Глава 6

Вранці Кайрен прокидається від задухи. Різко розплющує очі й сідає на ліжку, хапаючись рукою за груди. Відчуття таке, ніби грудну клітку розпирає — нестерпне та нове. Під ребрами шалено б'ється серце, але у вухах досі лунає інший, важкий подвійний ритм — два серця на дні чорного океану. Хижа, бездонна присутність того, що чекає в темряві, настільки реальна, що хлопець мимоволі озирається, шукаючи небезпеку в тінях кімнати.

​Сон розсіюється неохоче. Кайрен стирає холодний піт із чола й повільно опускає ноги на підлогу. Холод каменю приводить до тями, повертає в теперішній момент. Потрібно з кимось поговорити. Цей кошмар переслідує його вже не вперше, але тепер відчуття загрози стало реальнішим. Воно не зникає навіть після пробудження.

​Звісно, Торік навряд чи дасть мудру пораду. Проте просто озвучити це вголос — уже означає скинути частину тягаря, зробити страх менш відчутним.

​Він розвертається до сусіднього ліжка, щоб розбудити друга, але купа ковдр раптом підозріло ворушиться сама. Торік вистромлює скуйовджену голову, мружиться від вранішнього світла й одразу ж, замість привітання, невдоволено стогне:

— Я забув, у нас сьогодні знов льотна практика з Фламберґом чи ні? Якщо так, я оголошую себе хворим на невиліковну алергію на висоту, — бурмоче, обережно сповзаючи з матраца, ніби його м'язи перетворилися на каміння.

​Кайрен миттєво ковтає слова, які збирався сказати. Звісно. Торік і так на межі виснаження після тижня жорстких тренувань. А розповідати йому про стародавніх монстрів на дні Безодні з самого ранку — ідея, відверто, погана. До того ж, що саме він скаже? Що його власна підсвідомість чи то залишки Еха намагаються звести його з розуму? Розмова відкладається до кращих часів.

​Тим часом Торік підходить до інформаційного кристала, вмонтованого в стіну. Такі панелі зв'язку запрацювали по всій Академії лише декілька днів тому. Хлопець торкається гладкої поверхні, і кристал спалахує м'яким блакитним світлом. У повітрі з'являється голографічний список занять і, що найстрашніше, нових домашніх завдань.

Обличчя Торіка миттєво блідне. Хлопець читає список один раз, потім удруге. Тоді з непідробним жахом переводить погляд на Кайрена.

​— Я помилився, — трагічним шепотом видає. — Ехо не знищило Академію. Воно просто розлютило викладачів.

​Кайрен підходить ближче, вчитуючись у нескінченні списки з теорії магічних потоків, історії бойових злиттів та анатомічних аналізів. Напруга після нічного кошмару потроху відступає. Він знову опиняється у цій звичній, до болю знайомій студентській реальності.

​«Фух, можливо, це мене відволіче», — лунає в думках.

​— Може, це і є його справжній план? — гірко всміхається Кайрен, роздивляючись обсяг літератури, яку вони мають опрацювати сьогодні ж після пар. — Залишити нас живими, щоб нас добили домашні завдання.

​За годину вони вже виходять у коридор, вплітаючись у потік курсантів. Драксарія поступово, але впевнено стає тією Академією, якою була до катастрофи. Навколо безперервно тривають відновлювальні магічні процеси: ремонтні бригади лагодять зруйновані стіни, відбудовують аудиторії, монтують нові вітражі на місці вибитих, реставрують спальні сектори. У коридорах знову товпляться студенти. Галас, суперечки, жваве обговорення розкладу — нормальне життя повертається, а разом із ним і найулюбленіший спосіб Академії катувати своїх підопічних.

​Біля входу до крила ментальних дисциплін вони помічають Зіірі. Зантеріанець виглядає абсолютно незворушним. Очі швидко ковзають по рядках на екрані магічного планшета.

​— Ми врятували Академію! — сходу починає обурюватися Торік, активно розмахуючи руками перед обличчям друга. — Ми зупинили глобальну катастрофу! Хіба це не можна зарахувати як виконання всіх домашніх завдань хоча б до кінця семестру? Де логіка? Де справедливість? Хто мені пояснить?

​Зіірі навіть не відриває погляду від екрана, коли монотонно та абсолютно серйозно відповідає:

​— Порятунок Академії не входив до затвердженої навчальної програми на цей рік. Це була ваша особиста, незапланована ініціатива, яка не звільняє від вивчення базових дисциплін. Статистично викладачі мають повне право вимагати від нас засвоєння матеріалу.

Торік зупиняється, закочує очі і важко зітхає, дивлячись на одногрупника з відвертою приреченістю.

— Ось тому тебе ніхто не любить, Зіірі.

​— Моя соціальна привабливість ніяк не впливає на об'єктивність академічних вимог, — нарешті ховає свій планшет.

​Після занять з Істинного Злиття студенти вже почуваються набагато впевненіше, їхній зв'язок із драконами зміцнів, але керівництво вирішує інакше. Викладачі чітко дають зрозуміти: настав час повернутися до повноцінної програми. Тільки цього разу — в її новій, значно небезпечнішій післякатастрофічній версії.

​Вони штовхають важкі двері й заходять до напівтемної аудиторії. Попереду — пара професорки Ліори Селестін.

На кафедрі вже чекає професорка Ліора Селестін. Сьогодні вона здається максимально зосередженою, а на її столі мерехтять кілька тьмяних магічних кристалів.

​— Займайте місця, курсанти, — лунає спокійний, але вимогливий голос. — Катастрофа позаду, але вона змінила правила гри. Тепер недостатньо просто навчитися проникати у свідомість дракона.

​Студенти розсідаються за столи, уважно слухаючи.

​— Ехо показало, наскільки вразливим є ваш ментальний канал, — продовжує Ліора, повільно проходячи між рядами. — Ви повинні навчитися розпізнавати: яка думка належить вам, яка — вашому дракону, а яка є стороннім імпульсом із колективної мережі чи навіть ворожою атакою. Тому сьогодні у нас практичне заняття. Тема: «Зворотній зв'язок».

​Зупиняється біля свого столу і торкається одного з кристалів. Той спалахує густим фіолетовим світлом.

​— Зараз кожен із вас увійде в контакт зі своїм драконом. Я через ці кристали-транслятори буду підкидати у ваш канал сторонні емоційні сигнали: страх, голод, агресію, біль або ейфорію. Ваше завдання — визначити, що є справжнім, а що — моєю ілюзією. Готові?