Глава 14

Кімната миттєво перетворюється на епіцентр хаосу. Тріск розбитого скла ще дзвенить у вухах, а Грікс уже займає добру третину вільного простору. За якусь мить він перестав бути просто жалюгідним чорним згустком із пробірки. Тепер це неймовірно масивна, пульсуюча гора слизу та м'язів, від якої нестерпно тхне гниллю. Істота люто лупить товстими щупальцями по всьому, до чого тільки може дотягнутися. Самі мацаки виглядають моторошно, адже вони вкриті масивними гострими шипами. Ось уже стілець розлітається на друзки від одного потужного удару чорного відростка.

​— А я попереджав! — несамовито продовжує верещати Торік. Він втискається у стіну так сильно, ніби намагається фізично злитися з нею, а його очі від жаху стали круглими, як блюдця. — Воно нас усіх зжере! Що робити?!

​— Заткнись, Торіку, ти його годуєш своїм страхом! — кричить Вірея, блискавично пригинаючись.

​Слизьке щупальце зі свистом проноситься буквально за міліметр над її головою, збиваючи з тумбочки важку магічну лампу. Лампа розбивається, та дівчина діє виключно на інстинктах повітряного пілота: швидко перекочується по підлозі й хапає гостру ніжку від розтрощеного стільця. Виставляє її перед собою як імпровізовану зброю. Можливо, сподівається, що ця тріска її врятує, та куди там — проти такої маси це виглядає як зубочистка.

​Зіірі, якого якимось дивним чином відкинуло в найбезпечніший куток біля шафи, навіть зараз не випускає з рук свій вірний планшет. Він так само щільно притискається спиною до меблів, швидко оцінюючи ситуацію.

— Згідно зі спостереженнями, маса паразита стрімко збільшується пропорційно до гучності крику об'єкта «Торік», — напрочуд швидко констатує Зіірі, ухиляючись від уламків. — Якщо він не знизить рівень паніки, монстр проломить перекриття до сусідньої кімнати з вірогідністю у дев'яносто...

​— До біса вірогідність, Зіірі, зробіть щось! — репетує Рейнар та відчайдушно перестрибує через ліжко.

​Він намагається вибудувати хоч якийсь ментальний щит, щоб заблокувати істоту, але паразит — це примітивна матерія, що керується лише інстинктами. Магія розуму на нього абсолютно не діє.

​Кайрен розуміє, що треба щось робити. Хлопець миттю згадує суворі настанови професорів: трансформувати страх у контрольовану лють. Свіжі рефлекси з Бойового факультету спрацьовують блискавично.

​— Торіку, закрий рота і не дихай! — гаркає Кайрен, кидаючись напереріз монстру.

​Він хапає ковдру з ліжка. І коли Грікс високо піднімає найтовстіше щупальце для чергового нищівного удару, Кайрен стрибає вперед. Юнак накидає ковдру на найбільш пульсуючу частину потвори, щоб позбавити її орієнтації в просторі.

​Монстр починає гарчати, бо заплутався у цупкій тканині. Проте вже за мить матерія з тріском рветься під натиском шипів. Але ця секундна затримка дає курсантам життєво необхідний шанс.

​— Усі у ванну! — командує Кайрен.

Вірея та Зіірі миттєво реагують на команду. Кайрен різко відштовхується від потвори і теж кидається до ванної кімнати, яка зараз є єдиним надійним укриттям (принаймні так йому здається). Вони втрьох залітають усередину і прикривають двері, але Рейнар просто не встигає. Він був найближче до істоти, і тепер шлях до порятунку перекриває товсте, слизьке щупальце.

​А Торік... Торік робить те, що вміє найкраще: з відчайдушним вереском пірнає під своє ліжко, міцно заплющивши очі. Намагається стати максимально непомітним.

​Раптом чується сирена. Магічні кристали на стінах агресивно блимають тривожним червоним світлом, і за мить з комунікатора лунає гучний, абсолютно безпристрасний голос:

​«Увага всім студентам! Зафіксовано аномальну активність та появу невідомої істоти в Обсидіановому секторі. Рівень небезпеки в Обсидіановому секторі підвищено. Біологічна загроза третього рівня! Усім курсантам негайно залишити небезпечну зону. Службу стримування вже вислано».

​Цей раптовий галас і червоне світло, здається, доводять Грікса до сказу. Монстр різко звільняється від залишків ковдри і кидається вперед. За мить уже одне з щупалець злітає вгору і безжально обвивається навколо Рейнара. Хлопець лише хрипить, бо фізично відчуває, як гострі шипи впиваються в його тіло прямо через форму. Істота з легкістю відриває його від підлоги. Зависнувши у повітрі, хлопець щось відчайдушно кричить, марно намагаючись розтиснути смертельні обійми.

​Торік, який до цього моменту несамовито трусився у своєму сховку під ліжком, чує крики про допомогу. Та раптом, навіть не очікуючи від себе такого, кулею вилітає з-під ліжка. Коліна зрадницьки тремтять, серце виривається з грудей, але він відчайдушно наближається до розлюченого гігантського паразита, намагаючись переключити увагу на себе.

​— Ану відпусти його! — напрочуд владним голосом верещить.

​Далі безстрашно виставляє руку вперед, тицяючи пальцем прямо в пульсуючу чорну масу.

— Ти що, оглухло, страховисько?! ВІДПУСТИ МОГО ДРУГА! — продовжує напрочуд переконливо й владно.

​І стається неймовірне. У вологих, пульсуючих чорних складках слизу раптом розплющуються десятки маленьких, абсолютно круглих очей. Усі вони кліпають і одночасно фокусуються на Торіку. Монстр завмирає, ніби прискіпливо сканує флоріанця. А потім товсте шипасте щупальце повільно розтискається.

​Рейнар важко гепається на підлогу, й рачки відчайдушно кидається до відчинених дверей ванної кімнати. Кайрен із Зіірі миттю підхоплюють його за форму та затягують у безпечне укриття.

​Не встигає Грікс зробити ще хоч щось, як двері їхньої кімнати вибивають. До кімнати влітає Служба Стримування: кілька кремезних представників інопланетних рас у захисних обладунках. Вони озброєні нейроімпульсними гарпунами та гравітаційними фіксаторами. А за ними з'являється професор Кровіс. Та замість жаху чи занепокоєння на його обличчі раптом з'являється абсолютно задоволена усмішка. Хто б сумнівався.