Глава 13

Наступного ранку Вірея вийшла з їдальні в цілком непоганому гуморі. Студенти навколо жваво обговорювали майбутній турнір, і дівчина вже подумки прокручувала в голові тактики, як раптом її шлях перегородили.

​Дракен спирався спиною на стіну коридору і просвердлював її поглядом, насупивши брови. Явно чекав саме на неї. Цей погляд спочатку налякав Вірею.

​«Ха, ще чого!» — майнуло в думках.

​— Ти справді зареєструвалася на турнір? —  холодний голос хлопця звучить бездоганно ввічливо, але під цією стриманістю, як завжди, відчувається справжня буря. Це ж Дракен.

​Вірея зупиняється і видавлює із себе саркастичну усмішку.

​— Ні, Дракене. Я просто підняла руку, бо в мене різко затекло плече. Звісно ж, я зголосилась. Це ж такий шанс.

​Але Дракену не смішно. Він лише нервово хмикнув і знову втупився в неї своїм неймовірним поглядом.

​— Віреє, це не жарти, — цідить вже крізь зуби. — Кассіан Вейн мертвий уже багато років. А нейрозліпок — це не просто цікава штучка з набором бойових навичок. Це не звичайний інфокристал. Це шматочок чужої, неймовірно сильної особистості. Ти хоч уявляєш, що таке пустити мерця, та ще й такого сильного, у свою свідомість на цілу добу?

​Він нахиляється ближче до неї, і вона бачить в його очах цілком реальний страх.

​«Дракен злякався якогось нейрозліпка? Щось новеньке»!

​А він тим часом продовжує давати їй настанови:

​— Хіба куратор вам не розповідав? Якщо ти виявишся занадто слабкою, мрець може просто не захотіти йти з твоєї голови! —  зривається на крик, продовжуючи нагнітати обстановку.

​— Я зараз скажу вкрай страшну річ, — несподівано лунає збоку знайомий оксамитовий голос. — Але Дракен має рацію.

Вірея різко обертається. З-за рогу неспішно виходить Моргат. Він зупиняється поруч, заклавши руки в кишені, і дивиться на Дракена без зневаги.

​«Невже подружилися? Ти диви на них. Чи обоє змовились проти мене, щоб не дати мені стати кращим пілотом?»

​Дракен кліпає, ніби не вірить власним вухам. З награним скептицизмом він кидає до суперника:

— Повтори ще раз. Я хочу це запам'ятати.

​— Та ти не звикай, — похмуро радить Моргат. — Але цього разу я з тобою згоден. Жесть, Віреє, це дійсно занадто небезпечна гра. Сильний зліпок може чинити шалений опір, коли ти захочеш вийти з цього стану.

​Вірея починає розуміти, що їй незручно. Вона навіть нервово переступає з ноги на ногу, розглядаючи цих двох нахаб. Та вже за мить відчуває, як усередині закипає лють. Тому дівчина лише гидливо струшує невидиму пилинку з форми і гучно пирхає.

​— Ви закінчили? Дістали мене! Я робитиму, що захочу. І ви мені не можете цього заборонити.

​Обидва хлопці миттєво замовкають.

​— Я доросла дівчинка, — випростовує спину. — Я чудово знаю, на що погодилась. І сама вирішуватиму, що для мене небезпечно, а що ні. Мені не потрібні дві няньки. Ясно вам?

​Торвальд важко ковтає і знову відкриває рота, намагаючись щось додати:

— Але ж...

​— Особливо ти, Дракене, — обриває його дівчина, зустрівшись із ним поглядом, від якого холодок повзе між лопаток. — Ми вже проходили цю історію, де ти вирішував усе за мене. Більше цього не буде.

​Ці слова — ніби удар батога. Залишки впевненості Дракена миттєво випаровуються. Тому йому залишається лише стиснути щелепи та відступити, визнаючи її межі.

​Моргат поруч тихенько відкашлюється і пробує подати голос. Вірея миттєво переводить і на нього вбивчий погляд і тицяє пальцем у його бік:

​— А ти навіть не починай.

​Моргат підіймає руки в примирливому жесті:

​— Але ж я ще нічого не сказав.

​— У тебе на обличчі все написано, — різко відрізає Вірея.

​Хлопці стоять мовчки. Здається, вони дійсно щиро хвилюються за неї, але дівчина щойно чітко дала їм зрозуміти: як би їм цього не хотілося, вона більше не дозволить перетворювати турботу на тотальний контроль. Ох і непроста ж дівчина їм дісталася.

Зрозумівши, що зараз сперечатися марно, Дракен лише киває, стискаючи щелепи, та мовчки йде геть. Вірея теж збирається рушити на заняття, проте Моргат несподівано перехоплює її за лікоть.

​— Почекай хвилинку, квіточко.

​Тепер його голос звучить інакше, якось навіть доволі ніжно. Вірея зупиняється і насуплює брови.

​— Щось іще?

​Він відпускає її руку і повільно облизує пересохлі губи. Виглядає напрочуд серйозним. Вірея раптом відчуває, що починає плавитись під його поглядом. Усе-таки якось надто дивно він на неї діє останнім часом.

​«Може, він користується якимось нелегальним пилком зваблення чи феромонами? Бо я відмовляюся вірити, що дійсно відчуваю до нього щось подібне».

​— Наша зустріч на вихідних... вона не відбудеться.

​Чомусь Вірея відчуває легкий, вкрай дивний укол розчарування десь під ребрами, але миттєво ховає його за маскою холодної байдужості. Не потрібно показувати свої справжні емоції. Тільки не тепер.

​— Уже передумав? — іронічно перепитує. — Образився на мої слова? Не надійний ти все-таки.

​Проте Моргат видавлює із себе саркастичну усмішку.

​— Квіточко, якби мене так легко було позбутися, Дракен би вже давно відкрив шампанське. Ні. Пам'ятаєш, я говорив, що мені потрібно буде полетіти на іншу планету? Так ось, тепер це потрібно зробити терміново. Завтра я залишаю Драксарію.

​Вірея здивовано витріщається на нього.

​— І куди ти летиш? Скажеш мені?

​Моргат озирається через плече, перевіряючи, чи ніхто з курсантів не підслуховує, і переходить на обережний шепіт:

​— Ти ж вперто відмовилась летіти зі мною. Може, ще передумаєш?

​Думки в голові Віреї швидко палахкотять, складаючи пазли. Зараз розпочалося активне навчання, з'явилася додаткова робота на факультетах, ще й підготовка до турніру та купа домашніх завдань. Вона чесно зізнається собі, що дійсно хотіла б полетіти з ним, бо пригоди в його компанії завжди доволі цікаві, але, на жаль, зараз це просто неможливо.