Глава 4

Минає кілька днів. Драксарія поступово оживає. Стукотять магічні молотки в напівзруйнованих ангарах, магічні бар'єри над аудиторіями мерехтять свіжими рунами оновлення, а розклади занять знову з'являються на інформаційних кристалах у коридорах. Щоправда, навчальна програма тепер виглядає інакше, адже її повністю перекроїли у зв'язку із загрозою Еха. У студентських колах уже гуляє похмурий жарт: адміністрація вирішила, що навіть якщо курсанти пережили кінець світу, це ще не привід скасовувати першу пару.

​Особливо, якщо ця пара — анатомія.

​У підземній лабораторії професора Кровіса, як завжди, пахне формаліном та витають інші дивні запахи. Студентам уже варто було б звикнути до цього, але, здається, до такого звикнути просто неможливо. Тому, коли студенти переступають поріг, перша реакція — це завжди блювотний рефлекс. На довгих кам'яних столах перед кожною групою студентів стоять магічні бокси. Всередині них у стазисі плавають шматки тканин, уражені Безоднею.

​— Вітаю вас на практиці, мої юні дослідники смерті! — Кровіс буквально світиться від нездорового ентузіазму, потираючи руки. Сьогодні його фартух заляпаний чимось підозріло темним.

​Кайрен ловить себе на думці, що він навіть не хоче знати, чим саме він заляпаний. А тим часом професор продовжує:

​— Перед вами зразки тканин тих самих драконів, що були заражені під час прориву. Сьогодні ваше завдання — порівняти їхню структуру зі здоровою плоттю.

​Торік, який сидить поруч із Кайреном, зеленіє просто на очах. Він із жахом дивиться на чорну пульсуючу масу у своєму боксі, яка, здається, навіть ворушиться. Хоча вони вже звикли до того, що у професора Кровіса навіть мертві частини драконів завжди ворушаться.

— Я знав, — приречено шепоче Торік, затуляючи рот долонею. — Я так і знав, що сьогоднішній розкішний сніданок з беконом був пасткою. Адміністрація просто хотіла переконатися, що нам буде чим блювати на анатомії.

​Вірея, яка стоїть по інший бік столу, незворушно натягує захисні рукавиці.

— Менше скигли, Торіку, і давай пінцет.

​Поки Торік бореться з нудотою, Кайрен уважно розглядає зразок. Кровіс не перебільшував на лекції. Тканина зараженого дракона не виглядає мертвою. Вона виглядає перебудованою.

​— Професоре, — лунає голос Зіірі, який працює за сусіднім столом разом із Рейнаром. — А чому цей шматок світлішає з одного краю?

​Кровіс радісно плескає в долоні, ніби тільки й чекав на це питання. Стрімко підходить до їхнього столу і піднімає бокс так, щоб бачили всі.

— Блискуче спостереження. Дивіться уважно. Це тканина дракона, чий зв'язок з Ехом розірвався не через смерть, а тому, що його власна свідомість змогла вирватися з мережі. Щойно розум звільняється — тіло починає самоочищення.

​Професор обводить студентів палаючим поглядом.

— Стара система підкорення вчила ламати волю дракона. Вчила студентів робити з нього слухняного скакуна. Ви — перший набір, де почали вчити, що злиття має бути іншим. І тому вам більше пощастило. Ви ще не так вникли в стару систему. Але знаєте, що відбувається, коли Ехо стукає в двері зламаного розуму? Воно просто заходить і бере керування на себе.

​Кровіс схиляється над найближчим столом, знижуючи голос до моторошного шепоту.

— Але якщо воля дракона сильна, якщо він не просто інструмент, а повноцінний партнер — його свідомість фізично випалює заразу з клітин. Організм здатний відновлюватись. Ваша єдина справжня броня — це розум вашого звіра.

​Кайрен завмирає, відчуваючи, як ці слова відлунюють всередині нього. Чорний дракон у його свідомості задоволено гарчить, немов погоджуючись з кожним словом професора.

​«Значить, стара система не просто жорстока, — усвідомлює Кайрен. — Вона буквально робила студентів беззахисними перед Безоднею».

​— А якщо... — хрипко обзивається Рейнар. Він не зводить очей із чорної маси в боксі. — Якщо розум вершника вже був затягнутий туди? Чи може свідомість дракона витягнути людину назад?

​У лабораторії западає коротка тиша. Торік навіть перестає затуляти рота, здивовано кліпаючи. Рейнар рідко ставив запитання на парах, а після катастрофи взагалі майже не говорив на публіку.

​Кровіс повільно киває, і його моторошна посмішка стає трохи м'якшою, наскільки це взагалі можливо для головного анатома.

— Дуже глибоке запитання, курсанте. Так. Дракон може стати вашим якорем у Безодні. Але тільки за однієї умови: якщо між вами є беззаперечна довіра. Якщо ж ви звикли лише віддавати накази і пригнічувати, у критичний момент звір вас просто не почує. Або... не захоче чути.

​Зіірі відривається від свого голографічного планшета. Як завжди серйозний та зосереджений. Рейнар поглядає на нього з-під лоба : певно його сусід по кімнаті знову діставав його вранці своїм контролем.

— Отже, коефіцієнт виживання при зустрічі з Ехом прямо пропорційний рівню емпатії між симбіонтами, — констатує Зіірі, та швидко вводить нові дані. — Це робить стару академічну доктрину тотального контролю не просто застарілою, а статистично суїцидальною. Нелогічно, що Академія століттями ігнорувала цей фактор.

​— Логіка Архонтів іноді... дуже специфічна, курсанте, — хмикає Кровіс, блиснувши очима. — А тепер повертайтеся до роботи! Я хочу бачити детальний аналіз клітинної деградації до кінця пари!

​Вірея нетерпляче простягає руку через стіл.

— Пінцет, Торіку, — нагадує вона. — Інакше доведеться розривати тканини руками, і тоді ти точно втратиш свій сніданок.

​Флоріанець приречено зітхає і передає їй інструмент, намагаючись дивитися куди завгодно, тільки не в магічний бокс. Кайрен же продовжує мовчки вивчати чорну плоть, відчуваючи, як у його голові формується чітке усвідомлення: те, що він вважав своєю проблемою — його нестандартний, надто незалежний зв'язок із Чорним драконом, — насправді було його головною перевагою.

До кінця пари залишається всього кілька хвилин, коли Вірея, навіть не чекаючи, починає дзвінко звітувати:

​— Професоре, аналіз показує, що клітинна деградація під впливом Еха має зворотний характер. Заражена тканина не відмирає, а переходить у стан примусового симбіозу, де...