Глава II

— Що ти взагалі коїш?! Ти розумієш які потім плітки ходити будуть?! Мені вони триста років не здались, випусти мене, — Анастас ходив з одного кута кімнати до іншого, періодично натискаючи на ручку дверей, ніби вона сама б відчинилась за цей час.

— Відповідай на мої питання, що ти відчув коли потиснув мені руку? — Деміан протягом п’ятнадцяти хвилин намагався витягнути з оленя відповіді на свої вагання.

— Я тобі вже декілька разів говорив, що нічого, рука як рука, нічого незвичного, якщо не враховувати ці кляті рукавички, — з роздратуванням Анастас зняв латексний покрив з руки і кинув у бік робочого стола хлопця.

«Думай, Деміане, думай, що могло призвести до такої реакції. У дитинстві всі до кого я доторкався страждали, а цьому хоч би хни. Варіант з його унікальністю можна одразу відхилити, не схожий він на невразливого. Є в мене одна ідея», — Деміан тримався за голову обома руками, трохи відтягуючи волосся у різні сторони, але коли з’явилась одна думка, то різко відпустив голову і розплющив очі, що сильно налякало Анастаса.

— Мені потрібна твоя допомога, але це може нашкодити тобі, — одразу попередив хлопець, той нервово проковтнув слину, але погодився. — Тобі просто знову потрібно потиснути мені руку, без рукавиць.

— Добре, але давай я спочатку приберу всі важкі і небезпечні предмети від гріха подалі, а ножі тим паче, — перевертень-олень швидко почав прибирати книжки, стільці, вази та всі дрібниці зі столів, подалі від Деміана. — Ти м’ясником будеш чи що? Чому в тебе так багато ножів?! — Анастас підняв перед собою шість ножів з блискучим лезом, видно що тільки загострені.

«Це він ще не бачив колекцію кинджалів під матрацом, добре що сховав», — подумав Деміан, легко посміюючись над наївністю перевертня.

— Годі вже, ти так мою кімнату перенесеш в один кут, нічого я кидати не збираюсь, — Анастас з недовірою подивився на Деміана. — Обіцяю, — хлопець потягнувся за рукавицями, але його зупинили. — Немає у мене ніякої фобії, облиш їх.

«Не скажу ж я йому, що у цьому і полягає експеримент, буде він битися у конвульсіях чи знов уціліє», — Деміан простягнув руку, чекаючи іншу у відповідь.

Затамувавши подих Анастас простягнув руку без рукавиці, долоні доторкнулися одна до одної, секунда і Анастас вже лежить на підлозі, дриґаючи ногами  і руками, закидаючи голову назад. Після чого його людська сутність почала перевтілюватись на оленя, але тільки частинами, чергуючи руки та ноги людини на оленячі копитця. Декілька разів обличчя перетворилось на морду з велетенськими рогами, але потім реакція на дотик припинила свою дію і стан Анастаса почав покращуватись, а мерехтіння жовтої аури стабілізуватись.

— Чувак, я ледь копита не відкинув, — намагався відновити дихання Анастас, розвалившись на підлозі. — Як ти це поясниш? — підняв голову, щоб подивитися на Деміана, який стояв у стороні і не міг нічого зробити, бо все могло закінчитись ще гірше, ніж невеликі конвульсії.

— Взагалі це повинно було статись ще на порозі моєї кімнати, але мені здається, що я вже знаю причину чому це не відбулось, — хлопець поглянув на латексні рукавички, що лежали позаду них. — Зараз ще раз перевіримо, — Деміан відійшов у бік свого рюкзака з яким він прийшов до школи, дістаючи звідти еластинові рукавиці.

— Ні, ні, ні, мені вистачило, — відмовлявся Анастас, розмахуючи руками.

— Вставай давай, — парубок  простягнув руку у рукавичці перевертню-оленю, коли той намагався піднятись з паркету, але ногу схопила судома.

На свій страх і ризик Анастас прийняв руку допомоги, але нічого на цей раз не відбулось, з успіхом встаючи на ноги. Хлопці переглянулись, бо обидва очікували найгірше.

«Як я і думав. Нарешті!» — у своїй голові Деміан пищав, а на очах Анастаса суровий і вічно уникаючий дотиків хлопець скаче навколо нього, обпираючись на його плечі, навіть не замислюючись, що приступ може знову початись.

— Я відчуваю себе у якійсь психлікарні, поясни, — радісну мить припинив олень. —  Хто ти взагалі такий?

— Деміан Уінн, приємно познайомитись Анастас Росценд, — усміхнувшись хлопцю, простягнув руку хлопцю в знак знайомства.

— Та прибери свої руки, вистачило вже. Відповідай хто ти, як дізнався про мене, що це тільки що відбувалось, — вимагав Анастас, відштовхнувши від себе руку Деміана.

— Розмова буде довгою, тому сідай, — вказав на незастелене ліжко, коли сам сів на офісне крісло, Анастас зітхнув, так як зрозумів, що вибору у нього немає. — Як я сказав раніше мене звати Деміан, родом Колмнесу, батьків немає, виховувався у дитячому будинку.

— Я взагалі про твого звіра мав на увазі, я нічого не побачив, одразу впав у конвульсіях.

— Очевидно, що не бачив, бо я сам не знаю хто я, — а зараз потрібно бачити вираз обличчя Анастаса, коли за його дванадцять усвідомлених років побачив перевертня, що не знаю про свого звіра. — Я жодного разу не перевтілювався, всі сімнадцять років я проходив на своїх двох ногах. Якщо я правильно зрозумів, то конвульсії з’являються при тісному контакті з оголеними частинами тіла. У дитбудинку було декілька випадків, коли я голими руками торкався когось, і сьогодні ти також став цьому не тільки свідком, а й жертвою. Але першого разу з тобою все було добре, тільки завдяки латексним рукавицям, коли ж наші долоні доторкнулись без зайвих матеріалів, ти був під впливом приступу. Взагалі ти повинен був побачити мого звіра, але як я і очікував, ніхто не пам’ятає того, що бачив у цьому трансі, — знизував плечима Деміан, гойдаючись на кріслі.