Глава 16

Владнавши всі організаційні питання щодо нових тренувань, Дракен зібрав Кайрена та Рейнара на верхньому ярусі Західної вежі. Це місце давно не використовувалося для лекцій. Після масштабної руйнації, спричиненої нещодавнім вибухом магічного ядра, Західна вежа залишалася чи не єдиним крилом Академії, до якого ще не дісталися ремонтні бригади. Подейкували, що в адміністрації є якісь особливі, грандіозні плани на цю територію, проте поки майбутня реконструкція трималася в суворому секреті, покинута аудиторія слугувала ідеальним місцем, аби зібратися без зайвих очей.

​Дракен, похмуро насупившись, стояв біля високого вікна. Зазвичай непроникне обличчя зараз видавало відверту знервованість, а стримувана лють раз у раз виривалася назовні — на кісточках кулаків час від часу проступав колючий сріблястий іній. Після нічного страхіття хлопцю вкрай важко вдавалося тримати крижану магію під абсолютним контролем.

​Торвальд дивився крізь потріскане скло на сіре небо Драксарії, де звично вирувало життя. Повітряний простір наповнювали дракони десятків різних видів, кольорів та форм: від стрімких смарагдових розвідників, що зливалися з хмарами, до масивних, важких лускатих гігантів, які повільно та велично заходили на посадку. Цей безперервний, живий танець крилатих створінь завжди заворожував Дракена, допомагаючи йому хоч трохи втихомирити внутрішню бурю. Він обожнював драконів, і все що пов'язано з ними.

​Позаду нього Кайрен міряв кроками вільний простір між перекинутими партами. Він нагадував загнаного в клітку хижака: різко розвертався, з відчаєм і незрозумілою злістю запускаючи п'ятірню у своє темне, скуйовджене волосся, немов намагався фізично вишкребти з голови залишки кошмару. Рейнар же сидів на одному з уцілілих столів, підтягнувши коліно до грудей, і задумливо крутив у пальцях вимкнений комунікатор.

​Цей моторошний сон — чи то марево, чи чуже вторгнення — залишив глибокий слід на кожному з них. Хлопці, які вже встигли звикнути до найрізноманітніших жахіть і небезпек Академії, зараз були відверто налякані тим, що пережили вночі.

​— Отже, попіл, — нарешті порушив тишу Дракен, так і не відриваючи погляду від неба за вікном.

— І криваво-червоне небо, — миттєво підхоплює Кайрен та зупиняється як укопаний. — Здавалося, що все навколо кровоточить гарячими хвилями. І ці заражені... Вони рухалися, як хворі маріонетки.

​— «Нарешті ми дісталися до вас», — надзвичайно чітко цитує Рейнар фразу, від якої в усіх трьох одночасно пробігає мороз по шкірі.

​Тепер сумнівів не залишається: це був не просто збіг і не колективний стрес.

​— Я перевіряв ментальну мережу декілька разів після того, як прокинувся, — Рейнар знову піднімає голову, і хлопці бачать відверте нерозуміння в його очах. — Втручання в ментальну мережу Академії не було. Минулого разу, коли Ехо атакувало нас, залишався чіткий нейронний слід, шум. Я це добре чув. Я тоді ледь не втратив себе, ледь не зійшов з розуму. Це було дуже важко переносити, адже я постійно чув крики, агонію. А тут — абсолютно чисто. Наче просто хтось взяв нас і закинув в одну галюцинацію, оминаючи будь-які зовнішні бар'єри. Це доволі дивно. Як Ехо навчилося обходити мережу так швидко?

​Кайрен здригається, згадуючи найстрашніший момент кошмару.

​— А знаєте, що найгірше? — голос втрачає звичну хлоп'ячу самовпевненість. — Не ці мерці чи напівмерці і не заражені дракони з чорним димом, який виривався з пащ. Найгірше те, що там, у цьому чорному проваллі, я намагався кликати Чорного. Намагався встановити зв'язок із ним, відчайдушно тягнувся, як це робив завжди... Але була лише порожнеча. Я його не відчував. Ніби його ніколи не існувало, –  стискає кулаки. Для вершника, який щойно пізнав повний, абсолютний смак справжнього єднання зі своїм драконом, втрата цього зв'язку гірша за фізичну смерть. Це ніби ампутація частини душі.

​Дракен нарешті повертається до них, окидаючи хлопців пронизливим поглядом.

​— Воно хотіло показати нам саме це. Нашу найбільшу вразливість, —  крокує до центру кімнати. — І це не просто так. Ехо підбирається ближче. Мабуть, уже ближче, ніж ми всі думали. І поки що тільки Істинне Злиття дає нам хоч якусь надію на те, що не всі підпадуть під його контроль. Під це зараження.

​Кайрен і Рейнар напружено перезираються, усвідомлюючи масштаб проблеми.

​— Учора Вірея мало не загинула, — раптом Дракен різко змінює тему, хоча вона все одно нерозривно пов'язана з Ехом. У його голосі відчувається відвертий відчай, вперемішку з роздратуванням. — Уявляєте, вона самовільно активувала нейрозліпок Кассіана Вейна! Хоча я просив не робити цього без мене. Але ж вона така вперта...– намагаючись опанувати себе продовжує: — І знаєте, що вона там знайшла? Окрім спогадів командора, у його мозку, у самій архітектурі зліпка причаїлося Ехо. Воно пробралося вже й туди. Говорило його голосом, намагалося витіснити її особу, поглинути її розум і пам'ять Вейна одночасно.

​— Тобто... зліпок був заражений ще до того, як потрапив до сховища? — вирячивши очі видихає Рейнар, миттєво складаючи в голові цей моторошний пазл — Чи це Архонти навмисно щось приховали?

​— Це нам ще доведеться з'ясувати, — відрізає Торвальд. — Але суть в іншому. Ехо майже досягло свого. Вірея опинилася в дзеркальній пастці, замкнена з цією прадавньою тварюкою один на один. Проте вона зуміла вирватися неушкодженою... принаймні, я дуже на це сподіваюся. І знаєте як? — він обводить хлопців пильним поглядом, упираючи руки в боки. — У цьому їй допоміг Багряний дракон.

​Дракен дає їм можливість повністю усвідомити сказане. Збирається з думками, щоб продовжити.

​— Ви ж маєте пам'ятати, чого вас вчили професори Кровіс та Ліора, — продовжує, і тепер його тон нагадує тон інструктора. — Якщо пояснювати це з точки зору біології, як казав Кровіс, сильна воля та зв'язок між драконом і вершником здатні буквально випалювати зараження з клітин. А професорка Ліора завжди наголошувала на ментальній стороні. Справжній захист від Еха, єдиний дієвий поки що, — це розум вашого власного звіра. Ехо може проникнути в людський розум, може проникнути окремо в драконячий. Може зламати вас, влізти у ваші найглибші страхи та спогади. Але воно поки що абсолютно безсиле проти Істинного Злиття. Вірея врятувалася, бо ще на турнірі вона повністю довірилася своєму Багряному. І він був поряд, хоч водночас і далеко за межами тієї зараженої свідомості. Підтримував її. Пульс Багряного, його беззаперечна відданість та їхній істинний зв'язок стали тим якорем, який не дозволив Віреї розчинитися в темряві.