На волі

— Це було необачно. Добре, що ви і група інших, які теж збиралися мене рятувати, не зіпсували одне одному плани. 

Після тижня на спеці Раян нарешті втілив маленьке бажання помитися. Вода у річці була теплою, нагрітою вдень, увесь бруд і піт були нарешті змиті, а волосся приведене у порядок. Вони провели половину ночі у небі, швидко віддаляючись від великого міста, і тільки коли стало достатньо безпечно, розбили табір у лісі. 

— Я взагалі здивувався, що ти і сам знайшов спосіб витягти себе звідти, — тонко усміхнувся Майло. — Втім, це в твоєму репертуарі. Усе обійшлося. 

Раян підозріло примружився, так і не відкусивши шмат гарно смаженої кролячої лапи, тоді нахилився уперед. 

— Ти ні про що не хочеш запитати, — більше констатував він факт, ніж запитав. — Ані про те, що ти почув, ані про те, що ти побачив, ані про те, помовч, красуне, що взагалі відбулося? 

Ейра стисла губи у тонку лінію, зоровий контакт між цими двома, який тягнувся довше за потрібні декілька секунд, чітко вказував на те, що у розмові їй не місце, і її ні про що не питають. 

— Я дав тобі обіцянку, — порушив тишу Майло, опускаючи погляд. — Я не задаватиму тобі питань, поки хоча б не виконаю дане тобі слово. Єдине питання: що з твоєю рукою? — Його очі блиснули сталлю, голос став оманливо спокійним, і Ейра повела плечима. — Хто це зробив? 

Обличчям Раяна мелькнув якийсь майже комічний вираз, а тоді він незручно поворушився і поправив загіпсовану руку на перев’язі. 

— Я сам, — буркнув він раніше, ніж Майло знову поставив те саме питання. — Сам зламав. 

Майло підняв брови, і його обличчям мелькнуло щось схоже на полегшення разом із здивуванням. Він просто ось так полишить цю тему? Ейра скипіла і скочила на ноги. 

— Як ти можеш так спокійно розмовляти із ним?! Він злочинець! Убивця! — Вона рвучко розвернулася до Раяна, стискаючи кулаки. — Скажи правду. Скажи, що зробив із моєю мамою?! 

— Ейро, ти занадто... 

— Я вже казав, що навіть в обличчя її не бачив, — відрубав Раян, поволі підводячись з місця. — Ти хочеш чути правду чи просто зігнати на мені злість?! 

— Я не збираюся вірити тобі, коли Ардсолас засвідчив усе сам. Якщо вони сказали це, значить так і є! 

— З якого біса ти взагалі віриш усьому, що кажуть ті покидьки?! 

— А чому я не можу?! Хто заслуговує на більшу довіру, вони чи ти?! 

Запала тиша. Вони перевели подих, Майло стиснув руків’я свого меча. Раян глибоко вдихнув, скрипнувши зубами, і повільно розтиснув кулаки. 

— Твій Ардсолас, — спокійно і чітко мовив він, — не сказав ані слова про те, що мене штовхали у проруб. Або морили голодом. Не сказав ані слова про те, як люди у селищі, де я жив, усі як один вважали мене винним у всіх їхніх гріхах. 

Він підступив ближче до дівчини, вона, побачивши у його очах щось, поволі позадкувала. А тоді за спиною опинився стовбур дерева, і вона мусила подивитися йому в обличчя. 

— Знаєш, хто покарав їх самих? Ніхто. І тоді я сам покарав їх за усе. Вловлюєш, Вестер? Ніщо не завадить мені знову зробити це, якщо ти не припнеш язика, коли треба. В тебе немає причин вірити мені, — визнав він, і в його грудях завібрувало гарчання. — Але не вішай на мене чужі діяння, поки не знайдеш доказів. Вагоміших за слова Арсдоласу. 

Вона марно намагалася поговорити про це із Майло. Хлопець, який здавався їй кмітливим і розсудливим, ураз ніби осліп і став вірною собакою виродка, для якого життя невинних не мали ціни. 

— Ти прекрасно чув про те, що він робив за своє життя, і все одно будеш вірити йому?! 

— Я не вірю йому. Я лише виконую свою частину нашої домовленості. 

— Ти не маєш виконувати обіцянку, дану монстрові, — у відчаї прошепотіла Ейра. — Він не заслуговує на те, щоб ти ставився до нього, як до людини. Ще не пізно повернутися і... 

— Я теж не чистий душею і руками, — різко мовив Майло, і вона відхитнулася, зустрівши його погляд. — Є те, про що не знаєте ані ти, ані він. Я не питаю нічого про нього, він не питає про мене. Є речі, які ти можеш не бачити і не розуміти зі своєї точки зору. 

— Він вбив мою маму. — Голос зрадницьки здригнувся, у носі защипало. — Я ніколи йому цього не пробачу, якою б не була причина! 

Раян знайшовся біля води, він саме щось шепотів своєму драконові, відновлюючи у пам’яті відчуття луски під пальцями, коли Майло безшумно підступив до них зі спини. 

— Знайшов, коли тебе викрали, — показав він жовту стрічку, якою його супутник часто зав’язував собі волосся у високий хвіст. 

Раян показово помахав загіпсованою рукою. 

— Матір твоєї Вестер не єдине, що викликає питання, — майже легковажно мовив Раян, поки Майло дбайливо збирав його волосся у високий хвіст. — Як я і казав, Ардсолас багато чого недоговорював.  

Вони обидвоє не ставили один одному питання. Здавалося, Раян просто думав вголос, і навіть не мав потреби у чиїйсь думці. Тому Майло мовчав. І просто слухав. 

— Дивно. Дивно, я чудово знаю, скільки людей я вбив у поселенні, в якому жив. Триста двадять два виродки. Діти, старі і усі без винятку. Навіть якщо додати усіх можливих убитих мною, коли я подорожував і ставав тим, на кого нападали, усіх, хто сам провокував на бій або заважав мені, а потім додати тих, кого Бальдемар спалив під моїм керівництвом, не набереться тих півтисячі, про які так патякав представник Ардсоласу. 

Ніби і не помічаючи присутності Майло, він прикусив ніготь на і спохмурнів. Якесь відчуття муляло йому, гуділо і дратувало щось на краю підсвідомості. Як коли відбувається те, що не можеш зрозуміти. Як коли знаєш, що не звернув на щось уваги, але не знаєш, що це таке. 

Як коли ти не розумієш того, що розуміють усі. Яке гидке відчуття. 

Підсудний звинувачується у знущанні над дітьми і тваринами. 

Раян був тим, хто піддавався знущанням зі сторони дітей.