Глава 2

Тимчасовий лазарет, який розгорнули у вцілілому Західному крилі Академії, активно виконував свою роботу. У повітрі літали запахи паленого каменю, гіркого диму та різких трав'яних настоянок. Високі стрілчасті вікна затягнули мерехтливою магічною плівкою, яка ледь стримувала холодний вітер. Уздовж стін рядами стояли вузькі кушетки. Над деякими пораненими кружляли сріблясті сфери зцілення, розливаючи в напівтемряві м'яке, майже примарне світло.

​Кайрен сидить на незручному дерев'яному стільці. Їх усіх уже оглянули цілителі: впевнилися, що студенти не поранені, і дали випити якісь мутні магічні настої для швидкого відновлення сил. Кайрен по черзі переводить погляд на своїх друзів. Торік сидить прямо на підлозі, обхопивши коліна руками, і тихенько бурчить щось про те, що його улюблені чоботи безнадійно зіпсовані драконячою кислотою. Зіірі стоїть рівно, як на параді, періодично скануючи простір, навіть довгі вуха нервово сіпаються від кожного гучного звуку. Вірея стоїть трохи віддалік, прихилившись плечем до колони. Нервово поглядає на кушетку перед ними, чим видає глибоку тривогу.

​Вони живі. Кайрен повторює це про себе, як мантру, міцно тримаючись за присутність Чорного дракона на краю власної свідомості. Ілюзія Еха залишила в його мозку крижаний опік, і тепер навіть ця відносна тиша здається йому пасткою.

​На кушетці лежить Рейнар. Шкіра має лякаючий, майже напівпрозорий відтінок, темні вени на шиї, які ще кілька годин тому пульсували чорною енергією Еха, тепер виглядають як тонкі, згаслі шрами. Над ним схилилася професорка Ліора Селестін. Вона швидко викреслює у повітрі складні сяючі руни, які миттєво вбираються в груди хлопця. Трохи позаду неї, у тіні, нерухомо стоїть куратор Вейл. Підозріло спокійно. Кайрену все це не подобається.

​Раптом пальці Рейнара здригаються. Усе тіло починає тремтіти.

​— Частота серцевих скорочень об'єкта стрімко зростає, — монотонно порушує тишу Зіірі. — Мозкова активність виходить із критичної фази. Він повертається.

​Торік миттєво підскакує з підлоги, мало не збиваючи з ніг якогось цілителя, що проходив повз.

— Гей, Похмуросте! —  нахиляється над кушеткою. — Тільки не кажи, що ти збирався проспати сніданок після того, як ледь не знищив світ!

​Рейнар хрипить і намагається глибоко вдихнути. Різко розплющує очі. Це виходить настільки несподівано, що всі мимоволі жахаються. Очі хлопця здаються якимись суцільними чорними проваллями. Дихати йому доволі важко, тому він панічно озирається навколо, ніби все ще очікує побачити стіни Ядра. Здається, він не при собі.

​— Тихо, Рейнаре, тихо, — м'яко промовляє Ліора та кладе прохолодну долоню йому на лоб. — Ти в безпеці. Еха тут немає. Твій зв'язок із колективною мережею ізольовано.

​Кайрен підходить ближче, відчуваючи, як у грудях згортається тугий вузол.

— Рейнаре, — тихо кличе він. — Ти нас чуєш?

​Той повільно переводить погляд на Кайрена. Кілька секунд він дивиться на нього так, ніби намагається згадати, хто це такий, а потім з його горла вириваються дивні, сухі звуки. Він намагається говорити, але це дається йому важко.

— Вокс... Ти... витягнув мене.

​— Ну, технічно, ми всі тут доклали зусиль, — нервово фиркає Торік, переступаючи з ноги на ногу. — Я, наприклад, дуже переконливо панікував на задньому фоні. Це теж вимагає неабиякої майстерності, знаєш.

​Вірея кидає на флоріанця вбивчий погляд, який миттєво змушує його замовкнути, і підходить ближче до кушетки.

— Що ти пам'ятаєш? — прямо запитує. Намагається не видавати свого хвилювання. — Коли воно... коли воно взяло тебе під контроль. Що ти бачив?

​Ліора хмуриться, збирається зупинити допит, але Рейнар раптом підіймається та спирається на лікті. Його лихоманить, проте хлопець не здається та ошелешує всіх.

​— Голоси... — хрипить, втупившись у порожнечу перед собою. — Їх там тисячі. Вони кричать. Я бачив... я бачив, як розриваються зв'язки. Як дракони відгризають собі крила від болю, коли їхні вершники гинуть. Це не просто монстр. Це... колективна могила. Воно складається з концентрованої ненависті.

​Студенти перезираються. Кайрен відчуває, як Чорний дракон у його свідомості несамовито гарчить, відгукуючись на ці слова.

​— Це залишковий шок від контакту з Безоднею, — професійно констатує Ліора, записуючи щось у свій магічний журнал. — Твоя нейронна мережа прийняла на себе колосальний удар чужої пам'яті.

​— Ні, — Рейнар раптом хапає Ліору за зап'ястя. Хватка доволі слабка, але в очах спалахує справжній жах. — Ви не розумієте. Там були не тільки мертві.

​У лазареті стає моторошно тихо. Студенти перелякано переглядаються. Кожен подумки задає собі питання: Що на них чекає далі?

​— Що ти маєш на увазі? — Кайрен нахиляється ближче, ігноруючи застережливий жест професорки.

​Рейнар ковтає повітря, наче йому не вистачає кисню. Погляд метушиться між друзями.

— Під усіма цими голосами... під мертвими вершниками і драконами... там є ще щось. На самому дні цієї мережі. Воно набагато давніше за саме Ехо. Воно не кричало. Воно... —  здригається, ніби від холоду. — Воно спало. І воно бачило мене.

​Кайрен відчуває, як шкірою пробігає мороз. Стародавнє? Щось глибше за Ехо?

​Але перш ніж хтось встигає поставити бодай одне питання, з тіні виступає Архонт Вейл. Цей хитрий чортяка рухається як кіт. Обличчя не виражає абсолютно нічого. 

​— Досить, — обриває всі розмови. Кладе руку на плече Рейнара, і той миттєво відсахується, ніби від опіку. — Студент Ксейл пережив критичне перевантаження сенсорних каналів. Мозок у стані розпаду часто конструює фантомні образи, щоб захистити психіку від абсолютного хаосу. Це класична галюцинація на тлі магічного отруєння.

​Вейл дивиться на Ліору, і та, трохи завагавшись, повільно киває.

— Так, Архонте. Я введу йому седативний еліксир, щоб зупинити спазми.

​— Але я не... — починає Рейнар, проте Вейл різко перериває його, не підвищуючи тону.

— Тобі потрібен відпочинок, Рейнаре. Академія подбає про тебе. Ехо знищено, а його залишки більше не становлять загрози. Усе найгірше позаду.