Глава III

«Де я так в житті накосячив, щоб бути зараз у такому положенні?» — розмірковував прив'язаний до дерева Деміан, висівши вниз головою, коли знизу вверх на нього дивилась норка, ласка та лисиця.

— Ліно, ми не перестарались? — цікавилась Ріна, перевертень-норка, натягуючи канат сильніше.

— Він на це заслуговує, — підтримувала коричнева лисиця Ліну.

— Іноді мені здається, що Віві моя сестра, а не ти, — сумнівалась Ліна, переводивши погляд з рукавиць на хлопця у піжамі.

 — Благородні леді, я вибачаюсь, що перебиваю вас, але якого біса ви робите?! Ніч на дворі, я вже не кажу за свій стан, — втрутився Деміан у розмову дівчат, намагаючись вибратись.

— А він ще й не пам’ятає своєї провини, чудово! — гнівалась Віві.

— Може тому, що це не я?! — дівчата зупинились, згадуючи події сьогоднішнього дня.

Чотирнадцять годин тому, одинадцята ранку, Деміан з Анастасом виходили з аудиторії ноклінської мови, обговорюючи прискіпливого професора – Ленджа Нокла. Такий же старий викладач з сивиною, як і Овул, коала, пропрацювавший у школі сорок років. З вигляду звичайний старенький викладач, але як тільки відбуваються зміни у погоді, то ховайся в жито, він наче божеволіє. Все б було не так страшно, якби все закінчувалось на криках, це можна було б перетерпіти, але ніяк не літаючі предмети тобі у голову. В ті моменти Деміан розумів тих, кому він в обличчя кидав книжки, ложки або виделки, ножі вилітали тільки з його кімнати у гуртожитку, але ніяк не у школі. Цього разу сталося найгірше, Лендж влучив загостреною указкою учениці в око, вона звичайно була ящіркою, але те, що хвіст відростає це зрозуміло, а ось відновиться око, чи ні, то вже велике питання. Від такої кількості крові у Деміана знову запекло плече під сорочкою, він не боявся крові, але щось не давало йому спокою, якщо точніше, то його правій руці. Згодом його відпустило, проте плече пекло до того моменту, поки вони не вийшли з кабінету. Весь цей час перший ряд, четвертий стіл від вікна був залитий кров’ю разом з підлогою та речами тієї дівчини, Деміан з Анастасом як раз сиділи за четвертим столом, тільки п’ятого ряду, звідки прекрасно все було видно. Викладач вивів дівчину у коридор з її подругою і продовжив лекцію у звичному тоні, ніби нічого не сталось. З’являється питання, чому його не виженуть? Все просто – корупція, навіть у звичайній школі, директору неодноразово надходили скарги на Нокла, але кругленька сума у кишеню Іоана, і ніяких скарг ніби ніколи не було.

— Цього разу він точно перегнув, — казав Деміан тримаючись за праве плече, яке тільки почало відпускати.

— Якщо чесно, то я боявся, що ти на нього зараз накинешся, — відверто зізнався Анастас, пропускаючи інших дівчат вперед, бо вони йшли повільніше за равликів.

— Я по-твоєму скажений, щоб на всіх кидатись? — хлопець подивився на оленя, підіймаючи одну брів, відповіді не почулось. — Анастас!

— Так, схожий, — зізнався перевертень, бо не міг противитись залізному голосу Деміана. — Ти місяць кидався на людей через те, що вони просто хотіли до тебе доторкнутись, а ти в них кидав усе, що кидалось і летіло, — парубок кивнув, бо розумів як він виглядав зі сторони, але потім підняв руки у рукавицях. — А тепер ти взагалі мавпа з гранатою, і у бійку влізти можеш, тоді вже не тільки ти на горіхи отримаєш, а й інші, якщо доторкнуться до обличчя.

— Тут ти правий, не сперечаюсь, але ж Фьоула змогла якось, — нарешті дійшли до дверей, що вели на подвір’я.

— Через неї я як раз вчора знов ледь копита не відкинув, — тільки Анастас згадав вчорашні невдалі три спроби доторкнутися до обличчя Деміана, то все його тіло ніби вдарило струмом, він декілька разів піддавався конвульсіям. — І все заради того, щоб зрозуміти, що ця пантера не така вже й звичайна.

— Всі твої чотири копита на місці, чому ж тоді переживаєш, — вони зупинились біля першої лавки, одразу усівшись на неї.

— Єдиний спосіб з’ясувати, так це поговорити з нею, а ось як раз і вони, — Анастас вказав на Фьоулу у сірих джинсах з фіолетовою кофтинкою, що зовсім не співпадало з її повсякденним стилем, на руці в неї була кобра, яка обвилась навколо руки, розмістивши голову поруч з вухом пантери.

— Найкращий момент для розмови, коли у неї на плечі сидить кобра, якій я точно не подобаюсь, — Анастас посміхнувся на його слова. — Анастасе, ні. Навіть не думай. Анастасе! — перевертень-олень встав, потягнувши за собою Деміана, після чого підштовхнув того ногою у бік дівчат, до яких тільки що приєдналась срібляста сова.

«Тільки спробуй сьогодні прийти до нашої кімнати, будеш піддослідним кроликом», — Деміан направив всю злість у погляд на Анастаса, розвернувшись, направився до дівчат, які його вже чекали, зрозумівши, що йому потрібні саме вони.

— Щось потрібно? — Фьоула без привітань, одразу до діла.

— Наше знайомство було невдалим, тому пропоную все забути і почати спочатку, — у відповідь кобра зашипіла.

— Ти розбив нашому другу голову і хочеш, щоб ми пробачили тебе. Я правильно розумію? — сова, що левітувала поруч з Фьоулою, вмить стала людиною, одягнену у літню сукню з квітковим орнаментом.

— Він був не правий, але я також, коли гецнув його об стіну, — Деміан не заперечував.

— Вибачатись будеш перед ним, а не нами, — кобра перевтілилась у дівчину з карими очима і неохайним каштановим пучком на голові, одягнену у чорні карго штани з обтягуючим світлим топом, трохи вища за Фьоулу з совою.