Глава IX

— Не може такого бути, — не повірив словам Шерон Андре.
— Андре, його дійсно тут немає, тільки відкриті книжки і залишились, — підтверджувала Ріна з того боку слухавки.

— А що, Андре, хвилюєшся за свого голубчика? — підколювала сова, збираючи з усіх присутніх засуджуючий погляд.

— Сандро, зараз не та ситуація, щоб жартувати, — попередив Деміан, розгнівано дивлячись на здивовану дівчину, судячи з усього вона не усвідомлювала про що говорила.

«Я не хотіла, я не хотіла! Я не хотіла!» — раз за разом повторювала у голові Сандра, що сиділа у позі ембріона у темному просторі під наглядом велетенської сріблястої сови.

— Зачекайте нас, потім все обговоримо, — втрутилась Шерон, одразу скидаючи слухавку.

Ліна з Ріною кружляли навколо столу, за яким сидів Анастас, Бейлі швидко розвернувшись попрямувала до дверей. Тільки ласка наважилась розпилити порошок для дактилоскопії, пляшечка якої завжди була у портфелі про всяк випадок, щоб проявити відбитки пальців. Із-за книжкової шафи визирнула половина силуету, що пильно спостерігала за дівчатами. Не помітивши за собою кроків, Шерон повернулась, запримітивши невисокого чоловіка. Підходячи до нього, лисиця не видавала своєї присутності, хитре нутро вже зачекалось видовищ, тому почала повільно пошепки промовляти:

— Один, два, три, оченьки закрий, прийде з мафії наказ, не буде більше глаз, — останні слова були вудландською мовою, супроводжуючись з легким натисканням нігтя на шию невідомого.

У жилах застигла кров, ноги заніміли, підкошуючись, чоловіку ще ніколи не було так страшно. У спробі відсторонитися від дівчини, силует впав на освітлену частину бібліотеки, де сестри змогли впізнати обличчя прибиральника. З-за шафи виглядала половина обличчя Шерон, а точніше її чорні зіниці, які виділялись у темряві, наганяючи ще більше страху на чоловіка, який вже встиг перевернутися на спину.

«Непогано Міраї вигадав, емоції від побаченого нічим не відрізняються від його жертв», — лисиця порівнювала реакції своєї жертви з цілями свого нареченого.

— Містер Купер, з вами все добре? — на обличчі Ріни було натягнуте переживання, повернувшись спиною до столу, дівчина намагалась прикрити діяльність сестри.

— Не переймайтеся, дівчатка, я у порядку. Ось вирішив пил протерти, давно ніхто не прибирав, шар вже такий, що сніжки можна ліпити, а то цього року ще нічого не випало, — прибиральник ніс повну нісенітницю, шукаючи по кишенях ганчірку, нервово посміхаючись Ліні з Ріною, перелякано дивлячись на кам'яний вираз обличчя Шерон.

— Не будемо вам заважати, успіхів, — промовила Ліна, струсивши залишки порошку, миттєво підштовхуючи сестру у бік дверей.

Дівчата вийшли з бібліотеки, Купер з полегшенням видихнув. Здійнявшись на ноги, чоловік підійшов до столу, розглядаючи розтертий порошок. На поверхні він виглядав як сірий подрібнений пісок, застряглий у щілинах між книжками та дерев'яним столом. Набравши трохи на пальці, прибиральник почав розтирати пил, досадно цмокаючи.

«Що ж це за молодь пішла», — промайнуло у голові Купера, що дивився на зачинені двері.

Тріо перевертнів вже встигли дійти до гуртожитку, заходячи у дряхлу дерев'яну хатинку, вони потрапили до цеглової споруди. Шерон ще на подвір'ї накрила голову каптуром, ховаючи чутливі вуха від зимового вітру. Ліна з Ріною накрили голови довгим волоссям, пориви повітря потрапляли до вух, проте не так сильно, як взагалі без нічого. У бік дівчат були напрямлені погляди чоловіків, не стримуючись у своїх словах:

— Знімай давай каптур, чи обличчям не вийшла?

— Дивись, щоб я твою шкіру не стягнула, замість капюшону, — різко повернувшись промовила Шерон.

— Ти кому погрожуєш, твоє діло мовчати, — хлопцю схоже життя вже було не милим, до бога скоріше хоче.

— Не звертай уваги, нас вже інші чекають, — Ріна намагалась відтягнути лисицю, яка відступати не наважувалась.

— Йдіть, йдіть, ще зустрінемось, тоді вже не зможеш прикриватись, — перевертень ніяк не міг заспокоїтись, а терпіння у Бейлі все менше і менше.

— Що ж за токсичні хлопці пішли, — все ще не скинувши каптур з голови, дівчина підходила до язикатого. — Кажуть, що ми плітки збираємо, а як виявилось у нас є конкуренти, — залишилось декілька кроків, а нахабна усмішка перевертня ніяк не зникала, ставала все ширша.

Хлопець був на голову вищий за Шерон, проте дівчині це не завадило обійти хлопця. Майже не зупиняючись парубок отримав масивними зимовими чоботами по внутрішній частині коліна, падаючи на плитку. Не встиг він відкрити рота, як лисиця з силою притискає долонею голову до підлоги, присідаючи поруч.

— Почую ще хоч одне слово у свій бік, або до іншої дівчини буде ще гірше, — попереджувала Шерон.

— Така ж довбанута, як і твої дружки, — перевертень намагався вислизнути з-під руки, але його ще сильніше притиснули.

— Шер, досить, відпусти його, — Ліна відтягувала подругу від перевертня.

Шерон відпустила, тільки ніхто не розраховував, що вона ногою штовхне хлопця, який все ж таки поцілував підлогу.

— А ось тепер можна йти, — витрушуючи руки лисиця попрямувала до компанії, яка вже зачекалась.

Позаду залишились сестри, переглянувшись вони вдарили перевертня з обох боків кінчиком ноги у стегно, поки той ще не здійнявся на ноги. Відчиняючи двері було одразу відчутно не дуже позитивний настрій компанії, у кожного в голові промайнули найгірші результати зникнення Анастаса. Найважче було Деміану, він не думав, що перевертня викрали, як інших, а одразу замислювався над звірячим вбивством товариша, на прикладі того, що йому довелось вже бачити. Дівчата, які тільки приєднались знімали верхній одяг якомога тихіше, не порушуючи тишу, проте, якщо буде відвертим, то передчасний траур. Зайнявши свої місця на ліжках хлопців, кімнату знову огорнула тиша, не було навіть чутно дихання присутніх, поки Деміан не почав першим: