Глава V

Перший тиждень відсутності хлопців минув спокійно. Жодних бійок і конфліктів, хоч Деміан, Анастас та Андре не були хуліганами, але їх часто підколювали. Деміана за його умовну фобію, якої взагалі не існувало. Анастаса ж називали підстилкою хлопця, хоча жодного разу не було згадувань про його орієнтацію, та й хлопець нічого про це не говорив. Всі плітки пішли через випадок біля кімнати Деміана, коли той запхав оленя до своєї кімнати, після чого вони стали друзями. З приводу Андре, він взагалі запальний хлопець, косий погляд ще може спустити з рук, але слова, ніколи. Одразу починається бійка, як з Деміаном, який допомагав будити сплячого сокола, що прикидався. Деміан з Анастасом перший раз стримували себе, але терпіння не залізне, та й кулаки самі себе не почешуть, тому пару ударів по пиці іншим перевертням діставалось.

Від директора взагалі ніяких новин не було, як відправив трійку на домашній арешт, так і не зв’язувався ні з ким з них. Було тільки декілька попереджень переданих Фьоулі через Габріель — президента школи, як сполучна ланка з хлопцями. Коли закінчиться арешт вони повинні здати всі тести з предметів до яких вони готувались самостійно, щоб хоч якось загладити свою провину, але око викладачу вже ніяк не повернеш. Судячи з пліток у гуртожитку, Андре все ж таки пошкодив Віцу око, у того тепер не тільки шрам проходячи через брів, а ще помутнівша райдужка. Тепер викладач ходить з глибоким карим та практично білим оком, що тепер наганяє більше жаху, ніж раніше.

Все нібито було добре, поки на другому тижні відсутності юнаків у гуртожитку не почали ширитися новини:

— Ти чув що кобра вчинила на лекції політики? — кобр у школі було не так вже й багато, але Андре, сидівший у домашніх спортивках найближче до дверей, нагострив вуха.

— Це ж треба було додуматись, плюнути своєю отрутою до кави скорпіона, — один із перевертнів захоплювався вчинком кобри.

— Як думаєте, їй щось за це буде? — у коридорі почувся третій голос хлопця.

«Вони вирішили попліткувати прямо за нашими дверима?» — Андре не розумів їх, проте він знав напевно, що вони стоять за дверима, не може звук з іншого кінця коридору так сприйматись, не дивлячись на його соколиний слух.

— Хлопці, вам не здається, що мова може бути про Кейт? — сокіл розвернувся на кріслі до Деміана з Анастасом, що вивчають кармалійську мову.

— Давайте думати логічно, — Деміан відкинувся на спинку крісла. — У школі п’ять кобр, з них дві ще малі, тому до лекцій їх ще не допускають. Залишається троє, одна з них Кейт, — хлопець показував все на пальцях, як маленьким дітям.

— Інші двоє це Філя та Грета, — додав Анастас. — Може щоб не гадати просто напишемо їм?

— Пиши, — в один голос промовив Андре з Деміаном, у яких також з’явилась одна фанатична думка, проти якої Анастас не мав нічого проти.

Гучно видихнувши, Анастас взяв свій телефон з краю дубового стола, набираючи повідомлення в особистий чат. У них існує група, в якій присутні всі дівчата та хлопці, з обговореною назвою: «В’язні Деміана». Зрозуміло, що Деміан буде заперечувати, але проти п’яти чоловік не підеш, тому змирився.

Анастас:

«Кейт, ти нічого не накоїла? У нас у гуртожитку ходять деякі плітки, в яких фігурує кобра.»

Відповіді не було близько двадцяти хвилин, голоси за дверима вже давно стихли. Хлопці подивились на годинник, лекції вже закінчились, залишилося тільки два варіанти, дівчина лягла спати одразу після занять, або плітки правдиві і вона зараз знаходиться під гнітом директора. Анастас вже почав друкувати нове повідомлення, погрожуючи:

Анастас:

«Якщо не відповіси протягом п’яти хвилин, при цьому не візьмеш слухавку, то будете чекати гостей.»

Тільки повідомлення було відправлене, одразу з’явилась відповідь від Кейт, стисло і без пояснень:

Кейт:

«Це все Грета, я ні до чого не причетна.»

— Як інформативно, — виніс вирок Деміан, заглядаючи до телефону Анастаса.

— Чому б тобі не дізнатись у Фьоули подробиць? — натякав Андре.

— Буде час вони нам розкажуть, а зараз не відволікаємось, записуємо конспекти з того, що я продиктував, — Деміан одразу повернувся до ролі викладача, у нього непогано виходило.

— Деспот, — пробубнів собі під ніс Андре, повертаючись до свого стола.

Потім на декілька днів настала тиша, знов ніяких витівок та пліток, поки у п’ятницю знову дивним чином за їхніми дверима не збирається купка перевертнів, обговорюючи нові події. Андре сидів у навушниках на своєму ліжку, Анастас знущався нас своїм мозком, роблячи завдання з фінансової грамотності, цього разу він вирішив сам спробувати зрозуміти матеріал. Деміан сидячи на підлозі, гортав стрічку новин, вишукуючи подробиць дивних вбивств, але нічого не було знайдено у вільному доступі, лиш оголошення про виявлення трупу, жодних фото чи імен, тільки факт знахідки. Коли голоси стали гучнішими, Деміан все ж таки звернув увагу на їхніх співмешканців:

— Бачив як розмалювали вікно директора? — крізь щілину під дверима Деміан помітив зелену ауру, що належала тільки одному перевертню на їхньому поверсі — мавпі.

— Розмалювали, то м’яко сказано, у нього все вікно вкрите пташиним послідом, — від іншого перевертня вже було більше інформації.