Глава 5

Наступного ранку вітер на льотному майданчику здається особливо гострим. Він жбурляє в обличчя дрібну кам'яну крихту з напівзруйнованих веж. Проте сьогодні першокурсники майже не відчувають холоду. Усі п’ятеро стоять біля своїх драконів у новій, ідеальній екіпіровці з темної матової шкіри. Гнучкі броньовані вставки не сковують рухів. Щільний матеріал надійно захищає від пронизливих протягів.

​Торік крутиться на місці та намагається розгледіти власне відображення в блискучій лусці свого дракона.

— Я ж казав, — задоволено поправляє високий комірець, вигинаючи спину. — Ця форма створена зовсім не для того, щоб рятувати наші життя. Її головна мета — підкреслювати природні переваги, особливо мої. Ви тільки подивіться на цю лінію плечей. Безодня сама розступиться від захвату.

​— Або від сміху, — сухо додає Зіірі, поки перевіряє ремені на своєму сідлі. — Аеродинаміка все одно порушиться, щойно ти почнеш кричати від жаху.

​Кайрен лише хмикає, погладжуючи Чорного по лускатій шиї. Дракон гарчить, вітаючи вершника. Сьогодні Кайрен почувається інакше. Форма дійсно чудова. Здається, він навіть впевненіше себе в ній почуває. Нічого не заважає. В думках лише він, його звір і майбутнє тренування. Він відчуває певний азарт. Адже він уже не той невпевнений хлопчик, яким був у перші дні в Академії. Дракон його прийняв, дракон не з'їв його під час першого злиття і знайомства. Отже, не все так погано.

​Раптом гучні кроки змушують курсантів вишикуватися в лінію. З боку ангарів наближаються двоє: майстер Фламберґ і Дракен Торвальд. Білий дракон старшокурсника безшумно опускається біля драконів студентів, немов гігантська білосніжна тінь.

​— Вау, який він неймовірний, — шепоче Торік.

​— Цить, — Вірея обриває його і недобре блискає очима в сторону свого колишнього залицяльника.

Фламберґ зупиняється за кілька кроків від строю, демонстративно схрещує руки на грудях і зухвало оглядає студентів. На його обличчі грає хитра, вичікувальна усмішка.

​— Сьогодні я тут виключно в ролі декорації та глядача! — гучно оголошує, навіть не намагаючись приховати свого задоволення. — Ваш інструктор з Істинного Злиття перед вами. Слухати його потрібно так само, як і мене. Якщо хтось розіб'ється через власну дурість — прибирати територію будете самі. Торвальде, твій вихід.

​Дракен виходить наперед. Кайрен мимоволі напружується. Одне діло — їхня вчорашня неформальна угода в кімнаті, і зовсім інше — бачити цього самовпевненого старшокурсника в ролі свого офіційного викладача. Скептичні погляди читаються і на обличчях інших. Ще вчора він був таким же курсантом, як і вони. Ну й що, що він там був старшокурсником. Хіба він може їм наказувати? Чого він може їх навчати?

​Хоча Кайрен згадує їхнє заняття перед тим, як Безодня поглинула Академію. Тоді він себе дійсно досить непогано показав.

​«Хм. Дамо йому шанс», — подумки перемовляється він зі своїм Чорним.

​«Так, вершнику, — озивається дракон. — Він вас точно не підведе, ось побачите».

​Торвальд поводить себе стримано. Він, звісно, не намагається кричати, показувати якусь штучну авторитетність чи зверхність. Спочатку обводить спокійним холодним поглядом всю групу, від чого в повітрі миттєво стає тісно.

​— Повітря не терпить пафосу і воно не пробачає зайвих рухів, — звучить рівний голос, але він говорить напрочуд чітко, навіть перекриває шум вітру. — Стара школа вчила вас керувати драконом, я вчитиму вас дихати з ним в один такт. Тому по сідлах. Будемо відпрацьовувати базові розвороти над прірвою. Я хочу сьогодні побачити вашу затримку.

​Курсанти піднімаються в небо. Перші хвилини Кайрен чекає, що старшокурсник почне чіплятися, принижувати чи влаштовувати якесь показове шоу, але буквально за двадцять хвилин його скептицизм просто розсипається.

​Торвальд виявляється безжально точним і напрочуд сильним викладачем. Він кружляє між ними на своєму Білому, помічаючи найменші хиби.

​— Зіірі, ти знову рахуєш градус крену. Твій дракон не машина, припини забивати йому голову цифрами, просто дай йому лягти на крило, — лунає його спокійний голос. — Рейнаре, ти занадто жорстко тримаєш повіддя. Ти боїшся його думок? Відпусти ментальний блок. Інакше він не відчує твого напрямку.

​Він бачить помилки кожної пари буквально за кілька рухів. Йому не треба зайвих слів. І він не дозволяє собі насмішок, як подекуди Фламберґ. Дає тільки хірургічно точні вказівки.

​Коли вони роблять коротку перерву, посадивши драконів на край скелі, Торвальд приземляється на своєму Білому просто перед ними.

​— Ви досі працюєте як дві окремі бойові одиниці, — констатує. — Ви віддаєте наказ, дракон його приймає, обробляє і виконує. У бою з Ехом цей ланцюжок означає смерть. Істинне Злиття виглядає інакше. Дивіться, я вам покажу.

Він навіть не смикає повіддя. Не промовляє ані слова. Обличчя залишається абсолютно спокійним, але Кайрен відчуває потужний невидимий імпульс, що сколихнув простір. Студенти завмирають, розкривши роти. Всі згадують турнір Чорного Серця, але тоді вони спостерігали за цим злиттям здалеку, а тепер у них є шанс побачити це зблизька.

​Білий дракон раптом відштовхується від землі з такою силою, що курсантів обдає хмарою пилу. Те, що відбувається далі, змушує всіх затримати подих і забути, як дихати. Гігантський звір входить у піке за міліметри від гострих скель, склавши крила, перекидається в повітрі і стрімко виходить у вертикальний підйом. Це не просто ідеальне пілотування. Студенти бачать на власні очі те, що шокувало їх уже раніше. Між Дракеном і Білим драконом немає команд. Немає наказів і виконання. Це один суцільний безперервний рух. Один намір — і одна реакція. Торвальд і дракон рухаються так, ніби мають одну нервову систему на двох.

​Вірея, що сидить на своєму драконі трохи осторонь, невідривно спостерігає за цією грацією в небі, пальцями міцніше стискаючи ремені.

«Чорт, — несподівано лунає в думках. — Він справді неймовірний пілот. Я вже й забула про це».