінар, — знизувала плечима Ріна.

— Мені б вона не завадила, але нервова система також не буде зайвою, тому відмовлюсь, — втрутився Андре.

— Світока, ненавиджу її! — з криками до кімнати забігла Віві, кинувши свій рюкзак на підлогу.

— Що сталось? — спокійно уточнював Деміан.

— Вона мало того, що до Фьоули з Шерон причепилась, так ще й мій блокнот розірвала! — всі присутні у кімнаті ніколи не чули, щоб тихий голос лисиці міг підійматись до високих тональностей.

— Поясни нормально, — хлопцю довелось заспокоїти дівчину холодним тоном, супроводжуючись склянкою води від Ліни.

— Урок історії, ця верблюдиця як завжди замість пояснення матеріалу почала нас опитувати, божевільна. Я сиділа окремо від Фьоули, десь у кутку аудиторії, вона почала все ближче підходити, бо голос кожного разу ставав гучніше. І тільки я здійняла голову, як вона вже стоїть переді мною, і вихоплює блокнот. Я між іншим, домальовувала тигра, якого бачила уві сні, цей малюнок я робила тиждень. А вона перекреслила всі мої старання за декілька років, той блокнот мені ще у молодшій школі подарували. Так Світока ще й збирається скаржитись директору, — потік емоцій Віві було не зупинити, залишалось тільки слухати.