Глава 11

Увечері Дракен, як і обіцяв, заходить за Віреєю.

​— Привіт. Ти готова?

— Звісно, — Вірея звабливо всміхається.

​Вона переодягнулася в легку, невагому сукню, змінила зачіску, зібравши волосся по-новому, і зробила легкий макіяж. Що б вона там собі не казала, але їй усе-таки хочеться йому сподобатися.

​Вони разом прямують до його кімнати. Кімната Дракена, як завжди, вражає розкішшю та простором: у старшокурсників, а тепер ще й повноцінних інструкторів, умови найкращі, тому тут дійсно є за що зачепитися оком. Але найбільше увагу дівчини привертає величезна, майже на повен зріст, жива фотографія на стіні. На ній зображений Торвальд зі своїм могутнім Білим драконом. Малюнок створює абсолютну ілюзію життя: звір повільно дихає, розправляючи крила, а вершник злегка повертає голову, немов вони ось-ось переступлять раму і вийдуть просто в кімнату.

​— Вау, яка краса... — Вірея застигає, заворожено розглядаючи малюнок. — Звідки вона в тебе взялася?

​— Подарунок моїх батьків на честь мого призначення інструктором, — спокійно відповідає Дракен, зупиняючись поруч.

​— Твої батьки круті.

​— Так, я знаю, — він киває, але Вірея раптом замовкає.

​Погляд тьмяніє, коли вона з гірким сумом згадує власну родину і жорстокого батька, який завжди бачив у ній лише інструмент для досягнення своїх цілей.

​Дракен миттєво зчитує зміну в її настрої і підходить ближче, хоча й не торкається.

— Не згадуй про свого батька. Що було, те було. Я думаю, що він більше тебе не діставатиме. І далі ти сама керуватимеш своїм майбутнім.

​— Сподіваюсь на це, Дракене, — тихо відгукується дівчина, вдячна йому за ці слова.

​— Ну що, ходімо. Запрошую тебе за стіл, — м'яко переводить тему, вказуючи на вечерю.

​Коли Вірея сідає, її погляд одразу зупиняється на незвичних наїдках і напоях. Дракен завжди вмів її дивувати, і сьогоднішній вечір не став винятком. У центрі столу стоїть широка прозора чаша, у якій м'яко сяє щось неймовірне. Страва має абсолютно незвичну, ніби желеподібну, але водночас невагому консистенцію, і від неї лине такий смачний, апетитний аромат, що одразу слинка тече.

​А поруч, у високих кришталевих келихах, клубочиться туманний напій ніжно-рожевого кольору, у якому повільно кружляють дрібні сяючі блискітки. У кожному келиху стоїть тонка прозора трубочка.

​Вірея з цікавістю нахиляється і обережно відпиває. Напій діє як справжня магія. Щойно вона тягне його через трубочку, він не просто ллється, а густим, приємним туманом заполонює весь рот. Потім ця прохолодна, іскриста субстанція повільно стікає всередину, м'яко і лагідно обволікаючи тіло зсередини. Від цього відчуття по венах миттєво розливається легка, неймовірно приємна ейфорія, яка змушує Вірею задоволено примружити очі.

— Яка смакота! — захоплено видихає, смакуючи напій. — Ти не перестаєш мене дивувати.

​— Стараюсь для тебе, — м'яко відказує Дракен. — Мені завжди приємно тебе дивувати.

​— Дякую. Мені теж дуже приємно, коли для мене так стараються, — Вірея опускає очі, ховаючи усмішку, і вирішує скуштувати сяючу страву з прозорої чаші.

​Вона виявляється такою ж незвичайною на смак, як і на вигляд. Здається, що всі найкращі смаки, які тільки знає Вірея, якимось магічним чином поєдналися в цій одній порції. Одну хвилину страва смакує по-одному, а вже за мить рецептори вибухають абсолютно новими, несподіваними нотками.

​Дракен поводиться просто досконало. Він ненав'язливо доглядає за нею, подає прибори, вчасно підливає напій, невимушено підтримує розмову і при цьому не робить жодної спроби порушити її особистий простір.

​«Боже, як же приємно почуватися справжньою дівчиною, — спалахують у голові Віреї теплі думки. — Я немов квіточка. Зараз просто розпливуся тут калюжкою. І він зовсім не тисне на мене. Не робить абсолютно нічого з того, що так сильно дратувало раніше», — продовжує подумки аналізувати хлопця, зігріта дією іскристого напою та його увагою.

​— Знаєш, коли я зараз озираюсь на наше минуле, то чудово розумію, яким же самовпевненим телепнем я був, — несподівано зізнається Торвальд.

​При цьому він повільно крутить у руках свій келих і навіть всміхається власним думкам. Вірея відриває погляд від тарілки, здивовано піднімаючи брову. Від колишнього Дракена таких слів було просто не дочекатися! Вона застигає і раптом ловить себе на тому, що відверто милується ним у цьому м'якому, теплому світлі кімнати.

​А він тим часом спокійно дивиться їй прямо в очі і продовжує:

— Я вперше по-справжньому розгледів тебе після Турніру Чорного серця. Побачив на тренуванні у Фламберґа і... просто завис. Розумів, що фізично не можу відвести погляд. Хоча, якщо бути абсолютно чесним перед тобою, я помітив тебе ще раніше.

​— Справді? — Вірея аж відкриває рота від цікавості, забувши про вечерю.

— У той самий день, коли ти тільки прилетіла в Академію, — киває Дракен. — Я якраз проходив повз і краєчком ока відзначив: яка незвичайна дівчина. Також мені сподобалося твоє неймовірно гарне волосся. Але тоді я був надто зайнятий власною персоною, тому якось закрутився і, визнаю, забув про тебе. Ти вже вибач. А от коли побачив тебе на занятті в Блікса — все миттєво згадав.

​Вірея не витримує і тихо сміється, уявляючи, як цей грізний, завжди самовпевнений інструктор розгублено «зависає» просто під час заняття.

​— А я от дуже добре пам'ятаю наше «офіційне» знайомство, — хитро примружується, підпираючи щоку рукою. — Коли ти, наче типовий поганець, затягнув мене в темний куток коридору і нахабно заявив, що завжди отримуєш усе, що хочеш, і що я неодмінно буду твоєю.

​Торвальд починає щиро реготати, абсолютно не соромлячись свого минулого провалу.

— І після цієї полум'яної промови ти мені просто врізала.

​— Ти на це абсолютно заслужив! Накинувся на мене з поцілунком! Хто так робить? — Вірея теж починає дзвінко сміятися у відповідь, відчуваючи, як останні залишки напруги остаточно розчиняються в цьому спільному, легкому сміхові.