Глава 20

Ранок в Академії видається напрочуд звичайним — настільки нормальним, що після всіх пережитих жахів у це навіть важко повірити. Широкими кам'яними коридорами лунко крокують курсанти, поспішаючи на перші лекції. Звідусіль чується гомін, сміх, та брязкіт тренувальної зброї.

Їдальня Академії від самого ранку гуде сотнями голосів. Курсанти з різних планет заповнили довгі столи, сперечаючись про вчорашні польоти, майбутні іспити та чергові витівки викладачів. Подекуди лунає регіт, хтось обурено доводить сусідові свою правоту, а біля прилавків утворилися цілі черги за свіжою випічкою та гарячими напоями. Крізь величезні панорамні вікна відкривається краєвид на скелі Драксарії. Удалині кілька драконів виконують тренувальні маневри, а один величезний крилатий красень щойно пролетів настільки близько, що його тінь на мить накрила половину їдальні.

За одним зі столів уже влаштувалася звична компанія. Торік із таким задоволенням наминає величезну пухку булочку з кремом, ніби від цього залежаєить доля всесвіту. Крем залишився навіть на кінчику його носа, але хлопець, захоплений сніданком, цього зовсім не помічає.

— Торіку, ти хоч іноді дихаєш між шматками? — цікавиться Кайрен, спостерігаючи, як друг намагається запити чергову порцію солодким напоєм.

— Не заважай! — бурмотить флоріанець із набитим ротом. — Після вчорашніх тренувань я заслужив нормальну їжу. І взагалі, якщо сьогодні Кровіс знову потягне мене до своїх монстрів, це може бути мій останній сніданок!

Рейнар сміється, а Зіірі зауважує, що ймовірність загинути від надмірного захоплення випічкою в Торіка, мабуть, значно вища, ніж від професорських експериментів.

Кайрен теж сміється, зручніше вмощуючись на лаві. Як же добре знову чути ці безглузді суперечки! Ще зовсім недавно він боявся заплющувати очі, а кожна ніч здавалася початком нового кошмару. Тепер сон більше не був пасткою. Чорний відгукується на найменший ментальний поклик, і хлопець навіть зараз відчуває його спокійну, теплу присутність.

Кайрен відпиває напій й поглядає на метушливу їдальню. За сусіднім столом двоє старшокурсників із запалом сперечаються про складний повітряний маневр, а неподалік якась дівчина з ніжно-блакитною шкірою безуспішно намагається відібрати свій сніданок у багаторукого сусіда. За вікнами знову промайнув дракон, змусивши кількох першокурсників захоплено притиснутися до скла.

Кайрен мимоволі всміхається. Колись усе це здавалося йому неймовірним, чужим і навіть трохи лячним. А тепер він сидить серед друзів, слухає, як Торік погрожує втекти від професора Кровіса на край галактики, і почувається так, ніби нарешті опинився саме там, де й має бути. І навіть на коротку мить хочеться забути про Ехо.

Раптом комунікатор Торіка різко пікає, сигналізуючи про нове офіційне повідомлення. Флоріанець ліниво тягнеться до приладу, активує екран, і вже за секунду завмирає. Очі Торіка повільно округлюються, а обличчя просто на очах блідне, набуваючи хворобливого зеленкуватого відтінку. Здається, щойно він прочитав не звичайне повідомлення від викладача, а власний смертний вирок.

​— Знову Кровіс? — безпомилково здогадується Кайрен, ледве стримуючи смішок.

​— Це вже цілеспрямоване переслідування! — трагічно вигукує Торік, відкидаючи булочку на тарілку так, ніби вона щойно перетворилася на отруту. — Я буду скаржитися! Я вимагаю офіційного захисту від наукового насильства! Ви тільки послухайте: «Курсант Бамбл. Негайно з'явитися до лабораторії професора Кровіса. Спеціальне дослідження. Явка обов'язкова». Обов'язкова! Він знову хоче згодувати мене якомусь монстру!

​— З наукової точки зору це цілком логічно, — поважно заявляє Зіірі. — Професор Кровіс, очевидно, зафіксував у тебе унікальну нейрофізіологічну особливість, яка не вписується в стандартні алгоритми ментального контролю Академії. Ти для нього — незвіданий феномен.

​— Ага, дуже дякую за підтримку, — похмуро бурмоче Торік, здригаючись. — Моя єдина унікальна особливість полягає в тому, що якимось дивом досі живий після всіх його божевільних експериментів. Минулого разу була мантикора розміром із невеличкого дракона! Що далі? Печерний левіафан?

​Кайрен не витримує і починає щиро сміятися. До нього приєднується Рейнар, а потім і Зіірі. .

​— Тобі варто хоча б піти і дізнатися, що він підготував цього разу, — з легкою усмішкою радить Рейнар. — Зрештою, якщо ти справді володієш якоюсь рідкісною емпатією, краще навчитися її контролювати, ніж постійно тікати від кожного гарчання.

​Торік важко зітхає, розуміючи, що вибору в нього все одно немає. Ігнорування прямого наказу викладача — це прямий шлях до відрахування або, що ще гірше, до миття драконячих стійл цілий місяць. І не відрмо, що з цього гірше.

​Попрощавшись із друзями, флоріанець приречено плентається до підземель, де розташована лабораторія Кровіса. Чим нижче він спускається, тим холоднішим стає повітря, а звуки жвавої Академії губляться за товстими кам'яними стінами.

​Зайшовши всередину, Торік обережно зупиняється на порозі, готуючись побачити чергову смертоносну потвору, яка вже шкірить ікла в очікуванні сніданку. Але, на його величезний подив, в центрі лабораторії порожньо.

​Натомість на довгих металевих столах розставлені кілька захищених прозорих контейнерів.

​В одному з них збилися в купку вже знайомі йому ґраси — маленькі пухнасті істоти, які зараз спокійно сопуть, переплівшись хвостиками. У другому контейнері нервово бігають по колу якісь дрібні, довгоногі створіння з величезними очима — вони реагують на кожен шурхіт, миттєво ховаючись під штучне каміння. А в третьому відсіку сидить невеликий хижак, схожий на помісь дикого кота і лускатої ящірки. Звір не виглядає надто небезпечним, але його поза максимально напружена, а жовті очі недобре блищать.

​Професор Кровіс метушиться між контейнерами, щось швидко занотовуючи у свій блокнот. Він тут як риба в воді, не те, що Торік.

​— А, курсанте Бамбл! Нарешті! — вигукує, помітивши Торіка. — Проходьте, проходьте, не стійте на порозі, у нас сьогодні дуже багато роботи!