Суд

Місцем, куди вони прибули, була велика простора площа, яку вміло розчистили, а тепер будували поміст. Як стало зрозуміло — для суду. Ораторське місце було посередині, і великий простір довкола, аби вмістилося багато народу, і усі могли стати свідками, представника Ардсоласу в дії. Дивовижно, що вони обрали ним саме пана Кегана, який не мав ніякого стосунку до неблизької країни, але Айзек не сумнівався, що вибраний він був цілком заслужено. Пан Кеган був взірцем людини, яка усього досягла своїми силами, і пробилася аж на самісінький вершечок своєї країни, після чого навіть король не мав такого впливу. 

Дорога була довгою і зайняла декілька днів дороги, чого ніхто з них не очікував, тож перед тим, як піти разом гуляти, Фелікс гордовито задер носа і щез у своїй кімнаті, щоб як слід помитися. Коли ж усі вони помилися і поїли, вони і прийшли сюди — і одразу зустрілися із дружелюбністю лицарів, чого ніхто не очікував. 

— Воно і не дивно, — гмикнув флегматично павич, обмахуючись якоюсь газетою — саме він затягнув їх у тінь, коли обмін люб’язностями закінчився, і лицарі повернулися до розбудовування помосту. — У гвардії в Калаторні ми були зеленими, по суті лише тренувалися бути гвардійцями. Але тут нас зустрічають як почесних гостей і супроводжуючих Королівського Радника Калаторну, а також представителя Ардсоласу — це вам не хтось з багнюки. 

Ірис і Айзек обмінялися поглядами, і дівчина мило всміхнулася: 

— Бачу, тепер ти ставишся до нього легше? 

— Я не ставлюся інакше, я просто визнаю правду. Це не означає, що цей лицемірний гад заслуговує на гарні слова. 

В іншому випадку Айзек обов’язково встряг би, але цього дня, коли вони усі втрьох не сварилися і могли обмінюватися шпильками усі разом, він не хотів псувати атмосферу. Пізніше. 

— Агов, панове посли! — жінка у обладунках, сяючи обличчям, весело помахала їм рукою, закликаючи підійти. Фелікс скрушно зітхнув — знову сонце. — Якщо вже ви досі тут, чому б нам не провести весело час і усім не представитися? Піднімаєтеся на поміст і кажете своє ім’я, ціль, що любите і не любите. Я перша! 

Спочатку представилася вона, потім дійшла черга і інших лицарів Дельмата. Дуже скоро усі вже хапалися за животи, а оглушливий регіт стояв над усім натовпом. Фелікс обмежився іменем і «люблю не багато речей, а не люблю усе інше», за ним настала черга Айзека, і він не міг не сказати, що любить забезпеченість і місце під крилом пана Кегана. Потім на поміст вийшла Ірис і з жартівливим реверансом, давлячись від сміху, представилася сама: 

— Я люблю сирих котів, — «О боже, жінко», — протягнув Айзек. — І терпіти не можу чоловіків, як до мене чіпляються. 

— Це вона про тебе, — і оком не змигнув Д’Армонд. 

— Що?! Неправда! 

— ...таких, як Блеквуд. 

Сучка.

...Ірис отримує свою дозу заслуженого лоскоту, перш ніж розвага продовжується.

— З волі Ардсоласу, королів і Бога, перед чесним народом засуджується Кровопивця Раян, який оголошується на весь континент низькою людиною без честі, краплі співчуття і людськості, про що має пам’ятати кожна людина у кожному куточку світу. 

І саме з цього моменту почався суд. Люди голосно кричали прокльони, товклися, штовхалися, намагаючись пропхатися ближче до центру, і весь народ нагадував бурхливе море, яке не могла заспокоїти навіть пролита кров ворога. Вони цілий тиждень бачили цього звіра на прив’язі на головній вулиці, з нетерпінням очікуючи на суд. І ось тепер він був там, де і мусив: на помості, прикутий до стовпа правосуддя, поки з ораторського місця говорив представник Ардсоласу, Королівський радник Калаторну і член кабінету міністрів Кеган. Він прокашлявся, дістаючи документи, а на балкон замку високо над звичайними людьми, вийшла подивитися уся королівська родина. 

— Владою, даною мені Богом і Ардсоласом, я оголошую злочини монстра, що живе подобою людини. Підсудний звинувачується у знущанні над дітьми і тваринами ще в своєму малому віці, крадіжці у чесних людей, шкоді майну, використанні і пошуках заборонених знань, у порушенні традиції, яка плекалася у його поселенні, обмані, маніпуляції і вбивстві Почесного герою з Дельмату, шкоді послідовникам Арду під час їхнього виконання обов’язків і спробі затримання, а також вбивстві людей, чиї імена ви усі маєте закарбувати у своїй пам’яті, як імена невинних жертв. 

Натовп ревів і бушував так, що перші імена, які оголошував представник Ардсоласу, ніхто так і не почув. Народ жадав крові і страждань монстра, який нерухомо стояв на колінах, низько опустивши голову і сховавши обличчя за завісою довгого волосся. Усім було байдуже на імена жертв, очі людей, які перед Богом опускалися все нижче, червоніли і наливалися жадобою помсти і жоростокістю. 

Але Кеган говорив, продовжував оголошувати одне ім’я за одним, спливала одна хвилина, друга, а список не закінчувався, і люд замовк, затих, на зміну колективної люті приходила недовіра, потім поступове усвідомлення, жах і шок. Згорблена фігура, закута і знерухомлена, була абсурдно тонкою і відкритою для ураження, і під цією оболочкою жило щось нелюдське. 

— ...на руках підсудного п’ятсот тридцять шість жертв, які полягли у його спробах втамувати спрагу до крові і людського болю, — у мертвій — ха — тиші підсумував оратор, згортаючи довжелезний список. — У покарання йому призначено... 

У цей момент найближча будівля вибухнула, запустивши ланцюг вибухів у інших домах вулицею. Люд захвилювався великим морем, попадали постраждалі, одразу втоптані у хаосі в землю здурілим стадом, усе заволокло пилом, обвалився десяток будівель, які поскладалися подібно картковим будиночкам, земля і повітря ще довго здригалися після теракту.

Коли ж хмара пилу розвіялася, і видимість трохи покращилася, усі потроху почали підводитися і нерішуче озиратися. Вулиця була розворочена, за якусь хвилину перетворена на гори уламків дерева і каміння. Здавалося, усе затихло, аж поки: