Глава І

Місяць навчання пройшов відносно спокійно, якщо не враховувати випадки коли Деміана зачиняли у його кімнаті в гуртожитку, через що доводилось декілька разів вибивати двері, що тягнуло за собою декілька вироків від вахтера. У школі поки хлопець не вдарив книгою та тацею для їжі ніхто навіть не намагався дотримуватись умов не торкатися Деміана. Одного разу в обідню перерву парубок стояв подалі від усіх з металевою тацею у руках, чекаючи своєї черги. При його неприязні до дотиків у Деміана добре розвинене відчуття аури, коли він зайшов до їдальні нікого поруч не було і не відчувалось. Але позаду відчувалася помаранчева аура, що наближалась до спини хлопця. Якби не швидка реакція Деміана, то хлопець лежав би на підлозі у конвульсіях, хоча він і так на підлозі, але непритомний. Як тільки хлопець відчув ауру поруч з широкими плечима, одразу ж перехопив у повітрі ще пусту тацю і з розвороту добряче луснув перевертня-єнота по обличчю, але не розрахувавши сили, перевертень не тільки відлетів, а й впав без свідомості. Юнак підняв очі на ще двох єнотів, що були ідентичні тому, що впав. Коли хлопці оговтались, то пішли в атаку, Деміану залишилося тільки тяжко зітхнути.

— Пльоцко, Польцо, давайте ви заберете свого брата і підете від гріха подалі, — запропонував Деміан, махаючи тацею у бік виходу.

— Менше з себе загадкового вдавай і веди себе нормально. Та дай вже доторкнутись до твого звіра, — Польцо кинувся на Деміана, який увернувся і вдарив тацею у поперек, поки другий брат намагався привести до тями третього.

— Легше стало? З твоєю помаранчевою аурою тільки у поперек і бити, — хлопець намагався вирівняти тацю, яка вже після двох ударів була погнута, якщо зробити третій удар, то їдальні повертати нічого буде. — Давай ще раз вдарю, може вирівняю трохи і аура твоя трохи прокачається, бо твоєму братові, здається, не дуже кортить потрапити під гарячу руку, — у відповідь Польцо плюнув під ноги Деміану, допомагаючи наймолодшому брату підняти старшого.

Єноти швидко вибігли з їдальні, Деміан вже звик до їх витівок, як раз таки вони постійно зачиняють його двері ззовні. Нічому їх життя не вчить, вибиваючи двері з ноги, великий шматок дерева відлітає у перевертнів, завдаючи сильних тілесних пошкоджень, за що дуже часто опиняється у директора, якому не сподобався Деміан з першого погляду. А Блу ще більше шкода, бо за кожну витівку хлопця потрібно робити звіти і статистику навчального процесу, чи не завдають шкоди іншим такі погроми від Деміана. Як компенсацію для дельфіна юнак приносить йому побільше води, бо той завжди бере настільки мало, що навіть на половину дня не вистачить.

У Деміана не тільки з єнотами були непорозуміння, а ще й з цікавою парою очей, що постійно спостерігала за діями кожного з бійки, але за парубком найретельніше. На уроках він їх не зустрічав, виходить вони з іншого класу. Частіше за все видно тільки блакитно-зелені очі за округлою оправою окулярів та спину, яку прикривають довгі каштанові з переливом фіолетового волосся. Поруч із нею змія та сокіл, які не помічають поглядів своєї подруги у бік хлопця. Соколом був хлопець з світло русявим волоссям, зріст приблизно як у Деміана, сто вісімдесят сантиметрів. М'які риси обличчя, що гармонійно виглядають з блакитними очима. За невеликий період часу Деміан помітив, що більша частина перевертнів у школі полюбляють спортивний та вільний стиль одягу. У діловому, стриманому стилі не часто зустрінеш, але довговолоса дівчина завжди дотримується власних принципів на рахунок класичного стилю одягу. Кобра була з карими очима в яких ледь було видно вертикальну зіницю ока, але частіше дівчину можна побачити у лінзах, щоб не лякати оточуючих. А от з іклами нічого не поробиш, тільки довжину можна трохи приховати. Волосся у перевертнів переважно темне, що не обійшло стороною кобру, каштанове волосся трохи прикривало плечі. Зростом змія нижче від парубка, поруч із ними, але вища за темноволосу.

— Деміане, може вже вирівняєш тацю? — позаду почувся теплі нотки голосу тітки Матильди, малайський ведмідь, жінка працювала на роздачі їжі у шкільній їдальні.

— Я вибачаюсь за це неподобство, в мне нічого іншого у руках не було, — хлопець одразу поквапився вигинати тацю у її первісний вигляд, після чого передав її жінці, років п'ятдесяти у якої на обличчі не можна було не помітити зморшки.

— І довго ти збираєшся так захищатись? — цікавилась жінка, накладаючи у тарілку свіжий овочевий салат зі шматочками відвареного курячого філе.

— Тітко Матильдо, ви не знаєте у якому положенні я знаходжусь. Я намагався їм пояснити словами, але вони не зрозуміли, хоч це все заради їх безпеки, — спокійно відповідав Деміан, наливаючи свій улюблений холодний чай з м'ятою.

— Ти правильно говориш, мені тебе не зрозуміти, але будь обережнішим, твої часті появи у директора можуть погано закінчитися, — порадила Матильда, віддають тацю хлопцю не торкаючись до рук Деміана.

— Не хвилюйтеся так, ваш директор не такий страшний, дуже весело його дратували, — усміхнувся хлопець у відповідь на тяжкий видих жінки.

Забравши тацю зі своїм обідом парубок вирушив у бік порожнього стола, який спеціально залишають пустим, бо через цей стіл вже також була сварка, хоча її навіть бійкою назвати складно. Дівчини двійнятка, ласка та норка, так і хотіли його облапати, протягом хвилини з їх вуст лунало більше десяти питань, забиваючи баки Деміану, але той не піддався на їх витівки, ігнорував та закривався книгою від рук дівчат. Терпіння хлопця не залізне, тому на всю їдальню роздався гучний гуркіт, Деміан вдарив книжкою по столу, що привернуло увагу всіх присутніх та відвадив приставучих перевертнів. Проте оточуючих скоріше зацікавило те, як від столу відвалився шматок дерева по якому книгою вдарив хлопець, ніж сам звук удару. І звичайно ж після того випадку Деміан побував у найкращого, ні разу не дратівливого, директора, якого не вистачило навіть на десять хвилин лекцій з приводу поведінки. Цього разу обід пройшов спокійно, не враховуючи єнотів, може тоді під час навчального процесу його вдача також допоможе.