Розмови і шакали

— Вона затримується. 

Вечоріло. В очікуванні вони обидвоє мовчали, займаючись своїми справами. «Краще б він і далі мовчав», — роздратовано подумав Айзек і перекотився на бік, влаштовуючись на ліжку зручніше тільки для того, щоб у наступний момент йому в спину прилетіла подушка. Він пропік Фелікса поглядом. 

— Наша гостя затримується, — повторив той незворушно і зашелестів сторінкою якоїсь зарозумної книжки. — Сходи за нею і проведи сюди. Вже доволі пізно, щось могло трапитися. 

Сам по собі з грудей вирвався роздратований стогін, і він через силу змусив себе встати. 

— Це останній раз, панькайся зі своєю подружкою сам. 

Не обмінявшись навіть поглядами із Д’Армондом, він вийшов з кімнати і захряснув двері. Останнім часом їхні стосунки краще не ставали. Розмовляючи тільки по ділу, обидвоє все одно кипіли від злості і не дивилися один одному у вічі. Жартів більше не було, і вони усе більше віддалялися. Але цей клятий аристократ сам винен, що почав водитися із Ірис. Сьогодні навіть покликав у їхню кімнату без якогось попередження, а тепер скинув на нього відповідальність. І Айзек не хотів миритися із цією несправедливістю. 

Ехом відгукувалися його швидкі кроки, відбиваючись від стін пустих коридорів. Звернувши за ще один кут, він розчув якийсь шерех. Зупинився. У тиші звук почувся знову. Айзек нагострив вуха і скоро зміг розрізнити чиєсь хлипання, занадто високе, щоб належати хлопцю. Знайшлася. 

Він нарешті знайшов Ірис — заплакану, із очима на мокрому місці, яка сиділа прямо на підлозі, обійнявши коліна руками. Вони обидвоє промовчали, коли Айзек притулився плечем до холодної стіни зліва від дівчини, вона шморгнула носом і не глянула на нього. Дівчисько, яке обожнювало дратувати його і було справді непробивним, від чогось таки могло розклеїтися. 

— Тебе взагалі-то чекають. Я мусив шукати тебе усюди. 

Ірис рвучко вскочила на ноги і одразу перечепилася через них. Її гарному носику можна було сказати «до побачення», до того ж доволі сердечно, але Айзек притримав її за лікоть. А тоді дівчина раптом розплакалася прямісінько у нього на грудях. 

Вони ворогували і були причиною неприємностей один у одного. Айзек не розумів, чому вона тулилася саме до нього. Він не розумів і себе, бо не відштовхнув. 

...у кімнаті хлопців гостю всадовили у крісло і дали час заспокоїтися. Фелікс мовчав, терпляче чекаючи, коли вона заговорить сама, Айзек зробив вигляд, що він тут ні при чому. 

— Моя сестра померла, — випалила Ірис, а тоді слова полилися з неї нестримним потоком. 

Про те, що її сестра була єдиним щастям у її житті без батьків. Про те, як сестра захворіла, і постійно мучилася від болю. Тоді Ірис розшукала свого батька, який кинув їх матір, якій не пощастило бути його коханкою. Заможний, із щасливою родиною, яка і чути не бажала про двох бастардів, батько тоді відмовився за так давати гроші на лікування. «Доведи, що ти здатна на щось сама. Вступи у королівську гвардію як перша жінка і як тільки ти станеш повноправною гвардійкою, я дам тобі достатньо грошей, щоб врятувати твою сестру.» 

— Працюючи тут без права на помилку, я знала, що іншого способу немає. Я відправляла гроші додому, сподіваючись хоч так продовжити її життя, але... Я не встигла, — дівчина схлипнула, і її обличчя скривилося у виразі глибокої провини. — Я не встигла просунутися достатньо далеко, щоб із цим прийти до батька і вимагати в нього обіцяних грошей. 

Хлопці перезирнулися. І Айзек уперше не мав бажання за щось докоряти дівчині.

Немов би крізь туман він міг розчути, як хтось проходить поруч, чимось дзеленькаючи над вухом. По черзі його праві ногу і руку припіднімали, щось знімаючи, а тоді почулося: 

— Вставай, — і його смикнули за лікті, піднімаючи на ноги. 

Ранок починається не з кави. 

Він виринув з напівсну, щоб побачити двох в обладунках. Похмурі і непривітні, за вікном п’ята година і сонне сонце. Нічого не пояснюючи, його взяли під конвой, наново закріпили руки, незручно вивернувши ту, що була у гіпсі, і кудись повели. Як виявилося, не в іншу камеру і навіть не у підземелля. Вони пройшли декілька коридорів, ще декілька разів звернули — Раян похмурнів, старанно думав, — а потім їм на шляху зустрівся незворушний Фенріс із дворецьким по ліву сторону і трохи позаду. 

Вони зустрілися поглядами. 

Принц стиснув губи у тонку лінію, злегка опустив голову — і в повному мовчанні вони розминулися. Його вивели із замку, прохолода забралася під льняну сорочку і вчепилася у тіло крижаними зубами, а тоді вони забралися на воза і кудись поїхали сонними вулицями. Раян знав географію, але не знав карти самого міста. Він вже зрозумів, що це не затія принца, який мав його витягти. Фенріс не встиг. Або навіть не починав думати про план — це вже не мало значення. Король, видно, перестав в усьому підтримувати свою золоту донечку, яка явно хотіла пограти в головну героїню якогось шмарклявого роману, і тепер з ним нарешті зроблять те, для чого викрали. 

Руки були заковані за спиною, і тому ніяк було прибрати волосся, яке спадало на очі — стрічка десь загубилася, заплести було нічим. Не звертаючи уваги на лицарів, які сиділи по обидві сторони від нього, Раян похмуро дивився крізь волосся на по-знущальному чисте і просторе небо, на фоні якого виділялися темні шпилі замку. 

Що ж, він, можливо, помре. « Сподіваюся, тобі вистачило розуму не шукати мене і зайнятися тим, за що ми взялися. Інакше я точно відгризу твою нетямущу голову.» 

Віз зупинився посеред головної площі. У цю годину людей було мало, майже нікого не було видно, і кожен звук ехом відбивався від стін будинків. Тут Раян і помітив поміст із дерев’яним стовпом, який знаходився майже в центрі. Його, не особливо церемонячись, потягли саме туди, штовхнули вниз і взялися прив’язувати його до стовпа, навіть не знявши клятих кандалів з рук. 

«Дідько», — ліниво подумав тоді Раян, піднімаючи погляд до неба. — «Таке я вже проходив».