Глава 9

Кайрен буквально завмирає. Холодне повітря на тренувальній арені осідає на плечах важким тягарем, і здається, ніби хлопець сам перетворився на крижану скульптуру. Дракен і Білий чекають усього за декілька кроків від нього, але зараз Кайрен їх майже не помічає.

​Усі його відчуття стягуються в одну єдину точку всередині власної свідомості — туди, де щойно пролунав низький, вібруючий голос.

​«Хто?» — миттєво кидає він у відповідь по ментальному зв'язку.

​Тиша. Глуха, абсолютно непроникна стіна мовчання, до якої він уже почав звикати, але яка саме зараз дратує в сотню разів сильніше, ніж раніше.

​«Та скільки ж можна?» — подумки катує себе Кайрен. А потім, зробивши вольове зусилля, знову розширює свій ментальний канал. Він ніби робить крок назустріч своєму драконові просто в цій густій темряві.

«Ти щойно сказав, що тобі сказали. Хто сказав?»

​Чорний дракон не поспішає. Його присутність у голові відчувається як повільний, невідворотний рух чогось масивного на самому дні глибокого океану. Кайрену й досі важко звикнути до цих відчуттів, та він принаймні щиро намагається. А дракон чомусь — ні.

​«Ти ставиш надто багато запитань», — нарешті лунає тягуча відповідь.

​Всередині Кайрена миттєво спалахує роздратування. Уся ця фірмова драконяча манера — кинути крихту правди, а потім грати в загадкового містика — вже сидить йому в печінках. Він відчуває, як по тілу б'є нервовий імпульс, дихання стає різкішим, а пальці мимоволі згинаються, ніби він намагається вхопити цю примарну свідомість за горло і витрусити з неї решту інформації.

«А ти даєш надто мало відповідей», — жорстко відбиває хлопець. Він не намагається тиснути чи наказувати, навпаки — говорить із драконом як рівний із рівним. «Ми начебто вчимося бути одним цілим. Істинне злиття, пам'ятаєш? Трохи складно зливатися зі свідомістю того, хто постійно приховує від мене половину світу».

​Повисає довга пауза, проте Кайрен не відступає. Він чекає, вперто тримаючи цей ментальний зоровий контакт, і врешті-решт відчуває, як бар'єр дракона злегка піддається, пропускаючи його глибше.

​«Те, що ви називаєте мережею…» — голос Чорного звучить інакше, настільки об'ємно, що Кайрену здається, ніби весь безмежний космос зараз поміщається в ньому. «Це не просто зв'язок між тими, хто дихає зараз. Вона має шари, Кайрене. Ви, люди, бачите лише поверхню».

​Свідомість Кайрена затоплюють дивні, розмиті образи.

«Є живі голоси, — вже м'якше продовжує дракон. — Є пам'ять мертвих. Під ними лежить шар накопиченого болю — те, з чого народилося Ехо...»

​«А під ним?» — обережно підштовхує Кайрен.

​«А під усім цим є те, що існувало задовго до Еха. Ехо — лише свіжа рана на тілі чогось значно давнішого».

​Слова Рейнара, сказані не так давно в їхній кімнаті, спалахують у пам'яті Кайрена з новою силою: «Там є щось іще. Щось старіше». Отже, Рейнар мав рацію, він справді відчув це крізь свій аномальний зв'язок.

​«Воно... дракон?» — запитує Кайрен, мимоволі згадуючи жахливі чотири серця зі свого сну.

​Чорний мовчить так довго, що Кайрену здається, ніби зв'язок розірвався. Але потім лунає тиха, майже філософська відповідь:

«Колись... цього слова могло бути достатньо».

​Хлод знову пробігає по спині хлопця. Стає моторошно і по-справжньому страшно. Так, йому досі страшно. Незважаючи на всі смертельні випробування, які вони вже пройшли, цей глибинний, тваринний страх перед незвіданим його не покидає.

​«Хто розповів тобі це? — не відступає Кайрен, відганяючи паніку. — Інший дракон?»

«Немає ніякого "іншого". Це частина найстарішої пам'яті, розлитої в глибинах. Молодші її не чують, але після того, як ми стали ближчими... після твого контакту з Ехом... я почав розрізняти відлуння з найнижчого шару. Саме звідти прийшло знання».

​Образи в голові Кайрена стають чіткішими. Тому голос Чорного тепер звучить як вирок:

«Ті, кого ви називаєте Архонтами, шукали не лише спосіб підкорити Ехо. Вони намагалися пройти крізь нього далі. У глибину».

​Світ навколо Кайрена ніби зупиняється. Він поглядає на Дракена, який стоїть біля свого сліпучо-білого дракона. Усе раптом набуває жахливої ясності. Схоже, Архонтам була потрібна не просто сильна зброя проти Еха. Їм була потрібна ідеальна пара істинного злиття. Свідомість настільки стабільна і сильна, що здатна увійти в мережу, пробити шар болю, де звичайного вершника просто розірве на шматки, і спуститися туди — до найстарішого шару.

​Від цього усвідомлення ніби б'є струмом.

​«Ось цього вони мені ніколи не говорили», — згадує Кайрен щойно сказані слова Дракена.

​Звісно, не говорили. Торвальд і Білий були просто ідеальним провідником для занурення в пекло.

​«Якщо ти зміг прочитати цю пам'ять у мережі... — Кайрен намагається стримати тремтіння власної думки. — Хто ще може про це знати?»

​Неочікувано голос Чорного лунає сухо і безжально:

«Той, хто вже одного разу зайшов надто далеко».

​Кайрену не потрібно уточнювати ім'я. У його свідомості миттєво постає обличчя з холодними, порожніми очима та золотавими прожилками, що іноді пульсують під блідою шкірою.

​Куратор Вейл.

Сьогодні заняття з Дракеном проходить напрочуд спокійно. Кайрен, можна сказати, задоволений результатом, тому після тренування швидко біжить до своєї кімнати перевдягнутися.

​Після пар він знаходить Рейнара і — як не дивно — Торвальда разом. Вони сидять у їдальні за столом у самому кутку, подалі від галасливих компаній курсантів. Кайрену тільки цього й треба. Зараз саме ці двоє йому конче потрібні. Бажання дізнатися правду, розкрити все і не мучитися від невідомості наразі найсильніше, воно переборює будь-яку обережність. Кожен із цих двох тримає в руках ключовий шматок цієї бісової мозаїки, навіть якщо вони самі ще не до кінця це усвідомлюють.