Ейра

Серед усього маєтку родини Вестер здавалося неможливим знайти затишний куток. В стінах було прохолодно, занадто пусто. Непорушне мовчання слуг і їхні беззвучні рухи викликали роздратування, яке гризло зсередини і закликало вихопити будь-яку витончену вазу або розтрощити що-небудь дороге назле, а потім безсоромно дивитися у вічі батькові, поки той читатиме чергову лекцію. Навіть якщо насправді він давно знає і змирився, що його донька, як завжди, пропустить усе повз вуха. В будь-якому куточку маєтку було душно. Навіть у спальні було незатишно, стіни, увішані дорогими картинами, дорогі простирадла, повсюди прикраси, і золото, і розкіш, які вже здавалися вибляклими і не були такими яскравими, як звичайні темно-сині квіти великого розлогого дерева, чиї гілки торкалися вікон її спальні, а влітку заглядали у кімнату, і сапфірові пелюстки завжди встеляли підлогу біля великого вікна, які слугам було заборонено прибирати. 

Та все ж було одне місце, куди вона тікала кожен раз, як випадала нагода. У закинутій альтанці в самому кінці саду, яка звідусюди була оточена колючими лозами квітучих троянд, немов природнім захистом, було тихо і сухо. За рослинами ніхто не доглядав, і вони сильно розрослися, ховаючи альтанку від людських очей. Замість того, щоб розчистити собі шлях і позбутися частини рослин, вона завжди лізла сюди через зарості. Тут була тінь і крізь листя пробивалися промені сонця, рідко тут бували пташки або маленька пухнаста живність, яка іноді заглядала сюди. Альтанка була з каменя, і довелося принести сюди декілька подушок та покривал, яких в маєтку все одно було безліч, щоб викласти їх на холодній мармуровій лаві. 

Вона витягнулася на м'яких подушках, ніжачись в приємній прохолоді, зрідка вона морщилася, коли рідкі сонячні промені світили прямо в очі, і ліниво дробила в одній руці горішки, пригощаючи вертляву відгодовану білку, коли чиясь висока тінь перекрила прохід альтанки і почувся знайомий голос.  

— Ти знову втекла, Ейро? 

Вона різко сіла, налякавши білку, руда гризунка прослизнула між стеблами троянд і зникла, а тінь поворухнулася, зашерхотіли і знехотя піддалися троянди під рукою, і в утворений лаз зазирнуло суворе обличчя батька. Чоловік обвів похмурим поглядом сховище. 

— І ти тут. Вірний моїй доньці, як і завжди. Аби ж тільки я міг бути впевненим, що ти будеш не тільки виконувати кожен наказ цієї впертої дівчини, а і діяти, коли потрібно. 

Мовчазний Дерек тільки вклонився йому у відповідь, немов би вважаючи слова компліментом. Слуга стояв у самій тіні і залишався непомітним. Цей похмурий хлопець із темними орлиними очима міг не рухатись годинами або слідувати тінню за своїм господарем, і ніхто не міг точно сказати, що відбувається у нього в голові. 

— Це ж Дерек! — Дівчина вибухнула сміхом, який так любив чути її суровий батько. — Не ображай його, він найкращий хлопчик, якого я тільки знала. Правда ж, любчику? 

Дерек промовчав і скромно опустив очі, ніяк не змінившись у обличчі, а батько стиснув губи у тонку лінію, насправді намагаючись приховати усмішку, похитав головою і поманив доньку пальцем. Погрозливо зблиснув перстень із орлом. 

— Перейдімо до справи. Іди перевдягнися у зручний для поїздки одяг, їхати будемо довго. Саме час показати тобі копальні нашої родини. 

Дівчина давно напрошувалася із батьком у поїздку, аби власними очима побачити той скарб їхньої родини, та батько постійно відмовляв і забороняв. Згодом Ейра розчарувалася і притихла, а також перестала про це нагадувати, адже звикла постійно отримувати відмови по незрозумілих причинах. Звісно, батько дуже любив її і не хотів втратити її після мами, але все одно завжди обороняти її від усіх жахів світу було неможливо, і колись батькові доведеться її відпустити. Та тепер не було ніякої цікавості, коли подавали усе подавали як на тарілочці. Ейра зловила себе на думці, що відриватися від подушок і кудись їхати декілька годин в неї немає бажання. 

— О боже, тату, чому саме сьогодні? Саме коли білочки найбільш активні, одна навіть застрибнула Дерекові на плече, уявляєш? Але в нього не знайшлося горіхів, і вона втекла! 

Дівчина рвучко піднялася і, зітхнувши, знехотя попленталася назад до своєї спальні. Коли вона наблизилася до дерева із синіми квітами, нікого поруч не було. Впевнившись, що ніхто не бачить, Ейра підхопила спідниці рукою, а тоді, чіпляючись за гілочки, швидко забралася по крученому стовбуру наверх, повисла на товстій гілці, качнулася — дерево застережливо рипнуло — і перебралася на підвіконня своєї кімнати. На застеленому ліжку вже лежав одяг для поїздок конями, і дівчина не знала, сміятися чи плакати. Ні в каретах, ні на конях довгі поїздки не були комфортними, після години боліли усі сідниці і поперек, на нерівній дорозі із ямами від підстрибувань карети, а на конях — після сідла. 

Нарешті після довгих зборів залишалося тільки розчесати хвилясте руде волосся. Такі ж локони кольору гречаного меду мала і її мама. Батько казав, що в дитинстві Ейри ця красива жінка називала дитину по різному: Лисичка, Сонечко, Вогнику мій, Іскорка, а ще дуже любила розчісувати вечорами своїй доньці волосся, але, на жаль, дівчина зовсім нічого не пам’ятала. Лише батько розповідав про Емму, і в ці моменти його очі теплішали, погляд спрямовувався кудись далеко і затуманювався, а обличчя розгладжувалося. Нової хазяйки після втрати коханої Емми він не привів. Ейра не дуже сумувала через це, так було краще, аніж якби якась жінка почала керувати помістям і зробила гірше. Ейра не мала спогадів про маму, і тому не почувалася занадто самотньою у цьому будинку. У юній голівці неповнолітньої дівчини вирували думки і бажання, які не вважалися правильними для «дівчині її походження». Не могла аристократка і спадкоємиця доброго імені Вестер думати про прогулювання уроків або про годування білок. Вчитися танцям, вчитися політиці і економіці, етикету і музиці, математиці і історії!... Ох. 

— Ну нарешті, — зітхнув полегшено батько, коли вона наблизилася до кованих воріт. — Ходи сюди, підженемо під тебе стремена і сідло.